Читати книгу - "Вибрані твори. Том I"

Джудiт (голос її тремтить). Чим я можу довести, що ви помиляєтесь?

Рiчард. Не турбуйтесь. Я вiрю, що тепер ви ставитеся до мене трохи краще, нiж ранiше. Але я певен, що смерть моя не розiб’є вам серця.

Джудiт (майже пошепки). Звiдки ви знаєте? (Кладе йому руки на плечi i пильно дивиться на нього).

Рiчард (здивований, угадує правду). Мiсiс Андерсон! (Годинник на мiськiй ратушi видзвонює чверть. Рiчард, опанувавши себе, знiмає її руки з плечей i говорить майже холодно). Вибачте. Вони зараз прийдуть по мене. Запiзно!

Джудiт. Нi, не запiзно. Викличте мене за свiдка; вони нiзащо не стратять вас, коли довiдаються про ваш героїчний вчинок.

Рiчард (презирливо). Справдi? Але якщо я не доведу дiла до кiнця, де ж буде мiй героїзм? Вийде так, що я просто обдурив їх, i вони повiсять мене за це, як собаку. Та воно й буде менi по заслузi.

Джудiт (розпачливо). О, менi здається, ви прагнете смерти.

Рiчард (уперто). Нiтрохи!

Джудiт. Чому ж тодi не спробувати врятуватись? Благаю вас — послухайте! Ви щойно сказали, що врятували його заради мене. Так, так (чiпляється за нього, тимчасом як вiн вiдступає, жестами заперечуючи те, що вона говорить), до деякої мiри заради мене. А тепер рятуйте заради мене самого себе. І я пiду за вами на край свiту!

Рiчард (бере її за руки, i, трохи вiдстороняючи вiд себе, пильно дивиться на неї). Джудiт!

Джудiт (ледве дихаючи вiд щастя, що вiн назвав її на iм’я). Що?

Рiчард. Коли я сказав, щоб зробити вам приємнiсть, нiби вчинок мiй до деякої мiри був заради вас, — я збрехав так, як чоловiки завжди брешуть жiнкам. Ви знаєте, я багато жив серед негiдних чоловiкiв та й серед негiдних жiнок теж. І от кожен з них мiг стати iнодi кращим i добрiшим, коли йому траплялось закохатися. (Останнє слово вимовляє з суто пуританським презирством). Це навчило мене дуже мало цiнувати доброту, яку породжує любовний запал. Те, що я зробив цiєї ночi, я зробив цiлком холоднокровно, дуже мало дбаючи про вашого чоловiка або (безжалiсно) про вас (вона, приголомшена, схиляє голову), а тiльки для самого себе. Я не мав на це жодної пiдстави; можу лише сказати вам одне: коли пiшлося на те, що треба було зняти петлю з своєї шиї, щоб зашморгнути її на iншому — я не мiг цього зробити. А чому — не знаю; я сам здаюся собi дурнем пiсля цього; але я не мiг i — не можу. Вирiс я, пiдкоряючись лише закону власної своєї природи; отже, йти проти нього менi несила, навiть перед загрозою шибеницi. (Вона поволi пiдвела голову i тепер дивиться йому просто в вiчi). Я зробив би так само задля кого завгодно i задля чиєї завгодно дружини. (Випускає її руки). Ви це розумiєте?

Джудiт. Так. Ви хочете сказати, що не любите мене.

Рiчард (обурений, з безмежним презирством). І це все, що ви зрозумiли з моїх слiв?

Джудiт. А що ж iще? І що гiршого можуть вони для мене означати? (Сержант постукав у дверi. Стук цей болем вiдбивається їй у серцi). О, ще одну хвилину! (Падає на колiна). Благаю вас...

Рiчард. Тихше! (Гукає). Увiйдiть! (Сержант одмикає дверi i вiдчиняє їх. За ним — конвойнi).

Сержант (заходячи). Пора, сер.

