Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

якби ви були знали, що Джаспер Вестерн кохає вас так, як я, а може, навіть і більше, хоча це взагалі навряд чи можливо; що в своїх снах він бачить ваше лице, віддзеркалене в водах цього озера; що він уві сні розмовляє з вами й про вас і переконаний, що нема вродливішої, добрішої і цнотливішої, ніж Мейбл Дангем; що він не знав щастя, доки не побачив вас; що він згоден цілувати землю, по якій пройшли ви; що він за думками про вас забуває всі радощі свого заняття; що для нього нема більшого щастя, ніж утішатися вашою красою і чути ваш голос; якби ви знали це — чи згодилися б ви тоді піти за мене заміж?

Мейбл не могла б відповісти на це запитання, навіть коли б хотіла; і, незважаючи на те, що її обличчя було сховане в долонях, між ними виднівся рум’янець, і був він такий гарячий, що від нього, здавалося, червоніли навіть її пальці. Але природа й тут проявила свою владу: вибравши зручну мить, зачудована, майже пройнята жахом дівчина крадькома зиркнула на Джаспера, нібито ще не довіряючи Слідопитовій оповіді про юнакові почуття, щоб самій оцим вкрадливим поглядом прочитати на ньому всю правду, а потім умить знову стулила пальці, немовби назавжди бажаючи сховати своє лице від людських очей.

— Зважте все гарненько, Мейбл, — вів далі Слідопит,— бо неабияка справа — брати собі в чоловіки одного, коли всіма думками й бажаннями пориваєшся до іншого. Ми з Джаспером обговорили це між собою відверто, як давні друзі, і хоча я знав, що наші погляди багато в чому схожі, проте мені навіть на думку не могло спасти, що ми й тут міркуємо цілком однаково, як це з’ясувалося після того, коли ми відкрилися один одному. Джаспер зізнався, що з першої ж зустрічі ви так йому припали до серця і так зачарували його, що він назавжди втратив спокій; що голос ваш переливається в його вухах дзюрчанням струмочка і що коли він дивиться на вітрила свого тендера, йому ввижається, що то вбрання ваше розвівається на вітрі; що ваш сміх переслідує його уві сні й що він раз по раз жахається й прокидається, бо йому все мариться, ніби хтось хоче викрасти вас із «Вітрогона», де ви нібито тимчасово перебуваєте. Так, так, хлопець навіть признався мені, що він часто плаче вже на саму думку, що ви, чого доброго, можете бути в парі з кимось іншим, а не з ним.

— Це так казав Джаспер?!

— Свята правда, Мейбл, і справедливості ради вам слід знати про це. А зараз встаньте і виберіть одного з-поміж нас. Я справді вірю, що Прісна Вода любить вас не менш, ніж я; правда, він намагався переконати мене, буцімто, кохає вас ще дужче, проте я з цим не згоден, бо це просто неможливо; але я вірю, що хлопець кохає вас від щирого серця, і він цілком заслуговує того, щоб його вислухали. Сержант залишив мене вашим заступником, а не тираном. Я дав йому слово, що буду вам не тільки чоловіком, але й батьком, а батько, я вважаю, не повинен позбавляти свою дитину права вибору по серцю. Тож уставайте, Мейбл, і вільно, як перед рідним батьком-сержантом, висловлюйте свою волю. Я бажаю вам тільки одного — щастя.

Мейбл відкрила своє обличчя, встала і повернулася віч-на-віч до обох своїх залицяльників. її щоки пойнялися гарячковим рум’янцем, який був, однак, більше свідченням неймовірного збудження, ніж дівочої сором’язності.

— Чого ви хочете від мене, Слідопите? — промовила вона.— Хіба я не дала слово бідному моєму батечкові робити все, що ви скажете?

— Гаразд, тоді слухайте, що я казатиму. Перед вами — я, лісовик, малоосвічена людина, хоча боюсь, що безпідставного гонору в мене від цього анітрохи не менше, але я докладу всіх зусиль, щоб бути справедливим до обох сторін. Найперше, якщо говорити про мої та Джасперові почуття до вас, то тут необхідно визнати, що ми кохаємо вас однаково. Джаспер запевняє, правда, ніби його почуття незрівнянні, проте, коли бути до кінця щирим, то мені здається, що це справді не так. Якби це було дійсно так,— повірте, що я сказав би про це чесно й відверто. Отже, що стосується саме цього, то ми тут стоїмо перед вами обидва на рівних. Що ж до мене, як найстаршого віком, то я перше зупинюся на тій дещиці, яка говорить на мою користь, а водночас скажу й про вади. Як мисливець — і я про це не боюся заявити — на всьому прикордонні я не знаю такого, хто б міг зрівнятися зі мною. І якби в нашій хаті раптом стало сутужно на оленину, ведмежину або рибу, то трапилося б це швидше через якесь лихо в природі, ніж з моєї вини. Словом, я гадаю, що жінці на моєму утриманні ніколи не довелося б терпіти нестачі в харчах. Зате я страшенний невіглас! Правда, я балакаю кількома мовами, які б там ці мови не були, хоча не знаюся як слід і на своїй рідній. А ще, Мейбл, я набагато старший за вас, і те, що я кільканадцять років товаришував з вашим батьком, не може виглядати у ваших очах, як моя перевага. Що й казати, я хотів би бути вродливішим, але всі ми залишаємося такими, якими створила нас природа, та й чоловікові менш за все випадає тужити за своєю зовнішністю (окрім хіба якихось особливих випадків, звісна річ). Коли ж зважити все як слід — мої роки, зовнішність, грамотність та звички,— то треба по чистій совісті сказати, Мейбл, що я вам, зрештою, таки не до пари, а якщо бути до кінця відвертим, то й взагалі, мабуть, не гідний вас. І даю вам слово, що я цієї ж миті відмовився б від будь-яких надій, коли б не було так боляче моєму серцю,— а воно ж як не порветься!

— Слідопите! О, шляхетний, великодушний Слідопите! — вигукнула Мейбл, схопивши провідника за руку й цілуючи її з якоюсь побожною шанобливістю.— Ви несправедливі до самого себе!.. Ви забуваєте мого сердешного батька й свою обіцянку!.. Ви не знаєте мене!..

— А тепер про Джаспера,— вів далі провідник, не зупиняючись і на мить, щоб, бува, не піддатися на ці зворушливі слова дівчини й не відступити від свого заміру.— Щодо ньо го, тут зовсім інше. Чи кохати, чи забезпечувати сім’ю — в