Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

той самий день пам'ять святих мучеників Романа, Якова, Філотея, і Перехія, Авіва, Юліяна, і Паригорія, які в Самосатії за Христа постраждали. І святих мучеників Сіявана-єпископа, і Луки Диякона, і Мокія Читця, які за царювання Нумеріяна в Емисі, Фінійському граді, заради Христа на з'їдження звірів були віддані.

Місяця січня в 30-й день

Пам'ять святого священномученика Іполита, і тих, що з ним: Ксесорина, Савина, Хрисії-дівиці, й інших двадцяти мучеників

Вони були за царювання Калидія, коли ігемоном був Викарій і Улпій Римлянин. Був же Кенсорин першим радником у Синкліті, магістр саном. І був на нього наклеп, і допитували — Христа ісповідав, через те вкинений був у в'язницю, багато ж чуд від нього силою Христовою діялося, що й мертвого воскресив. Те бачивши, всі, які були там, воїни, в Христа увірували. Їм же і голови утяли. Числом їх було двадцять. Приведена ж була і блаженна Хрисія, діва, на допит як християнка, її ж, повісивши, воловими жилами били, і вогнем обпалили ребра її, і вкинули до в'язниці, і знову, по декількох днях вивівши, камінням щелепи їй поламали і молотом олов'яним били по плечах. Тоді, камінь прив'язавши до шиї, її на глибину морську вкинули — і так свята діва закінчила своє за Христа страждання. Блаженного ж Савина молотом важким по тілу били, і на дереві повісили, і свічами палили. Такі муки терплячи й Богові дякуючи, дух передав. Про це довідавшися, Великий Іполит-святитель у Римі до ігемона прийшов і викрив жорстокість його і нелюдськість, кровопивцею його назвав, Христа ж Богом і Творцем усього дерзновенно ісповідав. Тоді слуги ігемонові били його по очах, й инші на нього муки накладали нечестиві, врешті руки й ноги йому зв'язали, в море вкинули. І так муки сповнивши, Царства Божого став спадкоємцем.

У той самий день собор святих отців наших, вселенських великих трьох єрархів і учителів Василія Великого, Григорія Богослова та Івана Золотоустого

За царювання благовірного і христолюбного царя Олексія Комнина, що після царя Никифора Ватаніота державу царську прийняв, була через цих трьох святителів суперечка велика у Константинограді між найбільш ученими любомудрами. Одні вищим вважали Василія Великого, високомовним його називаючи, бо всіх перевищив словом і ділом, мало чим до ангелів не дорівнявся, вдачу мав тверду і нелегко прощав прогрішення, і нічого земного не мав. Нижчим же чинили божественного Івана Золотоустого, за противника його собі маючи, бо легко давав розгрішення і швидко до покаяння приводив. Инші ж знову цього божественного Золотоустого возвеличували, бо чоловіколюбніший був і розумів природи слабість, і у повчаннях був гладкомовкий, усіх на покаяння багатьма медоточивими словами своїми наставляв, і вважали його вищим від Василія Великого і Григорія Богослова. Инші ж Григорія Богослова трималися, кажучи, що той красномовством і майстерним поясненням слів і висловів солодкістю всіх, що еллінською освіченістю могли похвалитися, міг тепер перевищити. Так-бо одні святого Григорія вивищували, инші ж його знижували. І через те було розділення між багатьма, і називалися одні іванитами, инші ж василитами, а иншігригоритами. І сперечалися через ці імена мужі, в словах і любомудрості досвідчені. Коли так було, за якийсь час явилися великі ці святі спершу по одному, кожний окремо, тоді всі троє разом явно, а не у сні Іванові, єпископу Євхаїтськогограда, вельми вченому мужеві, який, мудрости еллінської достатньо навчений [як же написане ним показує], вершини чеснот досягнув. І єдиними устами мовили до нього: "Ми є одне, як же бачиш, у Бога, і нічого нема в нас супротивного чи такого, щоб суперечність мало, але у свій час кожного з нас божествений Дух спонукав, щоб для спасіння людей повчання написати, і те, чого таємно навчилися, те явно передати. І нема серед нас ні першого, ні ж другого, але що один каже, те обидва инші підтримують. Тому, вставши, звели тим, що через нас мають сварку, не розділятися, бо й коли живі ми були, так і після переставлення старання маємо, щоб до миру й однодумства приводити кінці вселенної. Тому вже в один день з'єднай нас і, як же тобі краще, празничну службу нам склади та иншим передай, що ми є одним у Бога. Ми ж тим, що відправлятимуть нашу пам'ять, помічниками будемо для спасіння, сподіваємося-бо й ми щось мати у Бога". Коли це сказали єпископові, сходили до неба, світлом невимовним осяяні, і на ім'я кликали один одного. Преподобний же Іван-єпископ зразу поспішив вчинити мир між тими, що мали сварку, — як великий у чеснотах муж і в премудрості славний, уставив цей трьох святителів празник, як же йому звеліли святі, і передав церквам святкувати благочесно. Поглянь, як мудро муж цей вчинив: вибрав січень — місяць, який мав пам'ять трьох цих святителів, у перший день — Василія Великого, у двадцять п'ятий — божественного Григорія, а у двадцять сьомий — священного Золотоустого. Об'єднав-бо їх у тридцятий день цього ж місяця, канонами, і тропарями, і похвалами увінчавши їх святкування, як же годилося. Треба ж про них і те мовити, що святий Василій Великий у словах повчання не лише вчителів його років, але і стародавніх перевищив: всю-бо пройшов науку до кінця, не лише ту, що в словах, філософію добре пізнав, але й ту, що на ділі, здобув, живучи доброчинно в безкорисливості і цнотливості і сходячи умом до богобачення. На престол архиєрейський возведений був, тридцять сім років від народження маючи, і протягом усіх років церковним був служителем. Священний же Григорій Богослов таким був: якщо б мав бути серед людей образ якийсь і стовп, почасти зі всіх складений чеснот, то таким би був Великий Григорій, життя світлістю прославлений. На таку вершину богослов'я вийшов, що всі подолані були премудрістю його, як у словах учення, так і в догмах віри, тому ж і Богословом всі іменували його. Святительствував ж в Константинополі, правовір'я утверджуючи літ дванадцять, на патріяршому ж престолі трохи [як же в житії його пишеться] поживши, залишив престол через старість і понад вісімдесят років мав, коли відійшов із тутешніх. Про божественного ж Золотоустого праведно було б казати, що всіх еллінських мудреців перевищив розумом, словом і злагодженням мови, і Божественне Писання вияснив і витлумачив прекрасно, і настільки євангельській проповіді допоміг, що якби не було цього святого [хоч і сміливо сказано], то знову годилося б на землю приходу Христовому бути. Також і в чеснотах діянням і богобаченням