Рiчард. Я готовий, сержанте. Ну, моя люба! (Хоче пiдвести її).

Джудiт (чiпляється за нього). Ще тiльки одне, — прошу вас, благаю! Дозвольте менi бути на судi. Я була у майора Суїндона; вiн обiцяв допустити мене, якщо ви попросите. Ви це зробите. Адже це моє останнє прохання: нiколи i нi про що я вас бiльше не проситиму. (Обiймає його колiна). Благаю вас, благаю.

Рiчард. Коли я це зроблю, чи будете ви мовчати?

Джудiт. Так.

Рiчард. Ви додержите слова?

Джудiт. Додержу... (Ридаючи, опускається додолу).

Рiчард (бере її пiд руку, щоб допомогти їй пiдвестися). Сержанте, вiзьмiть її з другого боку.

Виходять з кiмнати; вона конвульсивно схлипує; Рiчард та сержант пiдтримують її. Тим часом у залi ради все вже приготовлено для вiйськового суду. Це велика i висока кiмната, посерединi якої стоїть крiсло голови пiд брунатним балдахiном, оздобленим короною i королiвською монограмою GR1. Перед крiслом — стiл, накритий брунатним сукном, на ньому — дзвоник, важка чорнильниця та письмове приладдя. Бiля столу кiлька стiльцiв, дверi — праворуч вiд мiсця голови, зараз це мiсце порожнє. Майор Суїндон — чоловiк рокiв сорока п’яти, блiдий, з бiлявим волоссям, мабуть, надзвичайно сумлiнний службовець — сидить на кiнцi столу спиною до дверей i пише. Деякий час вiн сам у кiмнатi, потiм сержант рапортує, що прибув генерал, i його приглушений голос свiдчить про те, що Джоннi-джентльмен уже встиг датися йому взнаки.

Сержант. Генерал, сер.

Суїндон поквапно пiдводиться. Входить генерал, сержант виходить. Генералу Бергойну п’ятдесят п’ять рокiв, i, як на свiй вiк, вiн виглядає дуже добре. Вiн свiтська людина, досить ґалантний, щоб свого часу вiдзначитись одруженням з викраданням нареченої; досить дотепний, щоб писати комедiї, якi мають певний успiх; з достатнiми аристократичними зв’язками, щоб зробити блискучу вiйськову кар’єру. Найвиразнiше в його обличчi — це очi, великi, блискучi, спостережливi й розумнi; без них все обличчя з тонким носом i маленьким ротом мало б вираз вередливости, а не сили, такої потрiбної видатному генераловi. У даний момент в очах генерала палає гнiв, а губи й нiздрi нервово напруженi.

Бергойн. Майор Суїндон, гадаю?

Суїндон. Так. Генерал Бергойн, якщо не помиляюсь? (Церемонно вклоняються один одному). Радий, що маю змогу скористатися сьогоднi з вашої пiдтримки. Не дуже весела рiч вiшати цього бiдолашного священика.

Бергойн (кидаючись у крiсло, де ранiше сидiв Суїндон). Так, сер. Це не весело. Скарати на смерть цю людину — це надати їй надто великої ваги; нiчого принаднiшого не можна було б зробити, хоч би це був i член англiйської церкви! Мучеництво, сер, — це саме те, що цим людям до вподоби: це єдиний спосiб для бездарности здобути собi славу. А втiм, якщо ви вирiшили, що нам треба його повiсити, то чим швидше, тим краще.

Суїндон. Ми призначили страту на дванадцяту годину. Лишається тiльки судити його.

Бергойн (дивиться на нього, стримуючи гнiв). Лишається тiльки — врятувати нашi власнi голови. Адже ви чули новини з Спрiнгтауна?

Суїндон. Нiчого особливого. Останнi вiдомостi задовiльнi.

Бергойн (схоплюється, вражений). Задовiльнi, сер! Задовiльнi!! (Хвилину пильно дивиться на нього, потiм додає