Читати книгу - "Ляльковий дім"

Йоган. Не треба. Я і так все добре розумію. Справи фірми тоді похитнулись, я поїхав геть, і ти розпорядився моїм добрим ім'ям, тим більше що нікому було заступитись за нього… Ну, я не дуже звинувачую тебе. Ми обоє були молоді й легко дивились на життя. Але тепер мені потрібно, щоб правда виявилась; і твій обов'язок — розкрити все.

Бернік. А мені саме зараз потрібний весь мій моральний авторитет, і тому я не можу тепер розкрити все.

Йоган. Я маю на увазі не ті вигадки, які ти наплів про мене після мого від'їзду. Ти мусиш принести повинну в іншому. Діна буде моєю дружиною, і я хочу оселитися з нею тут, у місті.

Лона. Он що!

Бернік. З Діною! Одружитися з нею? І жити тут, у місті?

Йоган. Так, саме тут. Я хочу лишитись у місті на зло всім цим брехунам і наклепникам. Але вона не може бути моєю, поки ти не знімеш з мене обвинувачення.

Бернік. А ти подумав про те, що, коли я признаюся в одному, я тим самим признаюся і в другому? Ти скажеш — я можу по конторських книгах довести, що ніякої крадіжки не було. Але я цього не можу, книги велися на той час не так акуратно. Та якби й міг, то що б я виграв? Хіба я не виявився б щонайменше людиною, яка врятувалась один раз неправдою і потім протягом п'ятнадцяти років давала цій неправді і всьому іншому вкорінюватись, навіть не пробуючи перешкодити цьому? Ти не знаєш нашого суспільства, а то б ти розумів, що таке признання може тільки остаточно занапастити мене.

Йоган. На це я скажу тобі тільки одне: я хочу одружитися з дочкою мадам Дорф і жити з нею тут, у місті.

Бернік (витираючи піт з обличчя). Послухай, Йогане, і ти теж, Лоно. Моє становище зараз зовсім виняткове. Якщо цей удар впаде на мене саме зараз — я загинув, а разом зі мною загине й славна, забезпечена майбутність суспільства, яке все ж таки всіх нас породило й вигодувало…

Йоган. А якщо я не завдам тобі цього удару, я сам занапащу своє щастя і все своє майбутнє.

Лона. Далі, Карстене.

Бернік. То слухайте ж. Усе зв'язане з проектом залізниці, і справа це не така проста, як вам здається. Ви, мабуть, чули, що торік тут ішли розмови про приморську залізничну лінію. За неї було чимало впливових голосів і в місті, і в окрузі; особливо обстоювали її газети. Але я не допустив її будівництва, бо вона завдала б збитків нашому каботажному пароплавству.

Лона. А ти сам зацікавлений у процвітанні пароплавства?

Бернік. Так. Але моє незаплямоване ім'я, немов щит, захистило мене від усяких підозрінь. Утім, я особисто міг би перенести ці збитки, але для міста це було забагато. Спинились на проекті внутрішньої вітки. Коли це рішення було прийняте, я потай переконався в можливості провести вітку сюди, до нас.

Лона. Чому потай, Карстене?

Бернік. Ви чули про скуповування лісів, рудників і водоспадів?

Йоган. Так; це якась іногородня компанія.

Бернік. При теперішньому становищі всі ці володіння в різних руках не являють собою майже ніякої цінності; їх через це й продавали порівняно дешево. От якби відкласти купівлю до того, як підуть балачки про бічну вітку, — тоді власники загнули б нечувані ціни.

Лона. Ну добре; що ж далі?

Бернік. Тепер ми підходимо до того, що можна витлумачити по-різному і що в нашому суспільстві може не зашкодити тільки людині з високою, нічим не заплямованою репутацією.

Лона. А саме?

Бернік. Усі ці ділянки поскуповував я.

Лона. Ти?

Йоган. На свої кошти?

Бернік. Саме так. Тепер, якщо бічна вітка буде проведена, я — мільйонер, якщо ні, я розорений.

Лона. Ризикована справа, Карстене.

Бернік. Я ризикую всією своєю власністю.

Лона. Я не про власність. Але коли стане відомо, що…

Бернік. У цьому вся суть. Під захистом свого досі нічим не заплямованого імені я можу винести цю справу на власних плечах, довести її до кінця і сказати своїм співгромадянам: ось чим я ризикував для блага суспільства!

Лона. Суспільства?

Бернік. Так, і ні в кого не виникне сумніву, що мене спонукало до цього.

Лона. Однак тут є люди, які діяли більш одверто, ніж ти, без задніх думок і побічних міркувань.

Бернік. Хто?

Лона. Ну, звичайно, Руммель, Санстад і Вігелан.

Бернік. Щоб забезпечити їхню підтримку, довелося мені відкритись їм.

Лона. Ну, і…

Бернік. Вони виговорили собі п'яту частину баришів.

Лона. Ось вони, підпори суспільства!

Бернік. Та хіба ж не суспільство само примушує нас іти кривими шляхами? Чи з цього діла щось вийшло б, якби я діяв прямодушно? Усі кинулися б скуповувати землі і, перебиваючи один одному дорогу, діючи нарізно, остаточно все б зіпсували. Опріч мене, тут у місті немає нікого, хто б зумів провести таку велику справу. У нас тут узагалі ширшим діловим розмахом відзначаються тільки сім'ї, що сюди переселилися. Так от, моє сумління нічого мені не закидає. Тільки в моїх руках усі ці землі можуть стати справжнім благословенням для безлічі людей, яким вони дадуть шматок хліба.

Лона. В цьому розумінні ти, мабуть, маєш рацію, Карстене.

Йоган. Але ж я всієї цієї безлічі людей не знаю, а знаю тільки одне — що все моє щастя поставлене на карту.

Бернік. Як і добробут твого рідного міста! Якщо розкриються справи, які кинуть тінь на моє минуле, всі мої вороги з люттю на мене нападуть. Наше суспільство не прощає навіть юнацької легковажності. Почнуть копатися в моєму минулому, причепляться до тисяч дрібниць, перетлумачать усе під впливом нововідкритих фактів, і я впаду під тягарем пліток і наклепів. Від залізниці мені доведеться відступитись, а якщо я відступлюсь, справа провалиться, а я буду приречений на розорення і громадянську смерть.

Лона. Після всього, що ти зараз вислухав, тобі лишається тільки мовчати і їхати геть, Йогане.

Бернік. Так, так, Йогане.

Йоган. Добре, я поїду і мовчатиму, але я повернуся знов і тоді заговорю.

Бернік. Зоставайся там, Йогане, мовчи, і я готовий поділитися з тобою…

Йоган. Залиш свої гроші при собі! Віддай мені моє добре ім'я!

Бернік. Жертвуючи своїм?

Йоган. Влаштовуйся, як знаєш, зі своїм суспільством; я повинен здобути собі Діну, хочу її здобути і здобуду. Для цього я завтра ж поїду на «Індіанці»…

Бернік. На «Індіанці»?

Йоган. Так. Капітан погоджується взяти