Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

проколотими вушками. Такі чаші та амфорки виготовлялися не лише з глини, а й з дерева та необпаленої остеокерамічної маси. Посудини з остеокерамічної маси призначалися виключно для обрядових дій, оскільки їхнє утилітарне використання було неможливим унаслідок крихкої структури. Фактично таким чином створювався образ, муляж, посуду у натуральну величину[430].

За доби пізньої бронзи набір культового посуду помітно розширився за рахунок металевих зразків. Вельми ефектний вигляд має золота дворучна чаша із Крижовліна Одеської області, що повторює зразки ювелірного мистецтва Мікенської Греції. Можна припустити, що нею користувалися в особливо урочистих церемоніях. Бронзова чаша виявлена в одному з курганів Луганщини і є виробом місцевих майстрів. М. М. Чередниченко звернув увагу на схожість авестійського жертовника атеш-гах у формі металевої посудини з клепаними казанами доби пізньої бронзи, переважна більшість яких походить із теренів України. Звичайно ж, великі бронзові казани використовувалися не лише у культових, а й у суто утилітарних цілях.

До культових віднесені дерев’яні чаші, окуті металевими платівками. Висловлено припущення, що ними супроводжувалися поховання жерців[431]. В одному з гімнів “Рігведи” є пряма вказівка на те, що у таких посудинах зберігався напій сома[432].

Цілком логічно, що понад 30 знахідок подібних чаш локалізуються в ареалі розселення індоіранських племен, в усіх культурах цієї мовної спільності. Залишки дерев’яних чаш із золотим окуттям виявлено і в фракійському ареалі (Гордіївський могильник), що може бути пояснене впливами степового населення у духовній сфері.

У різноманітних обрядах, напевне, використовувалися численні посудини із прокресленими, рельєфними, відтиснутими шнуром чи тасьмою знаками, що трапляються у культурі усіх етнічних спільностей бронзового віку України. Ліпший зразок такої чаші виявлений у кургані біля с. Прядівки на Дніпропетровщині. Її зовнішня поверхня вкрита вохряним ангобом, а на червоному тлі зроблено розпис жовтою фарбою: подвоєні кінські голівки, хрест, трикутники, городки.

Особливу групу культових речей праслов’янського населення складають мініатюрні посудинки. Вотивний характер засвідчують численні знахідки їх саме на культових об’єктах. Від 30 до 35 посудинок знаходили у білогрудівських зольниках; біля вогнищ та домашніх жертовників також постійно знаходять вотивні посудинки, не кажучи вже про поховання. Іноді у тісті мініатюрних посудинок вдається виявити домішки вигорілих зерен, колосків. Узагалі ж їх виготовляли з погано відмуленої глини для одноразового використання.

Культові знаряддя складають нечисленну, але яскраву категорію артефактів. Найвиразнішим комплектом ритуальних знарядь є ступир та ступка, які у широкому плані символізують природу чоловіка та жінки. Етимологічна спорідненість[433] “ступиря” та “ступи” засвідчена в індоєвропейських мовах. Звичайно, що цими знаряддями послуговувалися у повсякденному побуті, так само, як і сьогодні. Але використання ступиря та ступки у поховальному ритуалі, а також фольклорні свідчення того, що ці знаряддя виступають атрибутами Баби-яги, охоронниці царства мертвих[434], змушують нас розглядати їх як культові речі, коли вони трапляються у похованнях чи при жертовниках. Ступирі, що датуються початком II тис. до н. е., відзначаються простотою форм, а більш пізні можна віднести до зразків камнерізного мистецтва. Вони поділяються на три типи: грибовидні з пуп’янками, грибовидні з валиком або виступом на шийці, плавкотілі[435]. Ступирі другого та третього типів мають фаломорфні обриси. Половина всіх відомих знахідок фігурних ступирів зосереджується на теренах України. Така ж еволюція простежується і в формах ступок. Якщо ранні відзначаються недбалою технікою обробки каменю, то пізні — фігурні, на конічній ніжці. Їх використовували у парі з фігурними ступирями, оскільки діаметри заглиблення ступки та робочого краю ступиря збігаються. У деяких ступках виявлено залишки вохри. В обрядових діях скотарських племен півдня на початку II тис. до н. е. використовувалися кам’яні вівтарики, зручні для транспортування. У Музеї історії запорізького козацтва на острові Хортиця зберігається вівтарик трикутної форми. Кожен верхній кут цього виробу закінчується антропоморфною личиною.

