Читати книгу - "Бенкет (вид. 2-ге, випр., білінгва)"

ἂν εἴη ἡμῖν, ἦ δ᾽ ὅς, ὡς ἔοικεν, ἐμοί τε καὶ Ἀριστοδήμῳ καὶ Φαίδρῳ καὶ τοῖσδε, εἰ ὑμεῖς οἱ δυνατώτατοι πίνειν νῦν ἀπειρήκατε· ἡμεῖς μὲν γὰρ ἀεὶ ἀδύνατοι. Σωκράτη δ᾽ ἐξαιρῶ λόγου· ἱκανὸς γὰρ καὶ ἀμφότερα, ὥστ᾽ ἐξαρκέσει αὐτῷ ὁπότερ᾽ ἂν ποιῶμεν. ἐπειδὴ οὖν μοι δοκεῖ οὐδεὶς τῶν παρόντων προθύμως ἔχειν πρὸς τὸ πολὺν

простір для сумніву і запитання. Твоя ж, будучи прекрасною в сяйві свого блиску, тільки примножує твої успіхи. Саме так сталося позавчора, коли твоя мудрість, такого ще молодого, сліпуче засіяла на очах у тридцяти тисяч еллінського люду{19}.

— Ах ти, Сократе, старий лукавцю, — сказав Агатон. — Ми ще про цю мудрість поговоримо — я і ти, але згодом. І хай Діоніс нам буде суддею{20}. Але спершу берись-но до їжі.

Пропозиції Павсанія і Еріксімаха

/176/ Потім, — розповідав Арістодем далі, — як Сократ приліг і поїв, та й інші гості підкріпились, кожний зробив узливання і за звичаєм, воздавши хвалу богові піснею, всі налили собі вина. Тоді слово взяв Павсаній і сказав приблизно таке:

— Послухайте, достойні мужі, може б ми трохи вгамувалися з питтям? Я, правду кажучи, чуюся препогано після вчорашньої пиятики і потребую якогось перепочинку. Мабуть, не один із вас відчуває щось подібне — були ж /b/ бо вчора тут. Розважте, чи не могли б ми бути поміркованішими у трунках.

Тоді вже втрутивсь Арістофан:

— О так, добре мовиш, Павсанію. Мусимо трохи вгамуватися з тією пиятикою. Я теж ще від учора хмільний.

Вислухавши їх, мовив Еріксімах, син Акумена:

— Гарно, — каже, — говорите. Але ще одного з вас хотів би я вислухати. Як чується на силі щодо пиття Агатон?

— Та ніяк, — каже, — я теж не в найкращому стані.

/c/ — Для нас це, здається, був би дарунок долі — для мене, для Арістодема і Федра, та й для них ось, якби ті, що можуть пити багато, сьогодні відмовилися від трунків. Ми ніколи не чуємось на силі, щоб добре випити. Не беру до уваги Сократа: пити чи не пити — йому байдуже{21}. Хоч як би ми вчинили, він буде задоволений. Гадаю, що жоден

πίνειν οἶνον, ἴσως ἂν ἐγὼ περὶ τοῦ μεθύσκεσθαι, οἷόν ἐστι, τἀληθῆ λέγων ἧττον ἂν εἴην ἀηδής. ἐμοὶ γὰρ δὴ τοῦτό γε /d/ οἶμαι κατάδηλον γεγονέναι ἐκ τῆς ἰατρικῆς, ὅτι χαλεπὸν τοῖς ἀνθρώποις ἡ μέθη ἐστί· καὶ οὔτε αὐτὸς ἑκὼν εἶναι πόρρω ἐθελήσαιμι ἂν πιεῖν οὔτε ἄλλῳ συμβουλεύσαιμι, ἄλλως τε καὶ κραιπαλῶντα ἔτι ἐκ τῆς προτεραίας.

Ἀλλὰ μήν, ἔφη φάναι ὑπολαβόντα Φαῖδρον τὸν Μυρρινούσιον, ἔγωγέ σοι εἴωθα πείθεσθαι ἄλλως τε καὶ ἅττ᾽ ἂν περὶ ἰατρικῆς λέγῃς· νῦν δ᾽, ἂν εὖ βουλεύωνται, /e/ καὶ οἱ λοιποί. ταῦτα δὴ ἀκούσαντας συγχωρεῖν πάντας μὴ διὰ μέθης ποιήσασθαι τὴν ἐν τῷ παρόντι συνουσίαν, ἀλλ᾽ οὕτω πίνοντας πρὸς ἡδονήν.

