read-books.club » Сучасна проза » Білі зуби 📚 - Українською

Читати книгу - "Білі зуби"

237
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Білі зуби" автора Зеді Сміт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 155 156 157 ... 174
Перейти на сторінку:
class="book">— Окей. Супер. Я вже попереджена. Тепер усім на добраніч.

— Це ще не кінець нашого попередження, — урочисто сказав Раян. — Це тільки перша його частина. Є ще інші.

— І не кажіть — ще одинадцять частин.

— О! — Гортенз впустила трубку, але закричала так голосно, що все одно було чути. — Її вже відвідав Гусподь! Вона знала ще до того, як їй сказали!

— Слухайте, Раяне. Ви можете якось підсумувати одинадцять попереджень в одне — або просто скажіть мені одне найважливіше? Інакше — пробачте, але я просто піду назад у ліжко.

Цілу хвилину в трубці було тихо. Потім:

— Еееерррммм. Добре. Не плутайся із цим чоловіком.

— О, Айрі! Прошу тебе, пуслухай си пана Топпса! Прошу, пуслухай си!

— З яким чоловіком?

— О, міс Джонс. Будь ласка, не треба вдавати, що ти не знаєш про свій страшний гріх. Відкрий душу свою. Дозволь Господу, дозволь мені видобути цей гріх із тебе і звільнити тебе від…

— Слухайте, я нахрін ДУЖЕ стомилась. З яким чоловіком?

— З науковцем Чалфеном. З чоловіком, якого ти називаєш другом, коли істинно він ворог усього людства.

— Маркус? Я з ним нічого не маю. Я просто відповідаю на його телефонні дзвінки і сортую його документи.

— І так ти стаєш сектретаркою диявола, — сказав Раян, від чого Гортенз ще голосніше розплакалася, — так ти низько падаєш.

— Раяне, слухайте мене, я на це все не маю часу. Маркус Чалфен просто намагається знайти відповідь на таку херню, як рак. Окей? Я не знаю, де ви берете свою інформацію, але я вас можу запевнити, що він ніяка не інкарнація диявола.

— Тілько удин з його мазунчиків! — запротестувала Гортенз. — Тілько удин з його жовнірів.

— Заспокойтесь, місіс Бе. Я боюсь, ваша онука вже втрачена для нас. Як я й думав, щойно вона покинула нас, як одразу приєдналася до темних сил.

— Та пішов ти нахрін, Раяне, я не біснувата, ба…

— І не гувори до мене, дитятко, і не гувори. Я гірко, гірко рузчарована.

— Отже, побачимо тебе 31 грудня, міс Джонс.

— Припиніть називати мене міс Джонс, Раяне. 31-го що?

— 31 грудня. Ця подія забезпечить платформу для послання Свідків. Там буде світова преса. І будемо ми. Ми маємо намір…

— Ми їх усіх пупередимо, — перебила Гортенз. — І ми си все файно спланували, бачиш? Ми будем співати гімни із пані Добсон з акордеоном, бо туди фортеп’яна не затягнеш. І ми будемо гулодувати, поки той чортів чоловік не перестане си втручати у твуріння Бога, і…

— Голодування? Ба, ти як зранку не поїси, то робишся така злюча, шо торба. Ти ж без хавки в житті більше трьох годин не сиділа. А тобі вісімдесят п’ять.

— Ти забуваєш, що я си народила в буротьбі. Я вмію виживати. Трохи часу без їжі мене не лякає.

— І ви їй це дозволите, так, Раяне? Їй вісімдесят п’ять, Раяне. Вісімдесят п’ять. Їй не можна голодувати.

— Я тубі кажу, Айрі, — сказала Гортенз, голосно і чітко, — я хочу це зробити. Мені не зашкодить трохи часу без їжі. Бог дає правицею свуєю, а лівицею відбирає.

Айрі почула, як Раян поклав слухавку, пішов у кімнату Гортенз, помалу відібрав у неї слухавку і став переконувати її йти спати. Айрі чула, як її баба співала, поки він вів її у хол, повторюючи одну й ту ж фразу, ні до кого не звертаючись, та ще й на якусь незнайому мелодію: Бог правицею дає нам, а лівицею нам забирає.

«Але переважно, — подумалося Айрі, — він просто нічний злодій. Забирає. Нахер забирає».

* * *

Маджід пишався тим, що бачив кожну стадію роботи. Він бачив, як модифікувались гени, бачив, як вводився вірус. Бачив штучне запліднення. І він бачив народження, що так відрізнялося від його власного. Тільки одна миша. Жодної конкуренції в родовому каналі, жодних перших і других, жодних врятованих і загублених. Жодних вибриків удачі. Жодних випадковостей. Ні. У вас батьків нюх і мамина любов до сиру. Жодних загадок, які належить розгадати. Жодних сумнівів, коли ж прийде смерть. Втеч від хвороб, від болю. Жодних питань: «І хто ж цим всім керує?» Жодних двозначностей. Жодної непевної долі. Жодних питань про дорогу, про зелені луги, бо, куди б не подорожувала ця миша, її життя буде таким самим. Вона не подорожуватиме часом (Час — сука, Маджід тепер це добре знав. Час — та ще сука), бо її майбутнє дорівнює її теперішньому, а теперішнє — минулому. Китайська коробочка для миші. Жодного іншого шляху, жодних втрачених можливостей, рівнозначних варіантів. Жодних вгадай-із-другої-спроби, жодних а-що-якби, жодних а-могло-би-бути-і-так. Тільки певність. Певність у найчистішому прояві. І що, думав Маджід, коли видовище скінчилося, коли маска і рукавички були зняті, а білий халат повішений на гачок, — що і є Божество, якщо не це?

19. Кінцевий пункт
Четвер, 31 грудня 1992 року

Так виголошував заголовок газети. Так репетували гуляки, витанцьовуючи вечірніми вулицями з пронизливим свистом і Юніон Джеками[8], підігріваючи настрій перед самою подією; накликаючи ніч (бо була щойно п’ята година), щоб Англія вже скоріше занурилась у вечірку, яка буває раз на рік; щоб люди трахали одне одного, блювали одне на одного, облизували, мацали і насаджували одне одного на

1 ... 155 156 157 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білі зуби», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білі зуби"