Читати книгу - "Артур і помста жахливого У"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Не збираючись ходити за батьками, Артур сповз на сидіння, прилаштувався при боковому вікні і, важко зітхаючи, дивився на пилюку, яка поволі осідала на дорогу. Крихітні природні часточки, пилинки, дуже гарні, особливо коли їх багато і на них падає світло від різнобарвних неонових написів, що прикрашають бензозаправку. Пилинки збираються в хмарки, закручуються спіральками і крутяться, як лапаті сніжинки, підхоплені легеньким вітерцем.
Зненацька із хмарок пилу вискочила рівнинна снігова істота. Точніше — запилений пес. Це Альфред. Загальмувавши усіма чотирма лапами, пес зупинився і енергійно струснувся, обертаючись навсібіч головою і хвостом. Навколо нього — хмара пилюки. Артурове личко аж засяяло з радості. Його єдиний друг, наймиліший пес на світі, не кинув його в біді, а помчав за ним! Як він міг у ньому помилитися! Сам того не знаючи, Альфред явився порятувати свого господаря, а разом із ним і мініпутів. Адже, крім Артура, їм ніхто не допоможе і вони загинуть!
Відчинивши дверцята, Артур вискочив із авто — і Альфред кинувся до нього в обійми.
— Альфреде, любий мій Альфреде! — звертався до свого друга хлопчик, притискаючи важкого пса до грудей. А в того — язик на плечі і лапи підгинаються від утоми.
— Саме провидіння скерувало до мене твої лапи! Ти можеш мені так допомогти! — вигукував хлопчик, обома руками стискуючи голову друга і цілуючи його в ніс.
Пес підіймає вуха, підозріло позираючи на свого господаря. Можливо, він уже й пошкодував, що наздогнав його. Артур завжди повен вигадок, він не любить сидіти на місці, а Альфреду найбільше зараз хочеться впасти і заснути.
Умившись, мати уважно роздивляється свою чудову сукню у квіточки, чи не потрапила на неї бридка липуча крапля. Відчиняються двері туалету — і звідти виходить її чоловік. Вираз його обличчя можна відтворити фразою, заготованою ним для дружини: «Бігом, ми й так уже втратили купу часу через твої примхи!» Бідолашна жінка швидко поправляє сукню, крадькома зиркає в дзеркало і поспіхом виходить. Що ж, тепер у неї до самого дому буде відчуття, що її хтось пожував і виплюнув.
Подружжя підходить до авто, і мати з любов'ю поглядає на своє чадо. Правда, не на чадо, а на ковдру, під якою воно згорнулося калачиком. Стомившись, Артур не витримав і заснув.
— Він уже спить! — пошепки сказала мати, звертаючись до батька, щоб і він переконався.
— От і добре! Не набридатиме мені в дорозі, — тихо відповів батько.
— Ти несправедливий до Артура! За всю дорогу він і пари з вуст не пустив! — дорікнула мати.
Батькову відповідь не зрозуміти. Він так само успішно міг би обізватися англійською або ескімоською.
Зігнувшись під ковдрою, Артур голосно захропів. Мати прислухалася. Для десятилітнього хлопчика таке хропіння нехарактерне.
— Певне, в нього проблеми з вегетатикою — он як хропе! Треба повести його до лікаря! — стривожилася мати.
— Послухай-но ці звуки! — відповів батько, заводячи двигуна. — Вісімдесят кінських сил — а яке ревище! Певно, і в них проблеми з вегетатикою? Ха-ха-ха! Ух, як хропуть! — тішився батько, мов пияк, що дорвався до пляшки.
РОЗДІЛ 9
А в домі хропе Маргарита. Не можна сказати, що Арчибальд цим стурбований. Йому просто не спиться. Але коли безсоння супроводжується громоподібним носовим свистом, від якого аж тремтить нічний столик, зі сном можна розпрощатися назавжди. Хоча бабуся й при тілі, все одно не віриться, що її хропіння може позмагатися зі звуками відбійного молотка найновішої конструкції. Або зі свистом скороварки, поставленої на відкручене на всю силу газове полум'я. Арчибальд крутиться в ліжку, підстрибуючи в такт хропіння. Бабуся, певно, й не відчуває тих підскоків. Одначе незабаром модуляція звуків змінилася. Вона захропіла рівно і монотонно, конвульсії нічного столика припинилися.
Арчибальд позирає на настінного годинника з боєм. Великій стрілці, що тремтить від Маргаритиного хропіння, вдається ще й час показувати. Навіть якщо припустити, що вона на кілька хвилин помиляється, до полуночі лишилося зовсім мало — чверть години з хвилинами. До того часу, коли місячний промінь упаде на лінзу далекоглядної труби і відкриє прохід у країну мініпутів, лишається якихось п'ятнадцять хвилин.
Арчибальд розмірковує. Звісно, Маргарита витягла на світ Божий вагомі аргументи. Вона правду каже: для таких мандрівок потрібно мати міцне здоров'я, а він уже не такий молодий. З другого боку, щоб мініпути мали його за боягуза… Це жахливо! А чутися зрадником перед власним онуком ще жахливіше. Та навіть якщо не зачіпати довір'я і зраду — а що як мініпути потерпають від лиха?!
Невже він так і залишиться вдома і до ранку слухатиме хропіння дружини — то глухе, то з присвистом? На мить Арчибальд завмирає, затаївши подих, а потім набирає в легені побільше повітря. Звісно, він терпітиме ці звуки. Ось уже двадцять літ, як він чує їх щоночі, і навіть якщо сьогоднішня ніч особлива, вона все одно колись скінчиться…
«А завтра буде новий день», — зручно вмощуючись під ковдрою, завершує роздуми дідусь. Якщо спати в екстремальних умовах, то хоча б з елементарним комфортом.
Але так уже випадає: лишень приймеш рішення, до якого доля довго і вперто тебе схиляла, як вереда-фортуна враз змінює своє бажання і подає тобі знак, наштовхнувшись на який, ти розумієш, що твоє рішення не варте ламаного гроша. Так, до прикладу, коли ти довго вагаєшся, стати під душ чи ні, і нарешті заходиш до лазеньки, а виявляється, що гарячу воду вимкнули! Тому якраз тоді, коли Арчибальд вмостився під ковдрою, долинув барабанний стукіт. Або, якщо хочете, ірландський степ у виконанні гурту буйволів. А простіш, шалене гупання у двері. Арчибальд аж підскочив, а Маргарита ніжно усміхнулася: у неї заткнуті вуха — і звуки буйволячого танку здаються їй ніжним легеньким постукуванням.
Уже два тижні бабуся затикає собі вуха на ніч, бо, бачте, прокидається від Арчибальдового хропіння. А дідусь, ні за яких обставин не забуваючи про куртуазне ставлення до жінки, так і не сказав їй, що прокидається вона виключно через свій грім-свист. Але куртуазність нікому ще не зашкодила. І тепер Арчибальд втішений, що може спокійно драпанути з дому.
Швидко, наскільки це дозволяє його вік, він схоплюється з ліжка, але з поспіху не може надягти вовняні капці. Нарешті, перемігши їх у двобої, він бігцем поспішає в коридор. У двері гримають, одначе не так гучно:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артур і помста жахливого У», після закриття браузера.