Читати книгу - "Сатирикон-XXI (збірка)"

Примушує думати: що ж таки краще — Миттєвий інфаркт чи повільний маразм? Умри від простати (щоб в пісні постати), Чи до дев’яноста дивись у вікно. Це перше і друге. Нас можуть спитати: А третє? Та третього нам не дано. (Неначе в брудній і дешевій столовці, Де в первому плаває вицвілий овоч І грузне вторе у затвердлій перловці, Про третє, поете, ти краще помовч!..) Час чахкав і човгав. Нарешті дочовгав. До брів підступив, але не подобрів. Давно нам ніхто не приносить нічого. Он навіть данайці прийшли без дарів. Вони обступають, свій стрій розгортають. Пронизливі погляди їхні й жорсткі Нічого не кажуть, та ніби питають: «Нарешті зізнайтеся — хто ж ви такі?» Ми — люди з минулого тисячоліття. Ми — люди з минулого. Можна і так. Ми впали униз крізь повітря й павіття, Немов знепритомнілий в небі літак. Нам очі й вуста затягає намулом, Ми вже — де наосліп, а де й навмання. Ми — люди з минулого. Люди з минулим. Й це наше єдине тверде надбання. А в світі дедалі стираються межі, Все більше над миром панує війна. Вирують моря і руйнуються вежі, І піняться ріки із крові й лайна. Тож хочеться й справді махнути — «а ну його», Й до рота, й до носа набравши води, Неначе жирку, нагулявши минулого, У затхле тепло залягти назавжди. Марудний цей світ, небагато в нім путнього. Догани він гідний сильніш, ніж хвали… А знаєте, що, данайці з майбутнього? Чи знаєте ви, що і ви вже були? Ви брали в кільце нас, ви йшли навперейми. Ви нас оточили — і все це дарма. Merci, danke schön, thank you, доктор Альцгеймер. У послугах ваших потреби нема. Грудень 2002 р. Смерть поета
Мініатюра
В кінці він стомився, запив чи заслаб, Й послав усе нах… Крім купи красивих заплаканих баб На похоронах… Звернення поета до співвітчизника, як до рівного собі
Міні-мініатюра
І ти, п’яндиго, Кольору індиго… Сон про Європу
Сам я того не бачив, Але мій друг розповів мені Про виступ російського художника-перформенсиста На ім’я Олєг Кулік (що свідчить про його безперечне українське походження) Так ось цей Олєг Кулік Перевтілюється в собаку Він мабуть розбиває намета Або ж майструє справжню собачу буду І потім залазить у неї Попередньо роздягнувшись догола Сам собі одягає нашийника і ланцюга