read-books.club » Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 158 159 160 ... 176
Перейти на сторінку:
позбавлений здатності розвивати тему, і любов, на додачу, була темою, якою він володів найгірше, – тому, освідчившись місіс Водмен, він обмежився сказаним і надав своїм словам право діяти самостійно.

Батько мій завжди був у захваті від цієї системи дядька Тобі, як він помилково називав її, і часто говорив, що якби брат його додавав сюди ще люльку тютюну – він цим знайшов би дорогу, якщо вірити одному іспанському прислів’ю, до сердець половини жінок земної кулі.

Дядько Тобі ніколи не міг зрозуміти, що хотів сказати мій батько; я теж не беруся витягнути звідси більше, ніж осуд однієї омани, в якій перебувають більшість людей, – за винятком французів, які всі до одного вірять, як у реальну присутність, в те, що «говорити про любов означає любити на ділі».

– Хотів би я зробити кров’яну ковбасу за цим рецептом.

Ходімо далі. Місіс Водмен усе сиділа в очікуванні, що дядько Тобі діятиме саме так, майже до самого початку тієї хвилини, коли мовчання з одного або з іншого боку стає зазвичай непристойним; ось чому, присунувшись до нього ближче та підвівши очі (при цьому щоки її трохи зашарілися), – вона підняла рукавичку – або взяла слово (якщо вам це більше подобається) і повела з дядьком Тобі таку розмову:

– Турботи і занепокоєння подружнього стану, – сказала місіс Водмен, – дуже великі. – Так, я думаю, – сказав дядько Тобі. – Тому, коли чоловік, – вела далі місіс Водмен, – живе так спокійно, як ви, – коли він такий задоволений, капітане Шенді, собою, своїми друзями та своїми розвагами, – я не розумію, які в нього можуть бути причини прагнути до цього стану. —

– Вони написані, – мовив дядько Тобі, – в нашому требнику.

Дядько Тобі обережно дійшов дотепер і не став далі заглиблюватися, надавши право місіс Водмен плавати над безоднею, як їй захочеться.

– Що стосується дітей, – сказала місіс Водмен, – то хоча вони становлять, можливо, головну мету цього встановлення і природне бажання, я вважаю, всіх батьків, – проте хто ж не знає, скільки вони приносять нам безперечних прикростей, будучи дуже сумнівною втіхою? І що в них, вельмишановний добродію, може відшкодувати наші страждання – чим винагороджують вони болящу та беззахисну матір, яка дає їм життя, за всі ніжні її турботи, занепокоєння та страхи? – Справді, не знаю, – сказав зворушений дядько Тобі, – хіба тільки задоволенням, яке Богові завгодно було…

– От нісенітниця! – вигукнула місіс Водмен.

Дев’ятнадцятий розділ

Існує безліч тонів, ладів, вимов, наспівів, висловів і манер, якими в таких випадках може бути вимовлене слово нісенітниця, й усі вони надають йому зміст і значення, настільки ж відмінні один від одного, як бруд відрізняється від охайності. – Казуїсти (бо під такою точкою зору це є справою совісті) налічують не менше чотирнадцяти тисяч випадків вживання його в хорошому або в поганому значенні.

Місіс Водмен вимовила слово нісенітниця так, що вся сором’язлива кров дядька Тобі кинулася йому в обличчя, – він смутно відчув, що втрачає ґрунт під ногами, і зупинився; не заглиблюючись далі ні в жалі, ні в радості шлюбу, він приклав руку до серця і висловив готовність прийняти їх такими, як вони є, і розділити їх із нею.

Сказавши це, дядько Тобі не забажав повторювати сказане; кинувши погляд на Біблію, покладену на стіл місіс Водмен, він узяв її, розкрив наугад і, потрапивши, мила душа, на найцікавіше для нього місце – на облогу Ієрихона, – почав читати – надавши право своїй пропозиції, як раніше освідченню, діяти на вдову самостійно. А вона не подіяла ні як в’яжуча речовина, ні як проносний засіб; ні так, як діє опій, або хіна, або ртуть, або подорожник, або інший який-небудь лікарський засіб, яким природа обдарувала світ, – коротше кажучи, вона зовсім на неї не подіяла – з тієї причини, що в цей час на неї вже діяло щось інше. – Ах я, базікало! Адже я вже двадцять разів проговорювався, що це таке; але вогонь ще не погас, у мене є ще дещо сказати на цю тему. – Allons!

Розділ XXVІ

Людині, що їде вперше з Лондона в Единбург, цілком природно перед тим, як вирушити в дорогу, поставити питання, скільки миль до Йорка, який лежить приблизно на половині дороги, – і ніхто не здивується, якщо вона піде далі й побажає дізнатися про міські установи і т. д. —

Таке ж природне було бажання місіс Водмен, перший чоловік якої увесь час хворів на ішіас, дізнатися, чи далеко від стегна до паху і наскільки більше чи менше постраждає вона у своїх почуттях від рани в паху, ніж од ішіасу.

З цією метою вона від дошки до дошки прочитала анатомію Дрейка. Вона проглянула також книгу Нортона про мозок і засвоїла твір Граафа про кістки та м’язи;[413] але нічого не могла з них видобути.

Вона зверталася також до власного розуму – міркувала – доводила теореми – виводила наслідки – і не дійшла ніякого висновку.

Щоб усе з’ясувати, вона двічі запитувала лікаря Слопа, чи «є надії, що бідолашний капітан Шенді коли-небудь видужає від своєї рани —?»

– Він уже видужав, – відповідав лікар Слоп. —

– Як! Зовсім?

– Зовсім, мадам. —

– Але що ви маєте на увазі під одужанням? – запитувала місіс Водмен.

Лікар Слоп був зовсім не майстер давати визначення, так що місіс Водмен і тут не могла нічого допитатися до пуття. Словом, у неї не було іншого способу розвіяти свої сумніви, як звернувшись до самого дядька Тобі.

У таких розпитуваннях буває нотка людинолюбства, що заколисує підозру, – і я майже переконаний, що вона досить виразно звучала у змія в його розмові з Євою; бо схильність прекрасної статі піддаватися омані не така велика, щоб наша прародителька набралася без цього сміливості поговорити з дияволом. – Але буває нотка людинолюбства – як мені її описати? – це та нотка, що накидає на делікатний предмет покриви і надає тому, що допитує, право входити в такі подробиці, начебто він був вашим хірургом.

– І ніколи не бувало полегшення? —

– Чи легше було в ліжку?

– Чи міг він лежати з нею і на тому і на іншому боці?

– Чи в змозі був він сісти на коня?

– Чи не шкідливим для неї був рух? et caetera[414] – сказано було йому таким ніжним тоном і так майстерно спрямовано в серце дядька Тобі, що кожне з цих питань проникало туди вдесятеро глибше, ніж найгостріший біль. – Але коли місіс Водмен завернула обхідною дорогою

1 ... 158 159 160 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"