Читати книгу - "Відродження Нації"

Поміщицтво кинулось на селянство, вгризлось у його жадними, зголоднілими зубами розлюченого паразіта й почало в дикій сласности шматувати тіло свого вічного раба. І це зразу ж зруйнувало військову перемогу Денікіна, бо селянські повстання ще з більшою силою, ніж проти большевиків, вибухнули по всій Україні й ще дужче роз'їли, розхитали всю денікінську силу.

Тоді, скористувавшись цим, російські совітські війська, упоравшись за цей час з контрреволюційним походом адмірала Колчака на Сибіру й ґенерала Юденіча біля Петербургу, перекинулись на Вкраїну й почали вибивати з неї Денікіна з допомогою повстанців.

За якийсь місяць-півтора всю денікінську армію на Вкраїні було розторощено й одкинено на окраїни її. Київ знову було взято комуністами російськими й українськими.

А на Поділлю в цей час з місця на місце пересувався відламок кам'янецької влади, уряд Мазепи з решткою війська, намагаючись устояти на ногах проти тих бурхливих хвиль соціально-національного розбурханого моря, що бігли й налітали на його з усіх боків. Без теріторії, без засобів, з такими старенькими, пошарпаними вітрилами, як парламентаризм, з компасом усе ж таки на Антанту, на ті загубні, перфідні скелі, об які вже розбився корабель отаманщини, - цей блукаючий уряд робив надлюдські усилля врятувати своє істнування.

Для підкріплення себе він навіть закликав до себе колись "вигнаного, як собаку", бувшого голову Директорії В. Винниченка, пишучи в листі до його, що тепер починається "нова ера". Але В. Винниченко, не бачучи нічого нового в цих конвульсіях кам'янецьких бідних недоломків, одповів їм, що може взяти участь тільки в тім уряді, який стоїть на ґрунті чистої радянської влади й рішучої соціалістичної революції. Виступивши з соціальдемократичної партії, він уже тепер не вважав для себе важними ніякі постанови й пропозіції Ц. Комітету цієї партії, а їхній "перед-парламент", який приняв цей уряд за форму влади, здався йому тільки смішним і жалюгідним стрибанням у керенщину очманілих від кошмарів, від власних помилок і злочинств людей.

РОЗДІЛ ХVIII. НА ПОРОЗІ НОВОЇ ДОБИ

1. Наслідок болючого досвіду.

Маючи за собою минулий, болючий досвід, російські комуністи зрозуміли, що націоналістично-імперіалістична політика пятаковщини не тільки не може дати позітивних наслідків у справі соціалістичної революції на Вкраїні, а навіть хліба й поживи для голодної Росії.

Об'єктивна, дійсно-соціалістична течія в партії руських комуністів узяла гору. І результатом того 6 грудня 1919 р., се-б-то, коли російські совітські війська втретє захоплювали всю Україну, коли під їхніми й повстанськими ударами розпадався контрреволюційний фронт Денікіна й чорна реакція в паніці тікала на антантські кораблі, - з'явилась така резолюція Центрального Комітету Російської Комуністичної Партії в справі національного питання на Вкраїні:

"По питанню про відношення до трудового народу України, що звільняється від тимчасової навали денікіських бандитів, центральний комітет російської комуністичної партії постановляє:

1. Неухильно переводячи прінціп самоозначення націй, центральний комітет уважає необхідним ще раз підтвердити, що російська комуністична партія стоїть на погляді признання самостійности української соціалістичної совітської республіки.

2. Вважаючи безперечним для кожного комуніста й для кожного свідомого робітника необхідність найтіснішого союзу для всіх радянських республік у їх боротьбі з грізними силами всесвітнього імперіалізму, російська комуністична, партія стоїть на тій позіції, що означення форм цього, союзу буде остаточно вирішено самими українськими робітниками й працюючим селянством.

3. В теперішний-же час відношення між українською соціалістичною совітською республікою й російською соціалістичною федеративною совітською республікою опреділюються федеративним зв'язком на основі постанов великого центрального виконавчого Комітету 1 червня 1919 р. і центрального виконавчого комітету України 18 травня.

4. 3 огляду на те, що українська культура (мова, школа й т. д.) на протязі століть придушувалася царатом і експлуататорськими клясами Росії, центральний комітет російської комуністичної партії ставить в обов'язок усім членам партії всіми засобами сприяти усуненню всіх перепон до вільного розвитку української мови й культури. Оскільки на ґрунті многовікового пригноблення серед відсталої частини українських мас спостерігаються націоналістичні тенденції, члени російської комуністичної партії обов'язані ставитися до них з надзвичайною терпимостю й обережностю, протиставляючи їм слово товариського роз'яснення тотожности інтересів працюючих мас України й Росії. Члени російської комуністичної партії на теріторії України повинні на ділі переводити право працюючих мас, учитися й зноситись у всіх радянських установах на рідній мові, протиділаючи спробам штучними засобами відтиснути українську мову на другий план, прямуючи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти працюючих мас.

Негайно-ж повинні бути приняті міри, щоб у всіх радянських установах була потрібна кількість урядовців, володіючих українською мовою й щоб на далі всі службовці вміли говорити на українській мові.

5. Необхідно забезпечити найтісніший зв'язок радянських установ з місцевим селянським населенням країни, для чого повинно взяти за правило, щоб уже на перших кроках, при початку засновання ревкомів і рад, до них була притягнена більшість з представників працюючого селянства при забезпеченню рішаючого впливу представникам селянської бідноти.

6. З огляду на те, що на Україні, ще в більшій мірі ніж у Росії, переважаючу масу населення складає селянство, завданням радянської влади на Україні є завойовання до себе довірря з боку не тільки селянської бідноти, але з широких шарів середнього селянства, які своїми реальними інтересами як найтісніще зв'язані з радянською владою. З окрема, заховуючи основні прінціпи продовольчої політики (державна заготовка хліба по твердим цінам, примушуюча розверстка), необхідно засоби її переведення уважно пристосувати до умов українського села.

Найближчим завданням продовольчої політики на Україні повинно бути відбирання хлібових звишків лише в строго обмеженому розмірі, необхідному для української бідноти, робітників і червоної армії.

При відбиранню звишків особлива увага повинна бути звернена на інтереси середнього селянства, різко відмежовуючи його від кулацьких елементів. Необхідно на ділі викривати перед українським селянством контрреволюційну демаґоґію, котра доводить, що ніби-то завданням радянської Росії є забирання хлібних і инших продовольчих продуктів з України в Росію.

Саме широке притягнення бідного й середнього селянства до справи управління в усіх сферах будівництва повинно бути обов'язком аґентів центральної влади, всіх партійних робітників, інструкторів і т. п. В тій-же цілі встановлення влади працюючих повинні бути приняті негайно міри до того, щоб не допустити переповнення радянських установ елементами українського мійського міщанства, котре нездатне розуміти умови побуту широких селянських мас і часто прикривається прапором комунізму.

Умовою допущення таких елементів як у