Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

— Ви — хлопчаки! Нас же жменька! Що ми можемо? Я давно кажу: потрібно йти на згоду з іншими партіями!..

— На згоду з народом треба йти, а не з твоїми партіями! — розлютувався Боженко.

Та П'ятаков не слухав його:

— Все одно: якщо в найближчий час не загримлять на Заході громи західноєвропейської революції, наша революція буде розчавлена міжнародним капіталом! І вже не матиме значення, буде у нас коаліційне чи соціалістичне міністерство, буде чи не буде автономія вашої України…

— Тьху! — плюнув Боженко і побіг до трибуни. Іванов стояв біля куліси і пришпилював шпилькою одірваний рукав гімнастерки. Боженко репетував: — Мені слово! До порядку ведення! Для заяви! Як завгодно — аби мені слово!..

Та на трибуну вже зійшов представник фракції меншовиків і зачитував проект резолюції.

Резолюція меншовиків кваліфікувала домагання автономії як спробу зірвати справу оборони вітчизни в війні проти німецького імперіалізму.

Резолюцію підтримали російські есери і Бунд; українські партії від голосування утримались. Вони були, звісно, за автономію України, але ж більшовиків підтримати не хотіли: більшовицька київська газета «Голос соціал–демократа» виступила проти українських соціал–демократів з обвинуваченням, що в своїй політиці вони змінили фактично партійне гасло «пролетарі всіх країн, єднайтеся!» на — «українські пролетарі, єднайтеся проти інших націй…»

Боженко ще збирався галасувати, та в цю хвилину його повідомлено, що в вестибюлі театру на нього чекає — з доручення командуючого військовим округом — старший офіцер для особливих доручень при командуючому.

— Мене! — здивувався Боженко. — Старший офіцер від самого командуючого? Яке йому до мене діло? Що ви, хлопці, смішки з мене строїте?… А може, він мене арештувати хоче? — блиснув Боженкові здогад. — Га? Хлопці? За що б то?

Дружинники схопились за свої берданки, але Боженко спинив їх:

— Спокійно! Без паніки!.. Раз він хоче мене бачити, то, по–культурному, я не можу йому відмовити. Пішли!

У вестибюлі, між колон, справді стояв офіцер. Крізь широко розчинені двері видно було на вулиці перед під'їздом автомобіль, і в ньому сиділо ще двоє офіцерів.

— Так і є! — констатував Боженко. — Зараз вони мене, раба божого, потарабанять у тюрягу!.. Спокійно, хлопці, без паніки! Коли що, скажете П'ятакову та Іванову, що Василь Назарович, значиться, переказували привіт…

Офіцер козирнув Боженкові назустріч:

— Штабс–капітан Боголєпов–Южин, старший офіцер для особливих доручень при командуючому…

— Будьте здорові! Боженко, столяр…

І зразу ж Боженко вирішив: в тюрму не йти, хай кличе своїх охоронників! Боженко влаштує йому зараз «тубан»: гукне своїх дружинників, поодбирає в цих офіцериків документи і… підкине їх у якусь колону дезертирів, як отих жоржиків з сестровоза, — нехай собі топають воювати до переможного кінця, доки там розберуться, хто вони і як на позиції потрапили…

Офіцер про дезертирів і почав.

Але, навдивовижу, завії? зовсім про інше. Виявляється, на Подолі чималий гурт утікачів з фронту вчинив опір, і зараз на Контрактовому майдані іде бійка поміж ними та міліцією. Усі військові частини в розгоні, і потрібна збройна сила, яка б настрахала беззбройних дезертирів і одвела в наготовлені на військовій рампі ешелони. Такою збройною силою в центрі міста в цю хвилину була лише дружина робітничої самооборони. Старший офіцер для особливо важливих доручень і звертався — в зовсім чемній формі — до командира дружини з проханням негайно рушити на Поділ.

Штабс–капітан мило посміхнувся:

— Ваше ставлення до дезертирів нам відоме. Ми, звичайно, не схвалюємо самоуправства, і комендатура розбереться, чи повинні йти на фронт затримані вами урядовці Земського союзу. Але ми цінимо ваш патріотичний порив…

Боженко дивився на бравого офіцера і сіпав себе за борідку. Йому дуже кортіло заїхати цьому фертові у вухо. Патріотичний порив! Як це вам подобається? Ще скаже — нагородити Георгієм за особисту хоробрість у війні до переможного кінця! Георгія того він, Боженко, вже має, і кулю під лопаткою за Перемишль — теж, і півроку дисциплінарного батальйону витримав, доки демобілізували… Ах ти ж олух царя небесного! Пропонувати йому, Боженкові, — члену більшовицької партії аж з березня цього року — стати жандармом! Ну й зух!.. Правда, партія не схвалює анархії в армії і вимагає організовано припинити війну, але ж — ловити дезертирів, то вже — вибачайте!

До того ж, він, Боженко, вже розібрав і найголовніше. Ви думаєте, цьому хитрунові дезертири болять? Йому «совдепи» муляють карк! Бреше, що в десятитисячному гарнізоні не знайдеться