Рис. 183. Магічні вироби з кістки із зображеннями: І — Іллічівка; 2 — Путивль

Невелика серія жертовних ножів виділена на матеріалах бронзового віку Східної Європи[436]. Найбільш ранньою знахідкою цієї групи є кривий ніж із поховання доби ранньої бронзи біля с. Сватове на Луганщині[437]. Для жертовних ножів показовим є асиметричність леза, яке закінчується відігнутим убік кінцем. У Сватівському комплексі жертовний ніж був покладений поряд із звичайним, листовидної форми. Цей факт підкреслює різне функціональне навантаження названих знарядь. Добою пізньої бронзи датуються жертовні ножі з селища Вознесенка у Запоріжжі та із с. Єлисеєвичі у Північному Надазов’ї. Такі ножі використовували для забою та розробки жертовних тварин, зокрема на поховальних церемоніях. До культових знарядь також можна віднести згадану вище колотачку шамана з-під Путивля (рис. 183, 2) та двозубе знаряддя, вирізьблене із стегнової кістки людини, виявлене у ровику культової споруди на кургані 17 біля с. Виноградне Запорізької області. Використання кісток людини у косторізній справі не може бути пояснене браком відповідної сировини тваринного походження. Швидше це один із проявів магії, так само як і використання модельованих черепів.

Амулети входили складовими елементами до набору прикрас, виконуючи магічну захисну функцію оберега. Враховуючи невелику кількість знахідок амулетів у похованнях, слід припустити, що володіння ними було доступним не кожному. В індоіранських племен таким амулетом або навіть, як вважає В. Я. Кияшко, фетишем були молоткоподібні шпильки та рогачки, вирізьблені з кістки та рогу. Серед різних етносів трапляються амулети з просвердлених ікол хижих тварин. Для праслов’ян та прабалтів показові кільцевидні підвіски з бурштину та вічковидні бронзові. Серед прафрако-іллірійського населення Закарпаття були поширені медальйони з місяцеподібними підвісками у формі закручених досередини волют. Однак незрівнянно більшою популярністю у представників різних етнічних груп користувалася солярна символіка, коли дрібним речам особистого вжитку надавалася форма хреста, кола та хреста, вписаного до кола. Побутували також амулети у вигляді мініатюрних копій, знарядь праці (серпиків, сокирок, молоточків, гачків та ін.).

Розквіт землеробства за доби пізньої бронзи сприяв поширенню металевих амулетів у вигляді високого трикутника, увінчаного трьома хрестоподібно розташованими кільцями, які нагадують обрис жінки. І. К. Свєшніков відзначив схожість таких підвісок із давньоєгипетським символом “анх” — ієрогліфом “життя”[438]. Як амулети використовували окремі кістки тварин, роблячи у них отвори для підвішування, зокрема метаподії бика та коня[439].

Бронзовий вік позначений особливим розвитком солярного культу на всіх континентах Старого Світу, як у перших цивілізаціях (Єгипет, Месопотамія), так і у первісних племен. Поклоніння Сонцю пов’язане з успіхами у розвитку скотарства, землеробства, металообробки. Таким чином, економічний прогрес надав нового імпульсу розвиткові духовної культури. Огляд ритуальних споруд та предметів культу показує, що в курганах, кромлехах, ровах, огорожах, зольниках, жертовниках, вівтарях,