read-books.club » Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

233
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 158 159 160 ... 173
Перейти на сторінку:
сум'яття з поверненням січовиків у Чортомлицький кіш довго не влягалися. Ще переправлялися на плотах коці, буйволи, овечки та кози, а в січовищі вже парилися кашовари-кухарі, бо ж завтра мали бути, за козацькою регулою, гульбища й пиятики, хоч Сірко й почував себе вкрай нездоровим, нікому не зізнаючись. У Січі на нього чекали приїздці з Фастова: Семен Гурко-Палій з якимось молдаванином і супроводом. Молдаванин, як розвідав Назар Оскарко,— якась перевдягнута шишка в самого молдавського господаря Стефана Дуки. Сірко прийняв приїздців радо, бо «молдаванин» виявився колишнім генеральним осавулом у гетьмана Демка Многогрішного — Павлом Грибовичем, з яким Сірко колись посудив утечу з Сибіру. Був він ошатнений у молдавський одяг, під брилем і в постолах, як селюк.

Надходив вечір, зустріч відбувалася за столом у трапезній, сиділи лише втрьох, бо «збіглий вор» із Сибіру Грибович здогадувався, що і в Січі є царські шпики. Павло Грибович, як вони й планували з Сірком, тікав із Сибіру на воєводських перекладних, змусивши боярина написати йому і трьомстам іншим проїзний папір через застави. Самого ж воєводу зв'язали і закрили в порубі на розсуд долі і випадку.

Після підвечірка кошовий і гості усамітнилися в Сірковім бурдюзі-катразі, і господар став слухати Павла Грибовича про побіг його з товариством із Сибіру.

— Так по-твоєму, пане отамане, накреслу та обдумі, ми хоч і нелегко, але щасливо добралися врешті до ойротських тайшів-аюків, а ті, відгодувавши нас у твою честь кумисом, перепровадили через Тор на Бужин, Корсунь, Бар, Кам'янець аж у Сучаву, як ти й планував, до панотця — полковника Гната Шульги, який притулив нас в Рашківському замку при монастирі в ігумені Розанди, вдови Тимоша Хмеля,— радо сповіщав Грибович свого натхненника по втечі.— Ми нині вже з родинами,— дивував новиною й Гурка-Палія колишній генеральний осавул, а теперішній вилківський сотник.— Жиємо, завдяки панотцеві Шульзі, під озерами Кагул, Катливух, Рені, Криничному і Вилкові не бідно, общинно промишляючи риболовством, сітєв'язством, бондарством, каюкоробством, бо на десять літ маємо недоторканні пільги від господаря Стефана Дуки й султана. Збудували вже й три церковці, а при них — дяківки, не кажучи вже про колиби й обійстя. Приймаємо до себе, найпаче у Вилково, Рен та Криничне, і втікачів, звідки б вони не прибилися. Є й прикрощі в нас: якщо всюди не вистачає чоловіків, то в нас мало жінок. І я, й побратими дуже щасливо по втечі використали кошти твого череса, то можемо потроху повертати тобі борги, з чим я й прибув тепер,— радував Сірка Грибович.

Гості потроху пили малими келишками оковиту, а Сірко вперше не міг, і джура Назар Оскарко співчував отаманові, не на жарт боявся того, що кошовий обвинувачував себе і всіх старшин, живих і мертвих, за спустошення холуйствами, братовбивствами та неєдностями краю, сперечаючись із Палієм з-за московитів, хоч Грибович і чути не міг про захланних царя та бояр, що зазіхають на цілий світ.

— Доблій Гурку-Палію,— спиняв Семена Павло Грибович, вклинюючись.— Таж ця проклята Богом, а найпаче робучими людьми, держава жиє лише на суцільній адверсії, куди гіршій за агарянську, не відаючи Христових заповідей любові до свого ближнього! — стукав він у стіл п'ястуком, доказуючи молодому Гуркові його хибність.— Біда від неї потрійна навколишньому людові і від брутальності, і від ганьби Та кривд, яких ні ляхи в гонорі, ні турчини в гаремності не мають. Цар і держава у московитів злиті в одне поняття і обожнені так, що без того вони не можуть існувати,— дивувався Грибович, що треба те доказувати Палієві в поміч Сіркові.

— Не можуть існувати, а існують і міцніють, тримаючись престолу,— апелював Гурко, досить випивши.

— Тримаючись підкупами, нацьковами, лжехристиянством та бердишами стрільців,— не міг йому простити Грибович.— Цар Федір, чувати, хоче вернути з монастиря схимника Никона на патріархію, а той же забив усю Сибір розстригами, а що буде, як знову стане екзархом всея і всея, як визнав царську первопрестольність та властелинну богоданність? Адже не спиняться, доки не захоплять під себе світ, як ото Рим і Бізант! Адже тим лише й жиють!.. Дворяни, бояри, князі, стольники, окольничі, пане Семене, або увесь світ загарбають для свого живота, або той світ рознесе їх в тартарари, пізнавши, з ким він мав діло. Іншого не дано!.. Казав же, обмовами, нахабністю, підступами вони і в царство небесне вже вписалися,— кипів Павло Грибович, дивуючи молодого Гурка-Палія, що досі був терпимим до царя й Московії.

Розмови врешті перескочили на руїну в Правобіччі, причини якої Сірко бачив у чотирьох сусідських захланцях і в поведінці козацьких чільців, не оминаючи й себе самого. Говорилося і про те, що зморені війною і чільностаршинськими братовбивствами сини не замінюють своїх покованих батьків, а йдуть в послуги цареві, крулеві, султанові чи й ханові, «яко по навіту якому!..». Жінки скніють у трагічних своїх долях, а найпаче дівчата, бо при своїй більшості вони не мають спромоги рідно одружуватися і змушені єднатися з чужинцями або схилятися до повійності та нецнот і недешкрецій.

Спогади співрозмовників про полеглих, а найпаче чільців були жалобними поминками по славній і неславній змаговій минувшині, яка, за висловом Сірка, була програшною із-за примх та безголов'я гетьманів і користолюбців при них. Виділяючи славою гетьманів Хмельницького, Виґовського та Дорошенка, бо в решті чільців розмовники бачили лише ганьбу й кривду для поспольства, Сірко не шкодував і себе, як причетного, оглядаючи, як на сповіді, свої різнодії з гори власних років. І найбільшою ганьбою тепер він бачив свою поміч Юрасеві, а також невтручання в Чорну раду та в гетьманство Брюховецького, неприйняття пронози Собеського про гетьманство та уступку старшин Богданові при відступі із Замостя.

— Я, мої побратими,— говорив він висповідально,— все життя ніби чесно захищав нашу волю, рідну землю і рідний люд, скільки мав сили й уміння, та маю й досить гріхів, бо поклав і на чужу користь чимало козацьких життів не завжди розумно й оглядно. Нарікаю я і на Бога, який, хай простить мені, не йшов нам у поміч у визволеннях, хоч осібно і не маю до нього претензій,

1 ... 158 159 160 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"