Читати книгу - "Вершник без голови"

Колхаун удає, ніби нічого того не помітив, але добре все розумів і мовчки рушає далі. Та тепер йому вже не вільно їхати позаду. В старого мисливця виникла цілком певна підозра, і хоч він її не виказує, проте знаходить привід пропустити свого супутника вперед, а тому лишається тільки скоритися.

Так вони поволі посуваються крізь зарості.

Ось вони вже наближаються до відкритої прерії.

Нарешті їхнім очам відкривається неосяжний обрій.

Здається, Колхаун бачить щось у тій далині, і його знов бере страх. Він знову напинає поводи й замислюється.

Перед ним страшний вибір: чи то втекти назад у хащу й сховатися там від людських очей — чи то відчайдушно піти назустріч чорній бурі, що ось-ось зніметься навколо нього. Зараз він ладен віддати все, що має, і все, що ще сподівається здобути, навіть Луїзу Пойндекстер, — аби тільки спекатись ненависного Зеба Стампа й хвилин на десять лишитися наодинці з вершником без голови.

Але це неможливо. Той клятий нишпорка, що подався за ним аж ген у хащу, тепер невблаганніший, ніж будь-коли. Хоч як це неймовірно, але відчувається, що він вважає його, Колхауна, справжнім полоненим і при першій же спробі втекти вліпить йому кулю в спину.

Та як подумати, то що може Зеб Стамп сказати чи вдіяти? Навряд чи він знає щось про речовий доказ, який так тривожить Колхауна. І, зрештою, може, нічого й не випливе на світ… Але щось він таки підозрює, той старий чорт. Ну то й що? Нехай бояться підозри ті, хто не має друзів, а відставний каштан Кассій Колхаун не з таких. Аби тільки не знайшли отого доказу, а решта все пусте. Скільки шансів на те, що його знайдуть? Один з десяти, не більше. Найімовірніше, що він і не залишився там, а лежить десь у глухій хащі, де ніхто ніколи його не знайде.

Підбадьорений цією надією, Колхаун заспокоюється і з байдужим виглядом, — хоч більше й удаваним, ніж правдивим, — виїжджає у відкриту прерію. За ним, мало не впритул, їде Зеб Стамп на своїй «худобині», а трохи позаду ступає гнідий мустанг з мертвим тілом Генрі Пойндекстера.

Розділ ХСIII

ТІЛО З ВІДТЯТОЮ ГОЛОВОЮ

Після того як дві третини глядачів та половина присяжних залишають місце, де під великим деревом засідає суд, судді хоч-не-хоч доводиться урвати засідання.

Суд не відкладено — це тільки тимчасова перерва, вимушена й через те ухвалена без слів.

Минає година. За цей час суддя викурює дві цигари й кілька разів підкріплюється трунком з бокатої карафи. Знічев'я він невимушено розмовляє з прокурором та адвокатами, з рештою присяжних, з глядачами, що лишилися коло дерева, бо прийшли пішки або не схотіли гнати своїх коней у таку спеку.

Предмета для розмови шукати не доводиться. Досить і пригоди, яка щойно сталася, — вона така дивовижна, що про неї можна балакати не лише годину, а й цілу вічність. Отож усі довкола тільки про неї й говорять, нетерпляче дожидаючи тих, що вирушили навздогін за вершником без голови. Всі мають надію, що тепер його. вже зловлять і його таємниця нарешті розкриється, а заразом, може, проясниться й таємниця вбивства.

Тим часом є серед присутніх один, що міг би розкрити першу таємницю, хоч друга невідома і йому. Це — обвинувачений, і, коли йому дадуть змогу говорити далі, він пояснить загадку вершника без голови. Та поки що за знаком судді й порадою свого оборонця він мовчить.

Невдовзі починають вертатися переслідувачі — не всі разом, а окремими купками, що одна по одній полишали гонитву. Всі вони розповідають те саме. Жоден з них не під'їхав до вершника без голови так близько, щоб додати хоч якусь деталь до вже відомих його прикмет. Він залишається такою самою незбагненною загадкою, як і доти.

Через якийсь час виявляється, що двоє вершників, перші, хто помчав навздогін, ще не повернулися. Це старий мисливець і відставний капітан волонтерів. Вени набагато випередили всіх — Колхаун скакав попереду, Зеб Стамп слідом за ним. Потім їх ніхто вже не бачив. Мабуть, вони погналися далі, і, може, їм таки пощастить наздогнати таємничого втікача.

Усі звертають очі на прерію і пильно видивляються в далечінь, сподіваючись побачити, як повертаються ті двоє, а з ними, можливо, й третій — вершник без голови.

Минає година, а їх усе не видно — не те що з бранцем, а навіть самих.

Постає питання: чи зволікати далі, чи поновити судове засідання?

Прокурор наполягає на тому, щоб продовжувати суд; оборонець не менш ревно стоїть за відстрочку. Він просить відкласти розгляд справи до завтра на тій підставі, що відсутній важливий свідок, Зеб Стамп, якого ще не встигли допитати.

У натовпі лунають голоси, що вимагають довести справу до кінця.

Зрештою ті наймані горлодери домагаються свого. Ухвалено продовжувати розгляд справи, поки можна обійтися без відсутнього свідка. Може, на той час, коли настане його черга давати свідчення, він ще повернеться, а як ні, тоді суд і поміркує про відстрочку.

Така ухвала судді. З нею погоджуються присяжні. Мусять погодитись і глядачі.

Підсудного знову викликають до суддівського столу, щоб він провадив далі своє зізнання, яке так несподівано урвалося.

— Ви збиралися сказати нам, що ви побачили, — нагадує підсудному його оборонець. — Кажіть далі. Що то було?

— Чоловік, який лежав простягшись на траві.

— Він спав?

— Так, вічним сном.

— Тобто був мертвий?

— Більш ніж мертвий, якщо таке можливе. Коли я нахилився над ним, то побачив, що йому відтято голову.

— Як? Відтято голову?

— Саме так. Я не помітив цього, поки не нахилився до нього. Він лежав долілиць, і голова була наче одне ціле з тулубом. Навіть у капелюсі… Спершу я подумав, що він спить, хоча вже й тоді відчував: щось негаразд. Надто рівно були випростані руки як на сонного. І ноги так само. До того ж на траві виднілося щось червоне — у вранішній сутіні я це не одразу побачив. А коли нахилився поглянути ближче, почув своєрідний солонкуватий дух — дух людської крові Тепер я вже не сумнівався, що то мертве тіло, й почав оглядати його» На шиї я побачив глибоку поперечну рану, певну загуслої крові. От тоді й зрозумів, що голову відтято. Люди навколо аж здригаються з жаху, чути злякані вигуки.

— Ви впізнали того чоловіка?

— На жаль, так.

— Навіть не бачивши його обличчя?

— Мені не треба було бачити обличчя. Все