Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 89"

Скільки в Білому морі островів?

Фахівці називають різні числа. Навіть лоція не дає точної відповіді.

Гортаю її сторінки. Привабливі і незвичні назви островів: Анзерський… Асадій… Бакалда… Біла Луда… Бережний Сосновець… Кондострів… Оленячий… Лумбовський… Моржевець… Хедострів…

Ні, не злічити всіх. Адже в лоції іноді вказується назва групи островів. А серед них є безіменні острівці.

Безліч надводних каменів. Поміж ними часом вузькі і мілководні протоки, проходи. Тому тут важке й небезпечне плавання. Воно вимагає великої майстерності й знання району.

Камінні загадки Білого моря

Вони зустрічалися часто на маршруті експедиції. Рукотворні лабіринти на Соловецьких островах, петрогліфи неподалік від Біломорська, сейди на островах Російський Кузов і Німецький Кузов, дорога з камінних плит на Кондострові.

Вчені припускають, що перші люди оселилися на берегах Білого моря понад п’ять тисяч років тому. Про це свідчать археологічні знахідки. Знаряддя праці часів неоліту: камінні посудини, рибальські гачки, голки, сокири. Прикраси з бронзи і мушлів. І, нарешті, петрогліфи — малюнки на скелях.

Неподалік від Біломорська, біля річки Виг, — ціла картинна галерея. На скелях витесані тварини, птахи, риби, люди в човнах і на линвах, сцени полювання на лісових і морських звірів. Зустрічаються і таємничі знаки: зірки, хрести, кола, овали, трикутники, чотирикутники й навіть зображення людських слідів. Особливо запам’ятовується постать біса і сім відбитків його ступні на червонястій скелі. Від цього в народі й пішла назва “бісові слідки”.

Біломорські петрогліфи створювалися багато літ і не одним майстром. Тому вони допомагають простежити і зрозуміти, як розвивалося образотворче мистецтво стародавньої людини. А значить, і її мислення. Стають зрозумілими деякі сторони її життя й побуту. Завдяки наскельному живопису тепер відомо, якими були знаряддя праці, як полювали, ловили рибу тисячоліття тому.

Біля наскельних малюнків стародавні жителі Біломор’я; очевидно, відправляли культові обряди, символічні дійства, жертвоприношення.

Серед учасників експедиції — нескінченні розмови про загадкові камінні лабіринти. Часом поодинокі, часом групами, вони складені спіралями діаметром від п’яти до тридцяти метрів. В’важається, що вони створені приблизно в першому тисячолітті до нашої ери.

Давно вже камінні лабіринти викликають сперечання спеціалістів. Одні стверджують, немовби ці споруди мають релігійне, культове призначення. Інші вважають лабіринти стародавнім календарем. Треті називають їх пастками для риб.

Поки зрозуміло лише одне: прадавні люди будували камінні лабіринти для якихось важливих цілей. Інакше важко пояснитча таке широке їх розповсюдження не тільки в Біломор’ї, айв інших північних країнах.

Для яких же цілей? Це дразлива загадка. Сотні фотознімків лабіринтів зробили учасники Біломорської експедиції. Можливо, фотографії хоч якоюсь мірою допоможуть учепим розв’язати багаторічний спір.

На вершинах островів Російський Кузов і Німецький Кузов — не менш таємничий камінний витвір древніх — сейди. Валуни, розміром з письмовий стіл, наче поставлені на ніжки з невеликих каменів. На валунах гіркою складені булижпики. Вважається, що ці споруди створювалися на честь божеств сейдів.

Багато які з древніх пам’ятників нагадують тварин і птахів. Мабуть, колись мешканці Помор’я здійснювали біля цих божеств жертвоприношення. Сейдам, встановленим в найбільш важкодоступних місцях, жертву приносили в незвичайний спосіб: каміння вимащували кров’ю птахів і звірів, а потім жбурляли до підніжжя святилищ.

