Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

зшиток, що містить у собі перевід звісної брошурки п[ід] з[аголовком] «Самостійна Україна» на російську мову. З дописки від видавця довідуємося, що російські українці задумали видати в сей спосіб цілий ряд брошур, з яких великороси могли би поінформуватися про життя, себто ідеї, змагання та роботу українців і то тим паче, що — як видавець замічує — загал великоросів зраджує цілковите незнакомство українських справ так, що не в силі відрізнити «українства» від «українофільства».

Про хосенність такого видавництва годі сумніватися. Воно може сповнити важні услуги.

Вельми цікавий єсть другий додаток до згаданої брошури, що вийшов спід пера перекладчика. Автор висказує свої гадки про взаємини великоруських ліберальних та революційних партій до українців. Правда, вони не нові. Подібне писав Драгоманов в своїй книжці «Историческая Польша и великорусская демократия», но проте вони не менше цікаві, тому подаємо їх у переводі, хоча й не можемо на них годитись без поважних застережень. З виска-зом наших гадок про сю справу хочемо здержатись до виходу другого випус-ка сего видавництва, де мають бути поміщені думки другої частини наших товаришів з-за кордону про сю справу.

Редакція «Мол[одої] України».

Від видавця

Отся брошура починає цілу серію періодичних випусків, що час до часу будуть появлятися. Мають на цілі познакомити руську[349] інтелігенцію з українським рухом в цілій його повноті. Товчком до такого роду діяльності послужило видавцеві цілковите незнакомство руської інтелігенції з українським рухом, що, приміром, виражається у неспроможності відрізнити українство від українофільства. До переводу брошури «Самостійна Україна», виданої за границею, додано переднє слово до переводчика. Воно доторкається багатьох наболілих питань українства, но не рішає його настільки основно та правильно, щоби з його виводами можна було згодитися. У всякому разі, воно інтересне тим, що виражає погляди та ідеали якоїсь часті українського суспільства і доторкається тих питань, що вже давно ждуть своєї розв’язки.

В кожнім случаї застерігаємо собі слово.

Видавець

Від перекладчика

Подаючи сей перевід «Самостійної України» з української мови на руську, ми мали на прикметі познакомити руське суспільство з тими змаганнями та ідеалами, що одушевляють сучасну українську інтелігенцію. Ми хотіли познакомити руське суспільство з українським, без огляду на крайньо вороже, або, вірніше сказати, — якраз по причині крайньо ворожого відношення «Самостійної України» до цілої руської нації, а не лише до руського правительства. Ми бажали познакомити руську інтелігенцію з українською по поводу переконання, що нації руська і українська невідмінно мусять стикнути-ся з собою у кривавій борбі так само страшній, як тая, що її українська нація вела зі своїми колишніми поневольниками — поляками з початком і в середині XVII віка. Відки, однак, таке переконання? Відки і тая ворожнеча, і на чім вона основана? Чей же загальна опінія каже, що руські ліберальні партії ніколи не проявляли ні ворожнечі, ні ненависті зглядом українського народу, а навіть ніколи не відрізняли великороса від українця! Чей усі опозиційні руські партії завсіди накликували українців до єдності, до дружної і совісної роботи проти одного «общего врага», розуміючи під «общим врагом» руське правительство і впевняючи, що з’єдиненими силами ворога безумовно по-бідиться.

Відки ж потім усі українці дишуть так острою ненавистю не лише до руського режиму, але навіть до руського племені?

Ненависть режиму цілком понятна кожному думаючому великоросові, а ненависть руського племені являється результатом цілого ланцюга причин:

1) як би там великороси не попрікали руського правительства, воно все таки руське правительство, продукт діяльності руського племені, представник руського народу;

2) руське суспільство вельми вороже і неприхильно відноситься не лиш до політичних, но навіть до національно-культурних змагань української нації. В тім згляді поділює вповні погляди свойого правительства і не обурюється на тії средства, що їх руське правительство уживає для обрусіння українців і для задержання економічної, політичної і руської нації[350];

3) вкінці тії негативні відносини, які всемогучі руські ліберальні партії проявляють зглядом української нації, озлоблюють і підривають віру навіть у кращі сили руського суспільства. В суті речі усі руські партії, що змагають до знищення деспотизму, до осягнення політичної і економічної свободи, до соціального перестрою і т. д., — всі вони мають на прикметі Росію в теперішніх політичних границях, з усіма націями, що входять в неї. Таким робом вихідною точкою їх змагань єсть державний status quo.

Так, напримір, вкажемо на програмову брошуру партії «Народного права» або на «Маніфест соціалістів-революціонерів». Обоє змагають повалити державну власть руських деспотів, а на місце її поставити самодержавну власть народу, іменно не народів, націй, що населяють Росію, а «народу», т. є. руського, бо вони не осмілюються сказати, що під словом народ розуміють тоже татарів або українців. Всі руські партії навіть на думці не мають, щоби вихідна точка їх поглядів була несправедлива. Вони твердо пересвідчені, що 100 націй, поневолених Росією, то лиш необходимий додаток благоденствія руської нації, лиш дружина рабів, серед якої суджено блистіти представникам « великой русской нации». Лиш іноді робиться виїмку в хосен фінляндців та поляків, що їм і признається деяке право державного єствування. Но всі руські партії до живого обурюються і сейчас стають по стороні правительства, як лише поневолені нації піднесуть питання повалення гегемонії руського племені та обмеження сфери його впливів на одну лише територію, заселену руською нацією в її етнографічних границях.

На саму лише згадку про подібне відмежування руської нації, про повалення її політичної та економічної гегемонії, про виключення її національної верховлади, на саму згадку про те, що поневолені нації проголошують свої політичні та державні права до територій, які вони заселюють, на саму думку про політичну независимість українців, поляків, грузинів, латишів і других націй усі ліберальні партії попадають у негодовання, забувають свою свободолюбність і цілковито переходять на сторону свойого правительства.

В таких моментах яркіше всього видно політичну солідарність національних інтересів руських партій і руського правительства, що все мають спільну точку, як би там межи собою й не ворогували, а власне приналежність до одної національності. Її поодинокі інтереси зберігає кожний по-своєму, а один спільний інтерес: борба проти поневолених націй в Росії, що саме підносяться, — єдинить усіх!

Таким робом очам обсерватора представляють два ворожі табори противників: з одного боку руська нація зі своїм правительством і усіма різнород-ними партіями на чолі — намагається здавити поневолені нації і непоколебимо укріпити свою верховладу — з другого боку поневолені нації намагаються скинути руське ярмо, розірвати