Ἐπειδὴ τοίνυν, φάναι τὸν Ἐρυξίμαχον, τοῦτο μὲν δέδοκται, πίνειν ὅσον ἂν ἕκαστος βούληται, ἐπάναγκες δὲ μηδὲν εἶναι, τὸ μετὰ τοῦτο εἰσηγοῦμαι τὴν μὲν ἄρτι εἰσελθοῦσαν αὐλητρίδα χαίρειν ἐᾷν, αὐλοῦσαν ἑαυτῇ ἢ ἂν βούληται ταῖς γυναιξὶ ταῖς ἔνδον, ἡμᾶς δὲ διὰ λόγων ἀλλήλοις συνεῖναι τὸ τήμερον· καὶ δι᾽ οἵων λόγων, εἰ βούλεσθε, ἐθέλω ὑμῖν εἰσηγήσασθαι.

/177/ Φάναι δὴ πάντας καὶ βούλεσθαι καὶ κελεύειν αὐτὸν εἰσηγεῖσθαι. εἰπεῖν οὖν τὸν Ἐρυξίμαχον ὅτι· Ἡ μέν μοι ἀρχὴ τοῦ λόγου ἐστὶ κατὰ τὴν Εὐριπίδου Μελανίππην· οὐ γὰρ ἐμὸς ὁ μῦθος, ἀλλὰ Φαίδρου τοῦδε, ὃν μέλλω λέγειν. Φαῖδρος γὰρ ἑκάστοτε πρός με ἀγανακτῶν λέγει· Οὐ δεινόν, φησίν, ὦ Ἐρυξίμαχε, ἄλλοις μέν τισι θεῶν ὕμνους καὶ παίωνας εἶναι ὑπὸ τῶν ποιητῶν πεποιημένους, τῷ δὲ Ἔρωτι, τηλικούτῳ ὄντι καὶ τοσούτῳ /b/ θεῷ, μηδὲ ἕνα πώποτε τοσούτων γεγονότων ποιητῶν πεποιηκέναι μηδὲν ἐγκώμιον· εἰ δὲ βούλει αὖ σκέψασθαι τοὺς χρηστοὺς σοφιστάς, Ἡρακλέους μὲν καὶ ἄλλων ἐπαίνους καταλογάδην ξυγγράφειν, ὥσπερ ὁ βέλτιστος Πρόδικος· καὶ τοῦτο μὲν ἧττον καὶ θαυμαστόν, ἀλλ᾽ ἔγωγε ἤδη τινὶ ἐνέτυχον βιβλίῳ ἀνδρὸς σοφοῦ, ἐν ᾧ ἐνῆσαν /c/ ἅλες ἔπαινον θαυμάσιον ἔχοντες πρὸς ὠφέλειαν· καὶ ἄλλα τοιαῦτα συχνὰ ἴδοις ἂν ἐγκεκωμιασμένα. τὸ οὖν τοιούτων μὲν πέρι πολλὴν σπουδὴν ποιήσασθαι, Ἔρωτα

з присутніх особливо не прагне впитися вином, — то, може, не роздратую вас, дозволивши собі сказати правду про /d/ пияцтво. Мені відомо з медицини, що пияцтво шкодить здоров'ю{22}, тому я сам, якби моя воля, не продовжував би цієї пиятики, та й іншому не радив би, тим паче, що мені ще після вчорашнього хміль з голови не вивітрився.

І все ж, — перебив його Федр Міррінусійський: — я, звісно, прислухаюсь до тебе, надто коли ти говориш на лікарські теми, але не цього разу; хай би ще хтось із /e/ товариства запропонував від себе щось доречне. Вислухавши побажання, всі зійшлися на тому, щоб не влаштовувати тут великої пиятики, а пити в міру, сиріч у своє задоволення.

Раз уже, — втрутився Еріксімах, — ми погодилися пити, скільки кому заманеться, без примусу, то я маю ще одну раду: нехай авлетистка, яка щойно увійшла, покине нас — може пограти сама собі або, якщо хоче — жінкам у внутрішніх покоях, а ми разом проведемо час у розмовах{23}. А про що бесідувати, якщо ваша згода, підкажу сам.

/177/ Всі висловилися за те, щоб надати йому слово. Еріксімах сказав:

— Почну словами Евріпідової Меланіппи{24}. Не моя це думка, а Федра — те, що маю намір повісти вам. Це ж бо Федр завжди ремствує і каже мені: «Хіба не дивно, Еріксімаху, що на честь усяких там богів поети понаписували /b/ гимни й пеани, а на хвалу Ероса ніхто не сотворив жодного рядка{25}. Або, якщо хочеш, поглянь на добрих старих софістів — ті прозою вихваляють Геракла та інших героїв, приміром, Продік{26}. Та й це ще нічого. Я вже мав нагоду натрапити на книжку загалом розумного автора{27}, в якій міститься подиву гідна похвала… солі! за її корисність. І ти можеш побачити, як на всі лади прославляють багато /c/ інших подібних речей. Щоб такими важливими справами відати, займатися ними так ревно, і щоб по сей день ніхто з людей не спромігся на достойний гимн на