Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

яка б охопила всі правові явища, цілісно і системно охарактеризувала їх внутрішні та зовнішні відносини. Основою методології такої теорії є застосування системного підходу до аналізу правових явищ. За допомогою системного підходу певний об’єкт розглядається як складне, багатоаспектне явище, що складається з різноманітних елементів, зв’язки між якими утворюють відносно стійку структуру та забезпечують його цілісність.

Цінність використання категорії правової системи для юриспруденції полягає у можливості за її допомогою комплексно проаналізувати всю правову сферу життя суспільства, виявити найсуттєвіші закономірності, що складаються між її частинами та у стосунках з іншими суспільними явищами.

У загальному вигляді правову систему можна визначити, як сформовану під впливом об’єктивних закономірностей розвитку суспільства сукупність усіх його правових явищ, які перебувають у стійких зв’язках між собою та з іншими соціальними системами.

Ураховуючи те, що поняття правової системи належить до найзагальніших понять юридичної науки, яке має відбивати складне, багатогранне явище, будь-яке його визначення не охоплює всіх його характеристик. Для формування більш повного уявлення про правову систему слід проаналізувати її основні риси.

1. Правова система є одним з різновидів соціальної системи. Поряд та у взаємозв’язках з нею існують інші види соціальних систем: політична, економічна, релігійна тощо.

2. Правова система формується, як правило, у межах певної держави (в такому разі використовують назву «національна правова система»). Але в деяких випадках правова система може виходити за межі держави і охоплювати соціальні системи різних країн (саме так виникли релігійні правові системи — мусульманська, канонічна, індуська, іудейська та міжнародно-правові системи, наприклад, європейське право).

3. Правові системи мають різний ступінь розвитку. Так, розвиток правової системи можна визначити за кількісними та якісними критеріями. До кількісних належить наявність розвинутої системи норм права та відповідних джерел, системи правозастосовних інститутів, системи правової освіти тощо; до якісних — ступінь соціальної затребуваності права, його реальна здатність врегулювати суспільні відносини.

4. Правова система формується під впливом об’єктивних історичних чинників (національних, релігійних, економічних та ін.), які є унікальними для кожного суспільства та зумовлюють різноманітність правових систем. Водночас треба пам’ятати про існування також суб’єктивних чинників впливу на правову систему, насамперед правову політику держави, яка реалізується відповідно до суб’єктивних уявлень правлячих кіл.

5. Правова система складається з різнорідних елементів. Деякі з них характеризуються як статичні, деякі — як динамічні. Головним елементом будь-якої правової системи є право, навколо якого формуються всі інші елементи системи. Через це навіть визначають, що право існує, формується та функціонує у вигляді правової системи.

6. Правова система характеризується цілісністю. Це явище — не тільки сукупність певних елементів та їх рис. Унаслідок утворення нового цілісного явища у нього з’являються якісно нові риси, яких немає у складових елементів.

7. Правова система має відносно стійкий характер у часі. Риси, яких вона набуває в перебігу історичного процесу, формуються протягом тривалого часу, мають стійкий характер та не можуть бути змінені у стислий строк.

8. Правонаступництво — в разі зміни державних форм організації суспільства (розпад держави, втрата незалежності, об’єднання або роз’єднання) правові системи зберігають свою сутність та основні риси.

Як уже зазначалося, головним елементом правової системи є право, але це далеко не єдиний її структурний компонент. Науковці відносять до її структури законодавство, правові установи, юридичну практику, правореалізацію та правозастосування, права, свободи і обов’язки громадян, правовідносини, правову культуру, законність та правопорядок тощо. Усі елементи правової системи можуть бути згруповані у декілька підсистем, що складають її структуру.

До структури правової системи входять:

1) інституціональна складова — сукупність усіх суб’єктів права (індивідуальних та колективних, державних та недержавних);

2) нормативна складова — сукупність принципів і норм права, які регулюють відносини між суб’єктами права, правила правотворчості, система визнаних джерел права;

3) ідеологічна складова — сукупність поглядів на право та інші правові явища, що поділяються на правову психологію, правову ідеологію та правову культуру. До цієї групи належить також система підготовки юристів;

4) функціональна складова — процес реалізації права та право- застосування, судова та інша юридична практика;

5) результативна складова — відображає результати дії права, ступінь його соціальної затребуваності та відповідності інтересам соціуму, стан правопорядку в суспільстві.

Виокремлюють декілька основних функцій правової системи, що їх вона як соціальна система виконує у суспільстві.

1. Інтегративна функція полягає у поєднанні через правове регулювання найбільш важливих сторін інших соціальних систем (економічної, політичної тощо) з метою досягнення суспільно значущих цілей. Для України актуальним є побудова правової, демократичної, соціальної держави, основні елементи якої знайшли правове закріплення і здійснюються за допомогою правових методів та способів.

2. Регулятивна функція відображається в упорядкуванні найважливіших суспільних відносин. Суспільство завжди визначає корисні і шкідливі для нього відносини та відповідним чином намагається вплинути на їх розвиток за допомогою всіх своїх елементів.

3. Комунікативна функція полягає у встановленні між суб’єктами правової системи постійного обміну правовою інформацією. Шляхом

цього обміну вони інформують усіх суб’єктів про власні потреби та інтереси, а метою такого спілкування є узгодження приватних та публічних інтересів, забезпечення компромісу і порозуміння.

4. Охоронна функція передбачає підтримання існуючої соціальної системи і захист її від внутрішніх та зовнішніх дестабілізуючих чинників. Цю функцію виконує насамперед правоохоронна система держави.

§ 2. Загальна характеристика правових систем сучасності

У сучасному світі сформувалася велика кількість національних правових систем. На 2008 р. членами Організації об’єднаних націй є 192 країни, кожна з яких має власну національну правову систему. Крім того, існують так звані невизнані держави, які фактично також мають власні правові системи, і різноманітні наднаціональні правові системи — міжнародні та релігійні. Множинний, неоднорідний характер правових систем у сучасному світі значно ускладнює їх наукове дослідження, що викликало численні спроби класифікувати їх на певні групи, виходячи з тих чи інших критеріїв. Юридичні науки, що належать до загальнотеоретичних, досліджують переважно саме ці групи (правові сім’ї), а не окремі правові системи.

Класифікації правових систем можуть будуватися на різних критеріях. Зокрема, в основу класифікації покладалися такі критерії: роль правових джерел (Леві-Ульман), національні ознаки (Созе-Алль), зміст права (Армінджон, Нольде та Вольф), специфіка виробничих відносин (Йорсі), ідеологічні та техніко-юридичні критерії (Р. Давид), «правовий стиль» (К. Цвайгерт) тощо. Проте, враховуючи, що класифікації піддаються саме правові системи, правові критерії класифікації повинні бути основними. На наш погляд, правова свідомість та правова культура суспільства мають стати основними критеріями типізації правових систем на правові сім’ї. Форма всіх інших явищ правової системи — правових норм та їх системи, джерел права, особливостей правозастосування тощо — є наслідком певної правосвідомості суспільства. Вони можуть бути додатковими критеріями класифікації.

Отже, правова сім’я —