Читати книгу - "Зірки Егера"

— Діти мої,— сказав Добо,— завтра турок піде на приступ. Хай усі ночують надворі.

Біля пробоїн він поставив гаубиці і стрільців. Гармати теж навів на проломи. Всюди до мурів були приставлені списи, кирки, ядра, хрестовини — словом, усе спорядження фортеці.

Комендант потис руку кожному офіцерові.

— Діти мої, кожен з вас знає свої обов'язки. Поспіть скільки вдасться. Ми мусимо відбити приступ!..

І, не договоривши, повернувся в бік міста. Знизу долинав якийсь дивний шум, гучне тупотіння.

Всі дивилися туди.

Біля воріт, що виходили до річки, пронизливо засурмив Варшані.

— Відчиняйте ворота! — гукнув Добо.

Шум унизу, в місті, дедалі наростав. Було чути кінський тупіт, тріщали гвинтівки, бряжчали шаблі. На мурах залунали нетерплячі крики:

— Відчиняйте ворота, Лукач їде!

Лейтенант Янош Вайда, який караулив біля воріт, звелів запалити смолоскип і виставити його. І що ж! До фортеці довгим ланцюгом мчали вершники Лукача Надя, перестрибуючи через джебеджі, які ночували на ринковій площі.

— Опусти смолоскип! — крикнув Вайда.— Опусти під ворота!

Він зметикував, що вершникам краще скакати в темряві.

Міст тут же опустили, органку підняли.

— Стрільцям стати до бійниць над воротами! Списникам — до воріт!

Наші витязі проскочили один за одним. Стрибаючи і штовхаючись, кинулися за ними й турки.

— Аллах! Язик сана! Вай сана! Аллах! Аллах!

Під воротами почалася кривава сутичка.

Якийсь босий піад, мов кицька, видряпався по ланцюгу до мосту. В зубах він тримав кончар. Вартовий з факелом помітив його. Якусь мить вони дивилися один на одного очі в очі, потім вартовий пожбурив смолоскип палаючим кінцем у голову турка. Той упав навзнак у темряву.

Решта турків, без угаву волаючи: «Аллах акбар!» і «Язик сана!», давлячи один одного, пропихались у ворота.

— Піднімай міст! — вигукнув Добо.

Голос його заглушила рушнична стрілянина.

— Не піднімається! — крикнув знизу воротар.

Та й справді: весь міст був обліплений турками.

Тут наспів Гергей. Він вихопив з рук вартового смолоскип і помчав з ним до мортири. Тієї ж миті мортира гримнула, вивергаючи полум'я, і снопами поклала турків, що кишіли на мосту.

Із скрипом і брязкотом міст піднімався вгору на блоці завбільшки з колесо від воза, тягнучи за собою і турків.

Всередині проходу впало пакілля органки, а зовні з вищанням піднімався міст. Нарешті в ньому щось глухо клацнуло — ворота зачинились.

Півсотні турецьких солдатів застрягло під склепінням воріт. Вони розлючено кидалися, билися, але постріли й списи швидко покінчили з ними.

За кілька хвилин під темними воротами залишалася тільки купа тіл, що хрипіли й здригалися в агонії.

Добо стояв уже на ринковій площі.

При світлі факелів двадцять два вершники зіскочили з коней і, тримаючи їх за повіддя, вишикувалися в ряд перед комендантом. Коні були в білій і червоній піні. Вершники без шапок. Всі важко дихали. В багатьох обличчя були закривавлені. На плечі в одного з-під розірваного доломана біліла сорочка.

Наперед виступив невисокий плечистий чоловік і зупинився перед Добо.

— Маю честь доповісти,— сказав він, важко віддихуючись,— я прибув.

— Сину мій, Лукачу,— відповів розчулений Добо,— плутяго і мандрьохо! Кайдани тобі на ноги, а на шию — золотий ланцюг! Мій славний, мій добрий витязю!

І, обнявши свого воїна, спитав:

— Як це ви пробилися?

— Нам, пане капітан, довелося перечекати, поки не переб'ємо стільки турків, аби кожен з нас роздобув тюрбан і плащ. Ми весь час робили вилазки із Сарвашке.. Нині під вечір нам не вистачало тільки двох тюрбанів. Варшані віддав нам свою дудку. І якби на ринковій площі стояли кінні, ми, пане капітан, чудово б проїхали. Але піші, помітивши, що їдуть чужі, напали на нас.

— Кого нема?

Солдати перезирнулись. Їхні обличчя освітлювалися; смолоскипами тільки з одного боку. Майже всі вони були в крові. І на одягу, і на конях червоніла кров.

— Габора,— тихо почулося у відповідь.

— Бікчеї,— прозвучало ще тихіше.

— Балкані...

— Дюрі Шоша...