Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Слідопите!..
— Я розумію вас, Мейбл, і, повірте, аніскільки не гніваюся на вас! Мені хотілося б тільки одного: десь жити неподалік од вас, щоб можна було дивитися на ваше щастя. А втім, ліпше, мабуть, буде залишити п’ятдесят п’ятий полк і перейти в шістдесятий — він, можна сказати, як рідний мені. А, може, ще краще було б, коли б я був узагалі ніколи не переходив сюди, хоча в п’ятдесят п’ятім і потребували моєї допомоги, а з деким я тут був знайомий ще раніше, як от із сержантом Дангемом, наприклад, коли він ще служив у іншій частині. Одначе, Джаспере, я не жалкую, що знав тебе...
— А мене, Слідопите? — гаряче перепинила його Мейбл.— Невже ви жалкуєте, що знали мене? Не кажіть, що так, а то я все своє життя не матиму спокою!
— Вас, Мейбл? — промовив провідник, беручи тендітну ручку дівчини й дивлячись з неприхованою відвертістю і водночас із щирою любов’ю їй у вічі.— Хіба можна жалкувати, що промінь сонця промайнув крізь млу безрадісного дня? Що світло, прорвалося в темряву, хоча воно й пробуло в ній таку коротку мить? Я не тішу себе надіями на те, ніби мені ще колись легко й безжурно ходитиметься по землі й спокійно спатиметься, але повірте: я ніколи не забуду того, як близько я був від незаслуженого щастя, таки не забуду. Далекий від того, щоб звинувачувати вас у будь-чому, Мейбл, я, однак, не перестану звинувачувати себе за ту зарозумілість, яка вселила в мене думку, буцімто, я можу сподобатися такій красуні, як ви: адже ви мені відверто відмовили ще тоді, коли ми стояли на прибережній кручі, і тоді треба було й повірити вам, бо ж то цілком природно, що дочки знають ліпше за своїх батьків, що в них на серці. Ет, бідна моя голівонька! Тепер усьому кінець, і мені нічого більше не залишилося, як попрощатися, щоб ви могли вже вирушати в дорогу, а то я уявляю, як там добродій Кеп нудиться; чого доброго, він, ще зійде на берег подивитися, чому ви так забарилися.
— Попрощатися? — вигукнула Мейбл.
— Попрощатися? — луною повторив і Джаспер.— Невже ви й справді надумали покинути нас, друже?
— Так буде найкраще, Мейбл... Так буде значно краще, Прісна Водо... і найрозумніше. Якби я послухався своїх почуттів, я б до самої смерті не покинув вас, але якщо послухатися розуму, то я розлучуся з вами тут. А ви повертайтеся до Освего і відразу ж, прибувши на місце, не відкладаючи, й поберіться, оскільки для добродія Кепа це вже вирішене питання і він тільки чекає не дочекається, щоб швидше вирватися знову на море; та й хто знає, що може ще трапитися, а я повернуся знову в праліси до свого творця. Ну, Мейбл,— продовжував Слідопит, встаючи сумний-невеселий і підходячи до нашої героїні,— поцілуйте мене! Джаспер не буде гніватися на мене за цей єдиний поцілунок; адже ми після цього розлучимося навіки...
— О, Слідопите! — вигукнула Мейбл, кидаючись провідникові в обійми й обсипаючи його поцілунками з такою вільністю і з таким запалом, яких вона щонайменшою мірою не виказувала в Джасперових обіймах.— Будьте благословенні, дорогий і любий наш Слідопите! Ви ж завітаєте ще колись до нас? Ми побачимося ще з вами? А коли постарієте, ви ж прийдете в наш дім? Тоді ви дозволите мені бути вашою дочкою?..
— Так, саме так,— відповідав провідник, якому перехопило дух від хвилювання,— я намагатимуся тепер думати про вас лише так. Ви таки більше личите мені в дочки, ніж у дружини, це правда... Прощавай, Джаспере! А тепер ходімо до піроги,— вам пора уже бути на борту.
Зосереджений і спокійний проводив їх Слідопит до берега. Коли вони підійшли до піроги, він знову взяв Мейбл за пальчики і, тримаючи їх у своїх простягнутих руках, довго з сумом дивився їй в обличчя, аж доки на очі набігли непрошені сльози й струмочками полилися по обвітрених щоках.
— Благословіть мене, Слідопите,— попрохала Мейбл, сумирно стаючи перед ним на коліна.— О, хоч благословіть мене, доки ми ще не розлучилися назавжди.
Цей неосвічений, але шляхетний син природи виконав її прохання, а коли посадив дівчину в пірогу, він, здавалося, відірвав себе від неї з такою силою, з якою рвуть цупку нитку. Та перш ніж піти, він узяв Джасперову руку, відвів хлопця вбік і звернувся до нього з такими словами:
— У тебе добре серце й лагідна вдача, Джаспере, проте ми обидва з тобою грубі й дикі у порівнянні з цією любою ясочкою. Шануй її і ніколи не виказуй перед її ніжною натурою своєї грубої чоловічої суворості. З часом ти навчишся її розуміти, і той, хто правує озером та лісом, з усмішкою дивлячись на доброчестя й хмурніючи від кожної вади, оберігатиме ваше щастя і взаємну любов.
Слідопит, подав знак відчалювати, а сам стояв, зіпершись на свою рушницю, і не зводив з них очей, доки вони підпливали до борту «Вітрогона». Мейбл ридала, немов їй серце краялося навпіл, і не відривала очей від прогалини, де на тлі галяви самотньо стриміла постать Слідопита, аж доки суденце обігнуло мис за яким зовсім не стало видно острова. І коли вона дивилася востаннє, мускуляста постать цієї незвичайної людини стояла непорушно, умов статуя, споруджена в цьому відлюдному місці на спомин про події, свідком яких вона ще так недавно була.
РОЗДІЛ XXX
О! Дихнути хоча б повітрям,
Що милій вдихати
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідопит, або Суходільне море», після закриття браузера.