Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

- У тебе є сумніви, - сказала Мати. - Ти приховуєш правду. Дай мені зазирнути до тебе. Дай побачити твій дух, твою істину, перш ніж покажу, де ця твоя генерація.

Вісім коротко скрикнула, коли одна з ложноножек Матері обвила її і міцно стиснула.

Єва простягла руку до сестри, і їхні пальці ненадовго зіткнулися, перш ніж хибка підняла Вісім вгору.

- Що ти робиш, Мати? - Запитала дівчинка. Вісім брикалася, намагаючись вивільнитись, але була поглинута ектоплазмою зустрітого ними створення.

Сліпучий спалах світла вирвався з Матері. Єва міцно заплющила очі, але на сітківці залишився відбиток: нерухома Єва Вісім, яка миттєво втратила весь свій одяг і речі. Єва повільно розплющила очі і побачила, що її сестра висить усередині Матері, і тіло Вісім стало таким же прозорим, як у створіння, що її поглинув. Крізь шкіру, що просвічує, і м'язи можна було розглянути скелет і кровоносні судини.

– А я й не хочу тут бути. Я нічого цього не хотіла, - повторила Мати Вісім голосом.

- Відпусти її, - попросила Єва. - Прошу тебе, Мати, відпусти її.

- Нездійснені бажання глибоко поранили її, - сказала Мати. - Дивись, як сильно отруїла її ненависть. Ось тут. - Дівчинка бачила, як серце сестри жене по її жилах чорноту. – Я не виношу ненависті.

- Її образили, так, завдали їй болю. - Єва прикрила очі і постаралася відволіктися від моторошного болю в ребрах. – Мені теж боляче, Мати… Матр.

- Це правда, їй завдали біль. Однак і вона у свою чергу завдає біль іншим. Вона образила тебе. - Мати продовжувала вивчати Вісім. - Я не бачу необхідності продовжувати цей ланцюжок.

Єва розплющила сльозливі очі. Вона дивилася на серце сестри, що б'ється.

- Ні, - закричала дівчинка. - Не вбивай її!

– Сім'ю? Так, - озвалася Мати. – Доглядати своїх, дбати про них. Як я дбаю про своїх малюків. - Створення просунуло ложноножку всередину Притулку. – Однак, щоб виростити їх у цьому світі, вона має злитися зі світом. Тож тому й бути. - У Єви на очах яскраво забарвлена ​​квітка, схожа на орхідею, пройшла по ложноніжці всередину тіла Матері. - Я заспокою її змучений дух, - сказала Мати, і квітка попливла до тіла Вісім, підвішеного всередині тіла Матері.

– Що ти робиш? - Запитала Єва ледве чутно.

– Я регенерую її дух, перероджую тіло, – відповіла Мати.

Квітка впливла у відкритий рот Вісім і пішла далі її прозорим тілом. Вісім забилася і засмикалася всередині створення. Єва спостерігала, як ноги її сестри сплелися в одне ціле, а пальці на ступнях витяглися в хвилясті пагони.

– …змінюю її на краще, – співала Мати.

Волосся старшої почало стрімко рости у всіх напрямках, закручуючи і звиваючись у вузли, прямуючи назовні.

– …зцілюю все, що завдавало їй біль…

Шкіра дівчини стала жорсткою та темною, вкрилася зморшками та потріскалася.

– …відтворюю її наново…

Руки витяглися і стали гілками. Пальці перетворилися на листя.

– Я змінила її. Вона еволюціонувала і увійде у цей світ по-новому. Тепер вона вільна покинути моє лоно.

Мати випустила перероджену Єву Вісім – тепер та стала чимось зовсім іншим, напівдеревом-напівлюдиною. Вісім повернулася до молодшої сестри, і її тіло заскрипіло.

- Вибач мені, - прошепотіла Єва-дерево. Крихітні бутончики пробивалися на вигнутих гілочках, що колись були волоссям Вісім.

«Я сплю і бачу сон, – подумала Єва. - Брежу, напевно, від болю. - Вона заплющила очі і згорнулася калачиком. – Так і помру тут, у Серці лісу».

Блискуча ложноніжка простяглася до дівчинки. Крижаними, слабкими, тремтячими руками вона взяла ложноножку і притиснула до своїх грудей. На дотик ложноніжка виявилася теплою.

Дихання Єви Дев'ять сповільнилося.

«Куди попрямує мій дух, коли я помру?» - Запитала Єва якось.

«Одного разу ти дізнаєшся, Єва, – сказав Ровендер. – Але гадаю, цей день настане не скоро».

- Рови, ти помилився, - прошепотіла Єва. - Сподіваюся, ти мене не забудеш.

«Незабаром побачимося, Матре, – думала вона. – Давай вирушимо у цю нову подорож разом». Вона вдихнула останній раз, відчуваючи, як хибка обвивається навколо її змученого тіла.

Розділ 32. Еволюція.

Єви Дев'ять здавалося, що вона відмокає у теплій ванні. Вона спробувала поворухнутися, але тіло не послухалося її. Очі дівчинки залишалися закритими, а в голові звідкись виникла розмита картинка: ніби її тримає якась жінка на руках.

"Я померла?" - спантеличено подумала Єва.

– Ні, – відповіла жінка. Єва постаралася зосередитись на її рисах обличчя і побачила легку усмішку – зовсім як на силіконовому обличчі Матр. Жінка прочісувала волосся Єви довгими пальцями, розплутуючи його, і з кожним рухом вони все більше втрачали колір. – Ти не вмерла. Ти, яка використовувала своє передсмертне дихання, щоб благати про спасіння життя іншого тепер зі мною. Я зцілю тебе.

«Зцілюєш мене? Як?

- Розплющ очі і побачиш, - відповіла жінка.

Єва розплющила очі і виявила себе всередині істоти, що світиться, всередині Матері. Як і в сестри, шкіра дівчинки стала прозорою, і крізь неї легко було розглянути зламані ребра та порвану легеню. Сяюча ектоплазма Матері текла навколо і всередині Євиного тіла, лікуючи його.