Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

Біля закруту річки Трі Джекпайн, у лісових хащах між річкою Шаматава й Гудзоновою затокою, ховалася хатина трапера Жака Ле Бо. В усьому краї не було жорстокішої людини, крім хіба що Дюрана, який полював на лисів за сотню миль на північ. Вони з Жаком багато в чому конкурували. Ле Бо був здоровилом із набряклим похмурим обличчям і примруженими зеленими очима — віконцями безжальної душі, якої, щоправда, він, може, й не мав. Ле Бо був найгіршим лиходієм. Перешіптуючись у затишних тіпі, індіанці говорили, що в цього чоловіка вселилися всі злі духи пращурів.

На лихо, Ле Бо обзавівся дружиною. То б нічого, якби вона була відьмою, лихою й безжальною, як чоловік. Аж ні! Дружина трапера була милою жінкою незвичайної краси, якої не псували навіть бліді щоки й голодні очі. Вона тремтіла при появі чоловіка й служила йому, як невільниця. Подібно до собак, вона була ВЛАСНІСТЮ безсердечного мисливця. Подружжя мало дитину. Втративши одне дитя, бідолашна матір повсякчас жахалася думці, що й друге може померти, і мучилася від болю й страху.

«Le bon Dieu! Я молюся за тебе ангелам-охоронцям! Присягаюся, ти БУДЕШ ЖИТИ!» — примовляла вона, притискаючи маля до грудей. Тоді очі жінки блищали, на блідих щоках грав рум’янець — обличчя спалахувало колишньою красою. «Колись — КОЛИСЬ…» — бурмотіла жінка, та ніколи не завершувала фрази. Навіть із дитиною не ділилася вона тим потаємним, що мала на думці. Часом у снах вона бачила втрачену молодість і СЕБЕ юною. Спогади вривалися в її свідомість, коли перед уламком старого дзеркала вона розчісувала чорні блискучі коси, що довгими пасмами сягали аж стегон. Попри побляклу красу і всупереч тиранії чоловіка, волосся лишалося незмінно прекрасним. В очах і рисах жінки таїлося дівоцтво, що могло б розквітнути знову, якби Доля нарешті виправила помилку й звільнила її від згубної присутності Господаря. Затримавшись біля дзеркала трохи довше, жінка раптом почула, як за вікном рипить сніг від важких кроків.

Очі молодої жінки миттю згасли. Ле Бо пропадав на капканах відучора, і повернення змусило її затремтіти від страху. Він двічі застукував її біля дзеркала й жорстоко обзивав лайливими словами, бо вона, бачте, марнує час, милуючись собою, а мала б патрати здобич на продаж. Другий скандал скінчився тим, що чоловік сильно штовхнув її й розбив дзеркало. Уламок, що був завбільшки з її худорляві долоні, жінка тепер берегла. Однак більше вона не попадеться. Жінка прожогом сховала дзеркало в надійному місці й заплела густі пасма в косу. Погляд похолов, очі забігали в передчутті лиха, і на всі таємниці, що гріли душу, опустилася невидима вуаль. Дружина пішла зустрічати чоловіка зі звичним жіночим поривом і навіть надією.

До хати ввалилося похмуре зле страховисько. Чоловік був не в гуморі. Він кинув на підлогу свіжу здобич, тицьнув у неї пальцем і, люто зіщулившись, глянув на жінку.

— Той клятий пес знову приходив! — гримнув він. — Дивись-но, як він зіпсував ільку, а ще викрав приманки й повалив КЕКЕКИ. Par les mille cornes du diable[35], я його прикінчу! Присягаюся, розірву на шмаття, як піймаю — а таки піймаю бестію. Завтра точно піймаю. Розберися зі шкурами, але спочатку дай їсти. Заший шкуру ільки в місці розриву й намасти шов жиром, щоб на торговому посту нічого не помітили. Tonnerre de Dieu[36], от біснувата! Чому вона завжди в тебе волає, коли я повертаюся? Відповідай, паскудо!

Ось так привітався Ле Бо з дружиною. Жбурнув снігоступи в куток, потупав ногами, струшуючи сніг, і взяв з полиці над плитою свіжого пресованого тютюну. Знову вийшов надвір. На обличчі жінки були відчай і безнадія. Із важким серцем вона заходилася готувати їжу.

Ле Бо пішов до псарні — загороди, обнесеної частоколом із віття молодих дерев. Посеред неї була облаштована буда. Жак любив хвалитися своєю зграєю їздових собак, мовляв: між Гудзоновою затокою й Атабаскою лютіших не знайти. Собаки були головною темою його суперечок із конкурентом Дюраном. Ле Бо поставив собі за мету видресирувати пса, який загризе Дюранового бійцівського хаскі. Дюран привозив свого бійця у факторію кожного Нового року. Цієї зими Жак обрав для поєдинку на озері Ґодс пса на ім’я Нета, що означає «вбивця». У день великої битви він поставить на цього пса, якому буде на той час майже два роки, свої гроші й репутацію. Ле Бо покликав до себе Нету.

Пес неквапом підійшов і впівголоса загарчав. Уперше обличчя Ле Бо освітило щось схоже на радість. Він любив це гарчання. Його тішив червоний зловісний блиск в очах Нети і загрозливе клацання зубів. Коли й була яка шляхетність у крові Нети, Жак її з нього вибив. Господар і пес були подібними — мали однаково мертві душі. Нета був дияволом, а не собакою. Саме тому Ле Бо й обрав його для двобою.

Ле Бо глянув на Нету й задоволено зітхнув.

— Гей, Нету, виглядаєш чудово! — вигукнув він. — У твоїх диявольських очах так і стрибають войовничі вогники. OUI, очі в тебе справді налиті кров’ю — отака й бризне з горла Дюранової тварюки від твоїх іклів. А завтра влаштуємо тобі випробування — пречудове тренування! Будеш битися з диким псом, який обкрадає мої капкани і псує хутро ільок. Я його піймаю, а ти задаси прочухана. Потім я виріжу йому серце живцем. Я ж обіцяв — еге ж! А ти зжереш це серце, доки воно ще битиметься. Отоді ти будеш готовий розправитися з тварюкою пана Дюрана. COMPRENEZ?