Читати книгу - "На краю Ойкумени"

Пандіона оточило тридцять ворогів із спрямованими на нього списами.

Охоплений шаленою люттю, юнак стрибнув уперед, бажаючи загинути в бою, — смерть здавалася йому порятунком… Але він не знав єгиптян, що мали тисячолітній досвід приборкання рабів. Воїни миттю розступилися і кинулися ззаду на Пандіона, який вистрибнув за коло. Хоробрий юнак був збитий з ніг і придушений тілами ворогів. Тупий кінець списа сильно вдарив його між ребра в нижню частину грудей. Вогненночервоний туман поплив перед очима юнака, дух йому перехопило. В цю мить єгиптянин звів докупи закинуті над головою руки Пандіона і з'єднав їх у зап'ястях дерев'яною, схожою на іграшкового човника річчю.

Воїни відразу ж дали юнакові спокій.

Бранців швидко зв'язали і погнали вузькою дорогою між берегом річки і полями. Молодий скульптор відчував страшенний біль: руки, підняті догори над головою, були защемлені в дерев'яній колодці з двома гострими кутами, які стискували кістки зап'ясть. Цей пристрій не давав змоги зігнути руки в ліктях і опустити їх на голову.

З бокової доріжки до групи Пандіона приєдналася друга партія бранців, потім третя, — число рабів зросло до двохсот чоловік.

Всіх їх зв'язали найбезжальнішим способом, руки були в таких самих колодках. Обличчя бранців були спотворені від болю, бліді і вкриті потом. Юнак ішов, наче в тумані, ледве помічаючи те, що було навкруги.

Але довкола лежала багата країна. Повітря було надзвичайно свіже і чисте, на вузьких дорогах панувала тиша, величезна ріка повільно несла води до Великого Зеленого моря. Пальми ледве хитали верхівками під легеньким північним вітром, достигаючі зелені поля невисокої пшениці чергувалися з виноградниками і фруктовими садами.

Вся країна була величезним садом, вирощеним протягом тисячоліть армією рабів.

Пандіон не міг роздивлятися на всі боки. Він брів, зціпивши зуби від болю, повз високі стіни, що оточували будинки багатіїв. Це були легкі і стрункі будівлі на два поверхи, з вузькими і високими вікнами, над дверними нішами, обрамленими дерев'яними колонами. Білосніжні стіни, розмальовані складним візерунком яскравих і чистих фарб, виступали надзвичайно чітко в сліпучому сонячному світлі.

Раптом перед бранцями постала велетенська кам'яна споруда з прямими зрізами небачено товстих стін з великих брил каміння, притесаних навдивовижу правильно. Похмура і таємнича будівля, здавалося, простягшись, безмовно осідала на землю, тиснучі її своєю страшенною вагою. Пандіон пройшов уздовж ряду товстих колон, що непривітно сіріли на фоні яскравої зелені саду, що розкинувся на рівнині. Пальми, смоковниці та інші фруктові дерева чергувалися поміж собою, утворюючи прямі лінії, що здавалися нескінченими. Горби були вкриті густою зеленню виноградників.

В саду біля річки стояла висока і легка будівля, розмальована такими ж яскравими фарбами, як і інші будинки в цьому місті. Біля фасаду, зверненого до річки, за широкими воротами піднімалися високі, мов щогли, стовпи, на яких майоріли жмути стрічок. Над широким входом висів величезний сніжнобілий балкон, обрамлений двома колонами і прикритий зовсім плоскою покрівлею. По карнизу покрівлі йшов барвистий візерунок, в якому поєднувалися яскравосиня і золота фарби. Яскравосині і золоті зигзаги прикрашали верхню частину білих колон.

У глибині балкона, затіненого килимами та шторами, видно було людей в сніжнобілій довгій одежі з дрібно плісированої легкої тканини. Чоловік, що сидів у центрі, схилив над поруччям балкона голову, обтяжену високим червоно-білим убором.[39]

Варта, що супроводила бранців, і начальник, який пихато виступав попереду, вмить простяглися ниць. За помахом руки фараона — а то й був живий бог, верховний володар країни Та-Кемт — бранців вишикували одного за одним і почали повільна проводити перед балконом. Придворні, що товпилися тут же, напівголосно обмінювалися зауваженнями і весело сміялись. Краса палацу, розкіш одягу фараона та його близьких осіб, їх вільні гордовиті пози так разюче відтінялися спотвореними обличчями змучених бранців, що в душі Пандіона знялося люте обурення. Він майже не тямив себе від болю в руках, тіло його тремтіло, ніби в гарячці, закушені губи пересохли й запеклися, але юнак випростався, глибоко зітхнув і повернув до балкона гнівне обличчя.

Фараон щось сказав, звернувшись до придворних, і всі схвально захитали головами. Колона бранців поволі посувалась. Незабаром Пандіон опинився за будинком, у затінку високої стіни. Поступово тут зібрався весь натовп бранців, як і раніше оточений мовчазними воїнами. З-за рогу з'явився огрядний горбоносий чоловік з довгою палицею з чорного дерева, оздобленого золотом, а з ним — писар з дощечкою та сувоєм папірусу в руках.

Чоловік сказав кілька гордовитих слів начальникові варти, той зігнувся в низькому поклоні і передав розпорядження воїнам. Скоряючись рухові пальця вельможі, воїни грубо розштовхували натовп і відводили вбік тих, на кого показував сановник. Пандіона помітили одного з перших. Всього було відібрано чоловік з тридцять найсильніших і мужніх на вигляд. Їх негайно повели назад тією самою дорогою на край саду. Потім воїни погнали бранців уздовж низької стіни. Стежка ставала все стрімкішою і привела до величезного квадрата глухих стін, що стояли у видолинку між пшеничними полями. По товстих цегляних стінах у десять ліктів заввишки вільно походжали озброєні луками воїни. На кожному розі височіли намети з циновок.

У стіні, зверненій до річки, було прорізано вхід, більш ніде не було видно ані дверей, ані вікон — сліпа зеленосіра поверхня стін пашіла спекою.

Бранців увели у двері. Воїни, що супроводили їх, швидко зникли, і Пандіон опинився у вузькому дворику між двома стінами. Друга, внутрішня стіна була нижча від зовнішньої, з єдиними дверима по правий бік. На вільному просторі стояли грубі лави, а частину двору займала низенька будівля з чорним отвором входу. Групу бранців тепер оточували воїни з світлішим кольором шкіри, ніж у тих, які привели їх сюди. Вони всі були високі на зріст, з гнучким і добре розвиненим тілом. У багатьох були сині очі та рудувате волосся. Пандіон не бачив раніше такого народу, так само як і чистокровних жителів. Айгюптосу, і не знав, що то були лівійці.

З прибудови з'явилося двоє людей: один ніс якусь річ з відполірованого дерева, другий — сірий фаянсовий посуд. Лівійці схопили Пандіона і повернули його спиною до тих, що прийшли. Юнак відчув легкий укол — до лівої лопатки його приклали відполіровану дощечку, втикану короткими загостреними пластинками. Потім чоловік різко ударив рукою по дощечці — бризнула кров, і Пандіон мимоволі скрикнув.