Деякі сейди не були схожі на звіра, птаха, рибу. І все ж вони мені щось нагадували. Що?

Лише коли я став спускатися до моря і озирнувся, зрозумів. Під певним кутом вони були схожі на човни в синьому небі-морі. Можливо, прадавня людина вкладала в них цей смисл? Тоді булижники на великому камені-човні — загиблі мисливці й рибаки. Можливо, багато віків тому жителі Біломор’я зводили сейди на спомин про своїх загиблих одноплемінників. Скільки булижників на великому камені — стільки було рибаків у човні…

Багате на загадки Біломор’я. Та от лихо, час руйнує навіть каміння. І воно потребує захисту. Від вітру, від води і… на жаль! — від людини.

Разом з кореспондентом газети “Правда” Ігорем Ільїним після огляду наскельних малюнків ми почули сумну розповідь.

Мешканці Біломор’я з гіркотою ділилися вразкеннями: подивитися на унікальні малюнки з кожним роком приїжджає дедалі більше бажаючих. Проте одні поводять себе як люди, інші… Просто на скелях, на яких творили невідомі майстри, сучасні дикуни влаштовують привали. На малюнках залишають сміття, палять вогнища. А іноді намагаються поряд з древніми малюнками вибити або надряпати свої.

Крізь полярне коло

Вранці північний вітер посилився. Перепав короткий дощ. Все швидше розбігалися по затоці жовті піняві гребінці. Біля небокраю клубочилися фіолетові та сині хмари.

Наближався шторм. Стало зрозуміло: навіть у Чупинській губі від нього не сховатись. Заходимо в Кривозерську бухту.

День і ніч вітер не вщухав. Зло й весело шарпав він верхів’я дерев на островах, гнав на південь дрібні хмаринки.

Нарешті визирнуло сонце, затих вітер.

Поквапливо “Полярний Одіссей” вийшов з бухти й повернув до Кандалакші.

Незабаром показався острів Великий. Найбільший у Кандалакшській затоці. Заповідне місце. Тут живуть лосі, ведмеді, куниці, лисиці. В його струмках і озерах нерестяться кувжа й форель.

Всі, хто був на “Полярному Одіссеї”, давно виглядали на обрії острів Великий. Адже лежить він на тій широті, де проходить Північне полярне коло.

За давньою морською традицією на кораблі свято. Нептун і його почет випробовували тих, хто вперше перетинає полярне коло.

Холодна вода Білого моря. Та що вдієш, владика морів невблаганний.

…Лишився позаду Великий — сиві й блакитні ліси Польського півострова.

До причалу Кандалакшського порту підійшли, коли в світлу мовчанку ночі поринули і море, і чайки, і місто.

Зустріч в ефірі

Щодня на “Полярному Одіссеї” лунали вже звичні для нас слова: “Всім, всім, всім!.. На частоті експедиція журналу “Вокруг света”, присвячена Року миру…”

Так розпочинав свою роботу радист Андрій Авдишев.

Був установлений зв’язок з радіоаматорами багатьох країн Азії та Європи. І ось нарешті озвався американець.

Крізь перешкоди в ефірі його було важко зрозуміти. Ми до пуття не змогли розібрати ані його позивний, ані ім’я.

Голос далекого незнайомця із СІЛА то зникав у тріскоті й посвистуванні морзянки, то знову проривався крізь завади.

— Радий зустрічі в ефірі!.. Ще більше буду радий зустріти “Полярний Одіссей” біля берегів Америки. Адже ви йдете “довкола світу” і обов’язково побуваєте в моїй країні… Хлопці!.. Американські радіоаматори чекають на вас…

І знову тріск і шерхіт ефіру.

Незважаючи на це, Андрій плутано став пояснювати, що трапилася помилка: “Полярний Одіссей” не піде довкола світу… “Вокруг света” — це назва журналу. Але