Читати книгу - "Під Савур-могилою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Як то за вашими спинами? — піднялися кошлаті брови сла від почутого.— Його світле височество, цар, князь і повелитель...— почав посланець перелічувати прямо божесько-небесні блага, які чекають Січ під наперсною рукою царя, а Сірко знову повторив:
— Ви самі по собі, а ми самі по собі, не підлеглі Цареві й царству.
— Чого ви ганьбите нас за наші ж благодіяння?! — кипів Перхунов обуром.— Як смієте забувати царські жалувані грамоти?! Ми, християни, не можемо лишити вас, християн, не під нашою монаршою рукою, і гріх вам відкидати її, щедро-милостиву!
— Чи не Сибіром, пане посол, і ясирними угонами нашого люду вона милостива? Чи не розколом нашого духовенства і сполеченства завдяки підтримці перекинчиків, які лакизно слугують боярам, вона християнська? — лукаво всміхався Сірко.— У нас при таких оказіях кажуть: «Прости мене, мила, що ти мене била», то й ми те повторимо тобі, а ти помисли і без нас у Запорогах не ґаздуй, бо не нас тобі доведеться захищати, а себе,— закінчував він перетрактовку з гостем.— Ми не ваш пашалик!
— Не визнаєте царських щедрих жалувань, а приймаєте їх?! — направляючись поволі до виходу з канцелярії, шукав хоч якоїсь Сіркової недешкретності Перхунов.
— Приймаємо, як убогу платню за великі жертви у захисті і вас, і інших народців, а ви вважаєте нас за ворохобників і ворів. То як те можна назвати дешкретом? — глузував зі сла Сірко.— Чия б мичала, воєводо-стольнику, а твоя б мовчала,— опустив він очі долу, давши зрозуміти, що мова закінчена.
— Ганьба нам, чільцям,— сказав кошовий до присутніх по відході Перхунова в супроводі джури.— Мусимо, бачте, трактувати з нахабним крутієм, як із приятелем, навіть знаючи, що він першоворог нам,— стиснув кулаки Сірко у гніві.— Ідіть і ви до діла, побратими мої, а сол ще прийде неодмінно, то знову покличу..
Те, що Перхунов із полком прибув не для захисту Запорогів, а для нагляду за тим, щоб Січ не потрактувалася знову з ханом чи султаном, підтвердилося, як тільки зійшла крига на Дніпрі. Боячись обуру та січової близькосусідності, полк Перхунова перемістився у Білоозерський Лиман, і Сірко недаремно завбачливо поставив надійну чоту на Вільних Водах. В ніч під Явдохи її козаки помітили, як, користуючись туманом, в бік Чортомлика правляться два човни мимо бивака Перхунова, який явно навмисне пропускає їх, не попереджаючи січовиків.
Сірко на світанку таємним алярмом відрізав козацькими гончаками відступ тим човнам, а дочекавшись, поки вони запливуть у Чортомлицькі очерети, оточив їх. Бою не було, бо оточені ординці у безвиході мирно здалися в полон. Пізніше вияснилося, що двом із них вдалося сховатися у стрільців Перхунова, що прибули вони в Січ за бранцями, бо знали від Високого Порога, що стрільці в Запорогах. І як не домагався воєвода-стольник передачі йому спійманих аманатів, Сірко відмовив Перхунову, відправивши ординців по зізнанні у Славгородок ойротському аюкові Сусою.
Бранці оповіли Сіркові не лише про дві збудовані фортечки на острові Тавані, а й про наміри хана разом із яничарами під чільством Мухаммеда-Мефтедара та Гусейна-паші взяти штурмом Запороги і піти на Київ. В планах аґарян було передбачено і можливу домову із Січчю про її невтручання, коли дійде до походу яничарів на давню столицю урусів. Та найважливішим було для Сірка те, що царська сторона не буде захищати Запороги, коли султан згодиться на мир і межу на Подніпров'ї! Така туруса і вияснення, де знаходяться кодимці й балтці, змусили січовиків, а найпаче Сірка, приступити до дії. Допомогли пришвидшити їх і відомості Гука про скопичення царських військ у Києві, про Самойловичеві мости та пороми в Подніпров'ї, обнесення валом Печерської лаври. Січ ще зготовлялася, як Гукові вивідники принесли вістку, що яничари з Гусейном-пашею посудяться в Сулинському гирлі для нападу на Запороги разом із ханом Мурад-Гіреєм, що має напасти зі степу кіннотою.
Яничари ще бовталися в морі, а січові чорноморці вже їх чекали по заплавах, щоб, за наказом Сірка, пропустити до Січі й замкнути відступ. Ще хан, очікуючи яничарів, стояв у степу, готовий до нападу з поля, а там вже його чекали в засадах волосні сотні, які мали пропустити орду під Чаплиною Балкою і зненацька вдарити їй у тім'я. Як лише не переслідували козацькі загони одну й другу армаду. Плакали пугачами, підпадьомкали перепелами, свистіли байбаками й черепахами, іржали дико-тарпанно, по-жереб'ячому, бугали водяними бугаями, поки ті були в путі.
Лише Сірко, як характерник, міг передбачити після раптового відходу стрільців Перхунова, де може відбутися очікуване бойовище з пашею і ханом. Зі степу вся Запорозька волость була окопана сажневим вширину і вглиб ровом із засілими в ньому общинними сотнями, в яких були лучниками навіть жінки та старі діди. Керували ними сотники-наказні із січовиків при луках, мушкетах, списах і арканах. Воювала ж уся Запорозька держава!..
Коли на водах, по островах та заплавах Гусейна-пашу з яничарами чекали чайкарі, лучники й списники на чолі з Овсієм Шашолою з гаківницями та навіть кількома гарматками, то в лісках, байраках, яругах степу, крім залог у ровах, очікував хана і можливих яничарів сам Сірко на чолі вершників, щоб напасти на них із хвоста. Бої відбулися одночасно там і там, започавшись у ранковому тумані успішно для козаків, бо хан і паша навіть не допускали, що вони рухаються під пильним наглядом у пастку.
Щодалі просувались сандали Гусейна-паші, то більшало, купчачись, у нього за спиною козацьких легких і вертких човнів, чайок, байдаків і дубівок, поки яничари не були обложені звідусюд. На воді Шашолі допомагали брати Брекали так дотепно, що наказний і їх став вважати характерниками. Гаківниці влучно вдарили по сандалах, і ті почали топитися. Яничари закрутилися в пастці під градом стріл та
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.