Читати книгу - "Українська література 17 століття"

ку остатнєй згубі всеї Корони Польської ідет, бо за тим ніхто свойого права ані вольності безпечен уже не будет, і в коротком часі прийдет до великого замішання, а бодай не домишлять-ся чого іншого. Що продкове наші, варуючи пану віру, послушенство і подданство, взаєм тих од пана милость, справедливость і оборону беруть і так собі поприсягають спольне.

Упоминав і просив старець, аби кроль обачився а здорової ради слухав. А іж так барзо од його королевської милості був скривжон а в старості літ його в том, що мів наймильшого, ткнен, в сумніннє і віру православную, бачачи вже старость свою зешлую а сподіваючися прудко з світом розлучення, жегнаєт кроля з упоминаннєм, аби ся обачив. І того свойого духовного зоставуєт кролеві, а крові його на страшном суді божом взисковати хочет, і просить бога, аби юж больш очима не видів в таковом ламанню прав, але овшем зичить собі, аби юж в старості літ слишав того

о добром здоров’ю і о ліпшом затримованню панств і прав наших.

А кгди докончив широкої мови, одступив троха, а кроль зозвав близше к собі сенаторов для намови одказу.

А старець, у великой жалості будучи, одвернувшися до своїх, которих там не мав больш, только приятеля одного а служебних своїх двох, рушився іти з покою королевського. Которого кгди он приятель, при нем будучий, под руку його взяв вести [і] просив, аби почекав на одказ кролевський. Але кгди не хотів і преч пошов, кроль, обачачи то, послав за ним пана воєводу віленського, зятя його Радивіла, просячи, аби ся вернув.

Которий кгди не хотів вернутися, рек Ради віл:

— Упевням вашу милость, же кроль єст жалосним вашої милості жалю, же і Никифор волен будет.

Нижли княжа, в жалю будучи, вернутися не хотів, але рекл:

— Нехай же собі і Никифора з'їсть!

Сам проч пошов, протосинкгела там на палацєх только з кілька слуг своїх зоставши.

Которого гайдуці кролевськії оступили.

Аж по том княжа його милость пан воєвода волинський, син його, поїхавши, на слово своє взяв і зась його на завтрій день з собою до денунції в той справі поставити обіцяв.

А в том часі князь воєвода [київський], яко жалосний, рано з Варшави от’їхав, а Никифора покинув.

Котрого пан воєвода волинський на завтря там же, где взяв, поставив.

І так по от’їханню пана воєводи київського зостав Никифор для дальшої денунції в той справі, которую оні зволокли.

Так з сейму ні з чим ся роз’їхали.

А Никифора за в’язня в невинності до Мальборку52 одослали, з кілька літ у в’язенню держали, наконець аж уморили постом.

Найдовалися таковії люде, же звели пана воєводу київського до згоди з гетьманом коронним. Яко ж по том на сеймі близько припадаючом звели їх, где гетьман обіцявся Никифора одіскати і вольним учинити яко невинного в том об-виненшо.

А кгди ішов в покоях кролевських у Варшаві пан воєвода київський до зестя ся гетьманом на угоду, там же приятель його, що і на прошлом сеймі, і тепер, под руку його взявши, провадив. А в том часі пришов Казимирський, добрий приятель пана воєводи і поборник по православно, і рек:

— Пане воєводо, ідеш єднатися з гетьманом, для того ж обіцявся тобі приятелем бути і Никифора оДіскати з Мальборку, але мню, же того не учинить, только, іж йому самому тоєї приязні потреба для власних справ його. Для того з тобою єднається. А Никифор пропав.

Яко ж так ся стало. Оні поєдналися, а Никифор у Мальборку [зостав] і там по том умер.

На том же сеймі, кгди попирали послове тоєї справи противко митрополита і владиков, тогди онії одступниці, маючи по собі власть духовную римськую і теж власть кро-левськую, справу тую з того сейму зволокли.

А по том чинили великоє насилованнє людєм убогим: попов_ до тої унії кгвалтом притягали, а тим, которії ізводити ся не дали од них, обезчестивали, других в’язаннєм і муками трапили, інших, направуючи, забивати, топити і розними способами губити почали, їздячи по міетєх, церкви печатуючи, за взяттєм власті у гетьмана.

А в тот час трафилось, іж под Луцьком в манастиру святого Спаса, в дідицтві княжати його милості пана воєводи київського був священик Стефан Добрянський, которий не повиновався їх невірію. І люд з міста до нього ся обернув, і там у нього набоженства заживати почали.

Кирил луцький, не відаючи, що йому чинити, не могучи явне приступу до нього міти, направив своїх йому кровних, же, взявши од нього наєм, шпикговати того Стефана [почали] .

Которий в своїх потребах у місті був Луцьку і шов до черниць, до монастиря. Которого тії лотрове, випровадивши з міста, іж то було близько пред Божим Нароженнєм, кгди його випровадили за місто, на оболоні поймавши, утопили.

О которую справу кгди браття його по смерті правне чинили і свідоцтва пред врядом кгродським вивели, позвали його на сейм о тот учинок.

В которой справі іж зволока була, онії браття забитого, то єст, утопленого, просили послов земських, аби у причині були за ними у його королевської милості, аби тую справу судив і обачив справи того, которий тую унію чинить і зводить, і для того, не для чого іншого, только аби сам на столиці у покою сидів, хотяй наємником, а не пастирем. Тогди онії послове вложилися прозьбою до короля о то. Яко ж і обіцяв його королевськая милость судити тую справу.

То пак одступниці, при сконченню сейму, коли вже всі справи судитися занехивають, упросивши тих, которії около судов засідають, кгди вже праве одволаннє судов мало бути, написали собі позов, якоби реч посполитая народу руського, од больших аж до менших станов, міли їм дати позов пред кроля, позиваючи о том, іж оні добра і вряди духовнії, будучи з них синодальне зложенії і обнаженії, упорне против праву держать.

Таковий позов маючи у себе, кгди заволано до справи луцького о тоє убийство, оні пришодши до кроля до суду, обадва, то єст луцький Кирил і володимирський Іпатій, учинили широкую мову:

— Жесьмо суть позваннії од всеї речі посполитої пред суд вашой королевської милості о то, яко би-хмо ми міли бути людьми свіцькими і обнажоними з добр і достоїнств духовних, а упорне міли їх держати ку шкоді і кривді всіх їх. Іно, милостивий господарю, новая і неслиханая річ: овечки на пастиря жалуються, щоби пастир мів на них, яко собі непослушних, жалуватися, яко пану-зверхнику,