Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Навіщо ти забив нещасного молодика? — спитав розгніваний чорнокнижник.
— А тому, — відказав злий дух, — щоби він не виказав таємниці всім тим, хто не повинен про це знати.
— А ти подумав, що я тепер поясню його батькам, друзям, де він подівся? Тепер не залишається нічого іншого, як тобі у нього перевтілитися і жити його життям аж до фізичного скону.
Так воно й сталося. Кажуть, що цим студентом був сам Лагодовський, який пізніше став магнатом-розбишакою і прославився своїми страшними подвигами на всю Галичину.
Як Лиськевич опинився у Львові
Колись чорнокнижники утворювали своєрідну касту, трималися купи і берегли свої таємниці і свою майстерність, як зіницю ока. А як хтось уже пристав до їхнього товариства, то не мав права покинути і з людьми спілкуватися.
Жили чорнокнижники у дрімучому лісі в Карпатах.
На випадок, якби хтось вирішив їх покинути і втекти, існував на це свій спосіб. Портрети усіх чорнокнижників висіли на стінах у великій залі і, коли хтось таки тікав, то чорнокнижники стріляли з пістоля у портрет втікача, і куля доганяла його, де б він не перебував.
Одного разу утік від них Лиськевич. За цілий день він подолав шмат дороги, а як надійшов час вечері, коли усі чорнокнижники збираються за одним столом, Лиськевич скочив у річку. Під час вечері чорнокнижники, побачивши, що одне крісло вільне, поквапились до зали і стали стріляти у портрет. Лиськевич мав такий слух, що чув, як муха високо на дереві дзижчить, почув він і те, як куля свистить у леті, й хутенько пірнув у воду. Куля пролетіла у нього над головою, а чорнокнижники, подумавши, що втікач покараний, сіли собі далі до вечері.
Лиськевич, діставшись Львова, купив на вулиці Бляхарській, 8 каменицю, яка називалася Криве коло, бо знаходилась в кінці крутої вулиці під Домініканами.
Лиськевич наприкінці XVI століття торгував заморським зіллям, корінням, восковими свічками, винами, ба навіть ліками. У просторому кабінеті чаклуна всюди, де лиш оком не кинеш, виднілися мензурки, колби, пробірки, слоїки, пуделочка, мішечки з зіллям, опудала чудернацьких птахів і, звичайно, книги. Тут пан Григорій займався альхемією, викликав духів, проводячи з ними тривалі бесіди, зустрічався з іншими чаклунами і робив свої дивні досліди, про які поняття не мала жодна жива душа. Для всіх міщан це був звичайний аптекар. І лише коли він помер і відкрито було його кабінет, Львів наповнився історіями й легендами про цього незвичайного чоловіка.
До Лиськевича також зверталися з досить незвичними проханнями. Якось купець з Кам’янця завітав до чорнокнижника і розповів, що дуже затужив за своєю дружиною.
— Чи не могли б ви мені показати її? — попрохав купець.
— Добре, приходьте пополудні.
Коли ж купець прийшов, Лиськевич завів його до покою і показав його дружину, що спала на ліжку. Купець кинувся було до неї, щоб обняти, але чорнокнижник спинив його, проте дозволив тихенько стягнути з її руки перстень.
Приїхав купець додому і розповідає дружині, що бачив її такого-то дня.
— Як то можливо? — здивувалася вона. — Я весь час була вдома і ніде не виїжджала.
— А я от у Львові тебе бачив. Поглянь! — і з тими словами показав дружині персня.
Здивуванню її не було меж, бо думала, що того персня згубила в саду.
Студент
Жив колись у Львові багатий купець Памфил, який торгував різними пахощами, спроваджуючи свій товар із заморських країв. Жив він собі від пуза, ні в чому не відмовляв, одна біда — не дав йому Бог дітей. Та, може, Бог знає, що робить, бо той Памфил був людиною заздрісною і не любив нікого світі, окрім себе.
Коли він уже добряче підтоптався, то тільки мовчки ходив поміж рядами полиць у своєму складі пахощів, відкорковував сулії з олійками, розвивав пакети сушених екзотичних рослин, вимішував нові пахощі у скляних посудинах. Але і без слів його помічники знали, чого він хоче.
Одного дня не прийшов на працю асистент Памфила, такий самий старигань, як і він. Виявилося, що попав під колеса воза, а по кількох днях помер. На похорони приїхав його брат зі своїм сином Павлом, котрий якраз мав починати університетські студії, і порадив Памфилу взяти молодого студента за помічника.
Поселився він у сутерині (напівпідвалі), а що в будинку усе пропахло парфумами, став відчиняти вечорами вікна. Якось, коли він чкурнув уночі через вікно на забаву, а вікно тільки прихилив, туди заліз злодій і виніс сулію ружаного олійку. Звичайно, що Памфил це помітив, і Павло змушений був обіцяти йому, що відшкодує втрату. Ось тоді він і почав шукати собі усяких робіт, а що заробив, віддавав старому.
У ті часи був звичай читати Псалтир коло небіжчиків усю ніч перед похороном. От і наймався студент Павло читати Псалтир. Співав дуже гарно, і пішла про нього слава, багато людей наймало його віддати останню прислугу небіжчикам.
Якось запросили його до покійного полковника, що жив на околиці у віллі, оточеній парком. Зустрів його якийсь старший віком дворак.
— Пане студенте, маєте читати Псалтир три ночі, будете вдень спати у сусідньому покої. Тут двері просто в сад, можете собі гуляти, як виспитесь. У їдальні на вас буде завше чекати їжа. Після третьої ночі одержите платню.
Покійник лежав весь у орденах та медалях. У куточку стояв столик з двома свічками та крісло. Павло примостився, розгорнув Псалтир та став підспівувати. Коли дійшов до слів: «Піде добро і блаженство за мною в жизні цій, і злину я навік у небесний рай», раптом згасла одна свічка, хоч усі вікна були замкнені.
На ратуші вибило опівніч. У двері щось гримнуло раз і вдруге. Павло зі страхом відчинив двері й побачив двох вояків із шаблями при боці. Вони засалютували й кажуть:
— Будемо з вами сидіти при нашому полковникові.
Сіли обабіч труни. Павло дивувався, звідки взялися крісла для них, було ж тільки одне, коло столика!
— Співайте далі, — кажуть вони Павлові.
Та тільки він продовжив співати, як тут знову стукіт у двері. Вояки ніби не чули і не рухалися, мусів Павло встати і відчинити, а там були дві дами у дорогих сукнях. Знову десь взялися крісла і вони сіли обабіч труни.
Після них з’явилося двоє коней, і коні теж стали обабіч труни. За ними прийшли два хорти,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Легенди Львова. Книга друга», після закриття браузера.