Читати книгу - "Пітер Пен"

На превеликий подив, з землі повалив дим. Пірати перезирнулися.

— Комин! — вигукнули вони в один голос.

Так, справді, вони знайшли комин підземної оселі. Хлопчаки мали звичай затуляти його грибом, коли поблизу снували вороги.

Але з комина виходив не тільки дим — звідти ще й долинали дитячі голоси. Хлопчаки так безпечно почувалися у своєму підземному сховку, що могли собі безтурботно балакати. Пірати трохи постояли, понуро дослухаючись, і поставили гриб на місце. Потім роззирнулися довкола і помітили сім дуплавих дерев.

— Ви чули — ті малі казали, що Пітера Пена немає вдома? — прошепотів Смі, нервово потираючи Джонні-Штопора.

Гак кивнув. Він довго стояв нерухомо, заглиблений у роздуми, і нарешті моторошна посмішка блимнула на його лиці. Смі тільки того й чекав.

— Розкрийте свій план, капітане, — нетерпляче вигукнув він.

— Вертаємось на корабель, — повільно процідив крізь зуби Гак, — і приготуємо великий масний торт, багатоповерховий, з кремом, зверху посипаний зеленою цукровою пудрою. Там, унизу, має бути лише одна кімната, бо тут є тільки один комин. Цим дурним кротам навіть не вистачило розуму здогадатись, що їм зовсім не потрібен окремий вхід для кожного. Зразу видно, що вони ростуть без мам. Ми поставимо торт на березі в Затоці Русалок. Ці хлопці весь час плавають там і бавляться з русалками. Вони знайдуть торт і тут же зжеруть його весь, бо у них немає мами, яка сказала б їм, як небезпечно їсти багато масного торта з кремом.

Гак вибухнув сміхом, і тепер його сміх був не фальшивий, а цілком щирий.

— Так-так, вони помруть.

Смі слухав і аж роззявив рота від захвату.

— Це — найпідступніший, найсимпатичніший план, який я тільки чув! — вигукнув він, і обидва пірати на радощах почали пританцьовувати і наспівувати:

Гей-го! Я йду! І будь здоров —

Хай всіх вас душить страх!

Тріщать кістки, холоне кров,

Як тисне руку Гак.

Вони почали наступний куплет, але вже не встигли доспівали його, бо вторгся інший звук і вгамував їх. Спочатку це був такий тихесенький звук, що навіть листочок міг впасти і заглушити його, але чим більше він зближувався, тим виразніше звучав:

Цок-цок, цок-цок, цок-цок!

Гак затремтів, зупинився, і одна нога його зависла в повітрі.

— Крокодил! — видихнув Гак і чимдуж чкурнув геть, а за ним і його боцман.

І справді, це був крокодил. Він проминув індіанців, які зараз ішли слідами решти піратів. Крокодил повз слідом за Гаком.

Хлопчики знову вийшли під відкрите небо; але жахливі нічні пригоди на цьому не скінчилися: раптом звідкись примчав захеканий Чубчик, а за ним — зграя вовків.

Вовки бігли, висолопивши язики, і страшно гарчали.

— Рятуйте, рятуйте! — верещав Чубчик, падаючи на землю.

— Але як, що робити?

І найвища похвала для Пітера — що в той страш-ний момент їхні думки звернулися до нього.

— А що зробив би Пітер? — вигукнули вони всі разом.

І в один голос прокричали:

— Пітер би подивився на них крізь ноги!

І негайно:

— Зробімо те, що зробив би Пітер.

Це, мабуть, найефективніший спосіб приборкання вовків, і хлопчаки, всі як один, нагнулися і подивилися на вовків крізь ноги. Наступна мить здалася їм довгою, але перемога була близько, бо, як тільки хлопці почали наступати на вовків таким жахливим способом — назадгузь, хижаки відразу підібгали хвости і втекли.

Тоді Чубчик підвівся з землі, і всі подумали, що його широко розплющені очі все ще бачать вовків. Але не вовки були у нього перед очима.

— Я бачив щось неймовірне! — вигукнув він, коли всі обступили його. — Велика біла пташка. Вона летить сюди.

— Що це за пташка, як ти думаєш?

— Не знаю, — перелякано відповів Чубчик. — Але вона така втомлена, летить і стогне: “Бідна Венді”.

— Як? Бідна Венді?

— Я пригадую, — негайно підхопив Ледь-Ледь, — що є такі птахи, які називаються венді.

— Дивіться, ось вона летить! — закричав Кудрик і тицьнув пальцем у небо.

Венді була вже майже у них над головами, і вони чули її жалібний стогін.

Але виразніше звучав пронизливий голосок Дзеньки. Ревнива фея давно скинула дружню личину і нападала на свою жертву в польоті, як на живу мішень, при кожному дотику дошкульно щипаючи.

— Привіт, Дзенько, — гукали здивовані хлоп’ята.

У відповідь Дзенька продзеленчала:

— Пітер хотів, щоб ви стріляли у Венді.

Не в їхній натурі було ставити якісь запитання, коли Пітер віддавав наказ.

— Ми зробимо те, що хоче Пітер! — кричали наївні хлоп’ята. — Швидше, лук і стріли!

Усі, крім Дуди пострибали у свої дуплаві дерева. А він мав лук і стріли при собі, Дзенька це помітила і зловтішно потирала долоньки.

— Швидше, Дудо, мерщій, — кричала вона. — Пітер так зрадіє!

Дуда збуджено припасовував стрілу до лука.

— Геть з дороги, Дзенько, — гукнув він, випустив стрілу, і Венді, тріпочучи, впала на землю зі стрілою в грудях.

Розділ 6. Маленький будиночок

Дурненький Дуда стояв над тілом Венді, як герой, а інші хлопчаки тим часом вистрибували зі зброєю кожен зі свого дерева.

— Ви спізнились! — гордо вигукнув він. — Це я поцілив Венді. Пітер буде мною пишатися.

Вгорі Майстринька Дзенька викрикнула:

— Дурило! — і кинулась у сховок.

Ніхто її не почув.

Усі з’юрмилися довкола Венді й дивилися на неї, на ліс впала моторошна тиша. Якби серденько Венді билося, усі почули б його.

Ледь-Ледь заговорив першим.

— Це