Читати книгу - "Пробудження Лол В. Штайн"

Наступного дня я зателефонував Татіані, я сказав їй, що ми не підемо до Бедфордів. Вона повірила в мою щирість. Вона сказала мені, що для неї неможливо було не прийняти цього, першого разу запрошення Лол.

* * *

Жан Бедфорд пішов до своєї кімнати. У нього завтра концерт. Він вправляється в грі на скрипці.

Ми знаходимось у цей момент вечірки, десь о пів на дванадцяту, в ігровій кімнаті для дітей. Кімната велика та пуста. Там є більярд. Іграшки дітей — у кутку, складені до скринь. Більярд дуже старий, певно, він був у Штайнів ще до народження Лол.

П'єр Беньєр набирає очки. Я дивлюся на нього. Він сказав мені, виходячи з театру, що потрібно залишити Лол і Татіану наодинці на якийсь час перед тим, як до них приєднатися. Ймовірно, додав він, що Лол мала зробити якесь важливе зізнання Татіані, наполегливість, яка поєдналася з бажанням із нею зустрітися, доводила це.

Я кружляю навколо більярду. Вікна, що виходять у парк, відчинено. Великі двері, що ведуть прямо на газон, також. Ця кімната суміжна з кімнатою Жана Бедфорда. Лол і Татіана можуть, як і ми, чути скрипку, але не так голосно. Вестибюль відділяє їх від двох кімнат, де залишилися чоловіки. Вони також мають чути глухі удари більярдних куль одна об одну. Вправи Жана Бедфорда дуже різкі. Їхня монотонна несамовитість є розгублено музичною, спів самого інструменту.

Незважаючи на хорошу погоду, Лол зачинила вікна вітальні, що суперечило її звичці. Коли ми прийшли до будинку, що поринув у темряву, зі своїми відкритими вікнами, вона сказала Татіані, яка здивувалася, що вона робила так у цю пору року. Цього вечора, ні. Чому? Напевно, це Татіана попросила її. І це саме Татіана має сьогодні розкрити своє серце перед Лол, серце, про яке ми ніколи не говоримо разом. Татіана, а не Лол. Я це знаю.

Лол показала Татіані своїх трьох дітей, які спали. Було чутно їхній стриманий сміх, що злітав між поверхами. А потім вони знову спустилися до вітальні. Ми вже були в більярдній. Я не знаю, чи Лол здивувалася, не побачивши нас. Ми почули, як зачинялися три віконниці.

Вона, з іншого боку вестибюлю, і я, тут, у цій кімнаті для ігор, де я ходжу, ми чекаємо на ту мить, коли знову побачимося.

П’єса була смішною. Вони сміялися. Тричі ми, Лол і я, сміялися одні. У антракті, у майже непомітному обміні репліками, коли я проходив повз них, я зрозумів, що Татіана та Жан Бедфорд говорили про Лол.

Я виходжу з кімнати для більярду. П’єр Беньєр не звертає на це уваги. Загалом, ми не прагнемо залишатися довгий час наодинці через Татіану. Я не думаю, що П’єр нічого не знає, як це стверджує Татіана. Я обходжу будинок за кілька кроків і ось я вже за одним із бічних вікон вітальні.

Лол сидить навпроти цього вікна. Вона мене ще не бачить. Вітальня не така велика, як більярдна кімната, вмебльована розрізненими кріслами, дуже великим сервантом із чорного дерева, у якому знаходяться книги та колекція метеликів. Стіни голі, білі. Все сяє педантичною чистотою і прямокутним порядком, більшість крісел стоять уздовж стіни, світло падає зі стелі, його недостатньо.

Лол піднімається й пропонує скляночку черрі Татіані. Вона ж іще не п’є. Татіана, певно, вже на межі зізнання. Вона говорить, робить паузи, опускає очі, говорить щось, але це ще не воно. Лол рухається, намагається відбивати удар. Вона не хоче відвертих зізнань Татіани, здається, вони були б для неї незручними, вона може лише зізнаватися сама. Ми в її руках? Чому? Як? Я нічого не знаю.

Я зустрінуся з Татіаною в Готелі де Буа лише за два дні, післязавтра. Я б хотів, щоб це сталося цього вечора, після цього візиту до Лол. Гадаю, що цього вечора мою жагу Татіани було б вгамовано назавжди. Завдання було б виконане, яким би воно не було, яким би тяжким, складним, довготривалим, виснажливим не було воно. Тоді я був би перед упевненістю.

Якою впевненістю? Вона мала б стосуватися Лол, але я не знаю, яким чином, який сенс вона повинна мати, який простір Лол, фізичний чи душевний, має розкритися внаслідок мого вдоволеного бажання Татіани, я навіть не намагаюся про це дізнатися більше.

Ось Татіана підводиться, щось палко говорить. Тоді Лол спочатку віддаляється від неї, потім — повертається, підходить до Татіани й легко пестить її волосся.

До останньої хвилини я намагався затягти Татіану до Готелю де Буа, тоді, як мені було необхідно побачити Лол. Я не можу так вчинити з подругою, сказала Татіана, після такої довгої розлуки, після такого минулого, і ця її вразливість також, ти помітив її? Я не можу не піти до неї. Татіана повірила в мою щирість. Зовсім скоро, зовсім скоро я заволодію всією Татіаною Карл, повністю, до кінця.

Лол усе ще пестить волосся Татіани. Спочатку вона дивиться на неї прискіпливо, потім її погляд стає відсутнім, вона наосліп пестить того, кого хоче впізнати. Тепер відступає Татіана. Лол піднімає очі, і я бачу, як її губи промовляють — Татіана Карл. Її погляд неясний та ніжний. Цей погляд, який був призначений Татіані, падає на мене: вона помічає мене за вікном. Вона не показує жодної емоції. Татіана нічого не помічає. Вона робить кілька кроків до Татіани, вона повертається, вона легко обіймає її і, невідчутно, вона відводить її до дверей, що ведуть у парк. Вона відкриває їх. Я зрозумів. Я просуваюся вздовж стіни. Ось я стою на розі будинку. Таким чином я їх чую. Раптом, ось їхні голоси переплітаються, ніжні, у нічному розслабленні, сповнені жіночності, так само поєднаній у мені. Я їх чую. Це те, чого бажала Лол. Це вона говорить:

— Поглянь-но на оці всі дерева, ці прекрасні дерева, які ми маємо, яка м’яка погода.

— А що було найскладніше, Лоло? — запитує Татіана.

— Регулярний розклад. Для дітей, їжі, сну.

Татіана жаліється в довгому втомленому зітханні:

— У мене й досі безпросвітний безлад. Мій чоловік багатий, я не маю дітей, що ж ти хочеш… що ж ти хочеш…

Лол, тим самим рухом, як і перед цим, відводить Татіану до центру вітальні. Я повертаюся до вікна, з якого їх бачу. Я чую їх і бачу. Вона пропонує Татіані крісло таким чином, що вона повернеться спиною до саду. Вона сідає навпроти Татіани. Всі вікна тепер перед її поглядом. Якщо вона хоче подивитися, вона може це