Читати книгу - "Том 10"

Як там твої екзамени? Мама вже починає боятись за їх, але я ще ні, тільки все ж рада б знати, скільки їх ти видержав, а скільки ще треба. Не пиши довгих листів, коли вже так не маєш часу, але скребни хоч коротенький. Чи то ми з тобою побачимось до осені? Бо в Київ мені вже годі. Невже ти так-таки й не приїдеш до нас, а вже в нас позюмки настали! Ліси наші гомонять, жита наші хвилюють, садки буйно зеленіють, у нас тепер чистий рай!.. Ой не втерплю — заспіваю!

Соловейковий спів навесні Ллється в гаю, в зеленім розмаю,

Та пісень тих я чуть не здолаю,

І весняні квітки запашні Не для мене розквітли у гаго.

Я не бачу весняного раю,

Тільки співи та квіти ясні,

Наче казку дивну, пригадаю У сні!..

Я ще ні разу не була у гаю. Гай-гай!.. Бувай здоровий та щасливий, не забувай мене. Прощай, коли б до побачення! Вибачай за непевний «поскреб» — годі ся здобути на ліпший. З моєї сторони жертва — писати «многотом-ное послание», чи ти се зможеш оцінити?

Твоя Леся

P. S. Чом не пишеш до Шури? Вона мені жалується на тебе, се не гаразд!

36. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

26 червня 1890 р. Колодязісне

Люба мамочко!

Відповідаю тобі яко управлений делегат чесної республіки. Твій лист ми одержали тільки сьогодні; папи він не застав, бо папа поїхав учора в Луцьк, бо там тепер

Ор[ест] Левицький, то папа хотів з ним побачитись. Завтра папа, певне, знов до нас приїде. Тим часом у нас республіка настояща під моєю президенцією. Ми тепер усе варимо та смажимо, і мушу сказати, що мені се діло починає обридати, а ми тепер вступаємо в малиновий період і вже зварили шіеть фунтів малини. Малини буде сила сього року, на нових плантаціях теж дуже багато. Полу-нички вже grace a Dieu 1 кінчаються, та вже ж їх і наварено немало. Чорної смородини зварили десять фунтів, а завтра наливатимемо наливку. Пуцовий учитель приймає живу участь в ягодних справах, я навіть не сподівалась сього. Пуцик в антрактах між ученням і гойдалкою теж варить і господарить. Тигри (Микось і Оксана) зробились настоящими «верчиками», сьогодні докінчили останні вишні, кінчають полунички і починають порічки та малину. Сьогодні Уксус почав їсти горох. Патьчиній (Дориній) їді нема міри. Уксус з Кохом були недавно тропіки слабі; ну, папа, звісно, зараз узяв їх в лабет (найперше витер уксусом, закутав і т. д.), і тепер вони здоровісінькі, нігрять і тигрять, «як не може бути». У мене нога болить, як і перше, я «большею частию лежу на кровати», читаю Тена і варю варення, часами пишу вірші. Пуц з учителем не сперечається, а як учителеві в республіці живеться, дізнаєшся з його власних слів, бо він збирається до тебе писать; мені здається, що він від республіки кривди не має.

Ну, як же ви там, панове туристи, маєтесь? Мене все ще беруть, заздрощі проти вас, надто, коли подумаю, як то ви будете «хвастати», повернувшись!.. Бувайте здорові та не барітесь в дорозі. Цілую тебе, мамочко, і любу кна-кяу. Бабушку теж цілую, прошу, хай не гнівається, що пе пишу.

Ваша Леся

37. ДО М. П. ДРАГОМАГІОВА

18 грудня 1890 р. Луцьк. 1890, 6/ХІІ, Луцьк

Любий дядьку!

Дуже я Вам вдячна за те, що-сьте завдали собі клопоту, розпитуючись по Відні про мої лікарні справи. Сьогодні прийшов лист від п. Гриневецького, і хоч він пише,

1 Слава богу (франц.).-— Ред, що віденські клініки відкриті цілий рік, однак ми все-таки хочемо їхати хутко по святах, якнайскоріше. Певно ж, там прийдеться місяців добрих зо три пролежати, то вже краще зимою лежати, ніж літом, а то ще слід і через те їхати хутчій, що мені з ногою недобре, дедалі, то все, либонь, ‘гірше робиться. Нехай вже німці визволяють з біди!.. Прикро мені дуже, що прийдеться нидіти по тих клініках,— се варто пекла! — але вже нема що робити. Зате потішаюся тим, що Європу зобачу; либонь же, і Україну можна назвати Halbasien *, як Ви прозвали Болгарію. Видно по листах, що дядині Болгарія хіба чи не справжньою Азією здалася, та воно після Швейцарії і не дивниця. А дуже б я хотіла дістатись до вашої «Азії», може, й дісталась би, якби не ті капосні слабості, ну, та чей же, таки добудуся того колись! Багато я щодня строю планів про ту болгарську шодоріж, але всі вони поки що вельми фантастигчні. Якби тільки то від мене залежало, то я б уже давно з Одеси стругнула в Болгарію — по-моєму, звідти вже недалеко. Я тепер так розволочилась, їздячи раз у раз, що мені нігде не здається далеко. Справді, мені якось аж дивно, що я ніяк не можу з Вами побачитись, і чогось мені здається, чи не вдалося би як у Відні зобачитись. Багато хтіла б я з Вами поговорити, багато розпитати і для себе, й для других, бо якось у листах все не те — що лист! Однак, зд&єіься, се нагадує речення: «Письма пишут только аптекаря», і людині з літературного роду і не подобало б так говорити. Однак якби мені не забутись того, що оце хтіла питати: чи не вкажете мені яких творів про методи етнографічні, а власне, про способи записування народних пісень? Ся річ мене дуже займає, мотивів народних я знаю силу, щюбую записувати, але то мені трудно., ще й дуже, може, якраз через те, що не знаю методу такого як слід, а літератури про сю річ зовсім не знаю. Дістала я недавно брошурку Мель-гунова «О русской народной музыке», але там полеміки чимало, а практичної ради жадної, та ще і здається мені, що склад московської пісні одмінний від нашої; записую сама без теорії, та не знаю, чи буде з того пуття. Чи не знаєте часом яких добрих збірників німецьких та французьких народних пісень? Миша проси© затштати, чи нема яких творів у європейській або в російській літературі про «народну математику»? Ще хотів Миша знати вашу думку про те, чи не єсть признак монгольського впливу на москалів їхня орнаментика з людськими та звірячими фігурами? Взагалі Миші тепер, здається, далеко цікавіші усякі літературні справи та етнографічні, аніж математика, до неї ж він, здається, має скоріш якусь платонічну любов, а