Читати книгу - "Світ без назви, Дмитро Деркаченко"

Захопившись вправлянням у музиці, він не помітив, як вже йшов у напрямку башти. Його оточувала яскрава барвиста сфера, де вирували у складному, але гармонійному танці зірочки. Сам він не був схожий на диригента, а скоріше нагадував прадавнього чаклуна, який мав справу з чистою магічною субстанцією, якою керував усім своїм єством. Збоку це нагадувало екстатичний танок шамана, з вимахуванням рук, помахами голови та неусвідомленими па ногами.

Таким Артема бачив Кубик, якому подібні чари були недоступні. Він все ще страждав від звуку, якій не припинявся ні на мить, та зібравши волю в кулак, хоч і навкарачки, але йшов за товаришем. Артем же, цілком зосереджений на творенні мелодії, не помічав Кубика, не чув того звуку, який спричиняв пекельні муки. Він пританцьовував, руками малював невидиме полотно, а навколо лилася, струїлася, підносилася досконала музика, сповнена світла, сили й значущості.

Музика росла та множилася, злітала до небес та спадала з неймовірних висот запаморочливими гармоніями й жила власним всепереможним  життям. Коли вона досягла максимального піднесення, Артем опинився перед дверима Башти Сподівань. Хлопець у такт симфонії підняв руку й граційно ляснув долонею по дереву.

Запала оглушлива тиша.