Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Знаю, — холодно озвався він.

Максим звучав не привітніше:

— У вас там все нормально?

— Норма — поняття відносне. Відносно останніх днів все чудово, — Костянтин зупинився біля залізних дверей ліфта. — Щось ще?

— Мені приїхати?

— Одна вже приїхала, — буркнув Костянтин. — Не треба. Самі розберемося, — після чого скинув виклик. — Агов! Ти на якому поверсі застрягла?

— Я, по-твоєму, бачу крізь стіни? — десь недалеко прокричала Ярина. 

Костянтин сходами піднявся на другий поверх. З третього через бильце перехилився Сергій:

— Десь між другим і третім, — і вже гучніше крикнув до залізних дверей: — Нащо ти взагалі побігла до ліфта? Якби тут був злочинець, він би тебе там й вколошкав. Звідти навіть легше виносити тіло.

— Щось поки непомітно, — огризнулась Ярина.

— Ти чого Максиму телефонувала? — Костянтин піднявся на третій поверх й зупинився біля Сергія. — Думала, він швидше приїде?

— Зараз вже майже впевнена, що так, — тихо буркнула, але гучніше відповіла: — Яке телефонувала? У мене гроші на рахунку закінчилися. Це він телефонував, — але не встигла вона договорити останню фразу, як їй прийшло повідомлення від оператора, що на її номер зараховано триста гривень. Ярина розгублено кліпнула. Виходить Максим вирішив поповнити їй рахунок. Так приємно і… ніяково.

Проте вже за кілька секунд стало ще більш незручно. Прийшло нове повідомлення з поповненням рахунку на таку ж суму.

— Костянтине, це ти мені тільки-но поповнив рахунок?

— Можливо, — похмурий голос, до якого за мить ще додався й сарказм. — Можливо, тепер є хоч якийсь сенс в тому, що ти носиш з собою телефон.

— Дякую… 

— Я зателефонував до аварійно-ліфтової служби, — згори долинув голос Сергія. — Кажуть, багато викликів, приїдуть десь за годину. То ти поки чекай, а ми підійдемо, як вони приїдуть.

— А я? — Ярина навіть розгубилась. Вона не очікувала, що її отак просто залишать саму.

— А ти чекай. Ми однаково зараз нічого не зробимо, — Сергій мав план доїсти піцу, а не розважати застряглу в ліфті невдаху. 

Втомлена й ображена Ярина кинула на брудну підлогу рюкзак, всілась на нього та перезавантажила телефон. Вона відповіла Максиму на всі повідомлення, подякувала за поповнення рахунку й поскаржилась на те, що має сидіти в ліфті стільки часу. Обмінявшись ще кількома повідомленнями, Ярина засіла в соцмережах й почала читати різні дописи та дивитися сторінки нових підписників. 

З цікавості вона перейшла на обліковий запис Катерини. Там були фотографії з різних показів та її особисті знімки на різних подіях. Під одним з дописів Ярина випадково поставила вподобайку. Вона вже думала забрати її, але зрештою вирішила, що їй дійсно подобається фотографія. І що їй Катерина зробить, як побачить це? Нічого. Натхненна цією думкою, вона вподобала й інші фотографії. І навіть відповіла Катерині в особисті, що ніколи не зустрічалась з Сергієм і взагалі нікому не радить таке “щастя”. І заразом написала, що у неї дуже гарна сукня була вдень, коли вона заходила, і запитала, де можна купити таку.

За дві години неочікувано непоганої переписки з Катериною, прийшов чоловік, який менш як за десять хвилин витягнув її з ліфта. Коли він пішов, Ярина попросила Костянтина піти з нею та посвітити телефоном, поки вона позбирає залишки розсипаних речей в під’їзді.  

Вона майже все зібрала, коли він помітив на сходах маленьку картку. Ярина підійшла й зазирнула до неї.

— Це не моє. Здається, — вона задумливо глянула на зворотну сторону. — Дивись, тут є час. І дата, — там було написано “17:00” та завтрашнє число. 

— Це візитівка клініки Максима, — Костянтин глянув їй прямо у вічі. 

— Думаєш… вбивця назначив зустріч? Чи, — вона торкнулась пальцями нижньої губи, — намагався підставити?

— Але повз нас ніхто, — він насуплено озирнувся на сходи, а потім глянув на Ярину. — Ти не підеш туди.

— Я схожа на божевільну? — вона ображено пирхнула, але вже за мить задумливо насупилась. — А хоча… А може, то Максим мене так запросив?

Костянтин фиркнув.

— Байдуже. Ти не підеш до клініки. Принаймні сама.

_______________________

До кінця твору залишилось лише кілька розділів. Дякую, що читаєте цю історію.)