Читати книгу - "Улісс"

Доречно вказати тут-таки, на самому припочатку, що викривлений трансценденталізм, невиліковну, з усією видимістю, схильність до якого засвідчують судження містера С. Дедала (Скеп. Богосл.), цілковито розходиться з усталеними науковими методами. Наука, і це необхідно безперестанку підкреслювати, розглядає тільки улеглі відчуттям феномени. Людина науки, як і всякий смертний, мусить виходити з найзвичайніших фактів, що обійти їх годі, і повинна намагатися дати їм щонайкраще пояснення. Таки правда, існують окремішні питання, на які наука ще не дала відповіді, — як, наприклад, перша з проблем, котрі поставив містер Л. Блум (Рекл. Аг.), себто проблема передбачення статі майбутньої дитини. Чи повинні ми прийняти точку зору Емпедокла з Тринакрії, згідно якої правий яєчник (за іншими твердженнями, в постменструальний період) забезпечує народження хлопчиків, або ж диференціюючими факторами слугують так довго недооцінювані сперматозоїди, інакше — немасперми, або ще, як схильні вважати багато ембріологів, зокрема Калпеппер, Спалланцані, Блюменбах, Луск, Гертвіг, Леопольд і Валенті, мають місце і те й інше? Останнє було б рівнозначне поєднанню (одному з найулюбленіших засобів природи) nisus formativus[285] немасперма, з одного боку, й вдалого вибору положення, succubitus felix[286] пасивного елементу, — з іншого. Наступна проблема, яку порушив той самий дослідник, своєю важливістю ніскільки не поступається першій — це смертність немовлят. Прикметне тут те, що, за глибоким його спостереженням, ми всі народжуємося в однаковий спосіб, але вмираємо геть по-різному. Містер М. Мулліган (Hyg. et Eug. Doc.[287]) складає вину на санітарні умови, через які наші міські мешканці з їхніми сірими легенями наживають аденоїди, хвороби дихальних органів тощо, бувши змушені вдихати численні бактерії разом із пилом. Як він стверджує, саме ці чинники, а також огидні картини на наших вулицях — потворна реклама, служителі релігії всіх конфесій і рангів, скалічені солдати й матроси, візники, що хизуються цинготними виразками, розвішані останки мертвих тварин, параноїдальні старі парубки й незапліднені нахлібниці, — ось що, за його словами, є справжньою причиною виродження нації. Він пророкує, що калліпедія незабаром стане загальноприйнятою, і всі найкращі блага життя: справді хороша музика, цікава література, легка філософія, повчальні картини, копії класичних статуй, передовсім Венери й Аполлона, кольорові художні фотографії взірцевих немовлят — усі ці невеличкі знаки уваги допоможуть дамам, що перебувають у цікавому становищі, провести належні місяці щонайприємнішим чином. Містер Дж. Кротерс (Disc. Васс.[288]) приписує відому частину обговорюваних смертних випадків черевним травмам у жінок-робітниць, яких примушують на роботі до тяжкої праці, а вдома — до подружньої дисципліни, але незмірно велику більшість — недбальству (і офіційному, й приватних осіб), вершиною якою стають підкидання новонароджених, кримінальні аборти й страхітливий злочин дітовбивства. Хоча це останнє (маємо на увазі недбальство) аж ніяк не випадає заперечувати, але випадок, ним наведений, коли медсестри забули перелічити губки у черевній порожнині, надто рідкісний, аби вважати його типовим. Насправді ж, коли придивитися пильніше, то дивним видається радше те, що так багато вагітностей і пологів відбуваються цілком благополучно, якщо зважити всі чинники, включно і з нашими людськими вадами, які тут і там заважають накресленням природи здійснюватися. Блискуче припущення зробив містер В. Лінч (Васс. Arith.[289]), згідно з яким народжуваність і смертність, достоту як і всі інші феномени еволюції, припливні рухи, фази Місяця, температура крови, захворювання — одне слово, все, що вершиться в неосяжній майстерні природи, од загибелі далеких сонць і до розпукування найменшої квіточки з тих, що прикрашають наші міські парки, — все це підпорядковується певному числовому закону, якого поки-що не відкрили. Одначе, з іншого боку, просте і пряме питання, чому дитина нормальних і здорових батьків, за всіма ознаками й сама здорова, забезпечена правильним доглядом, бува помирає недовідомим чином у ранньому дитинстві (хоча з іншими дітьми від того самого шлюбу цього не стається), запевне, кажучи словами поета, велить нам задуматися. Позаяк не випадає засумніватися в тому, що природа за кожною своєю дією ховає добрі й поважні підстави, то, з усією вірогідністю, подібні смерті викликаються певним законом напередвизначености, за яким організми, вибрані для свого проживання хвороботворними бактеріями (сучасна наука остаточно довела, сама лишень речовина протоплазми може вважатися безсмертною), схильні зникати на куди більш ранніх стадіях розвитку — така особливість, котра, хоч і завдає страждань нашим почуттям (насамперед материнським), одначе в кінцевому підсумку, як гадає дехто з нас, сприятлива для роду як цілого, бо забезпечує виживання найпристосованішим. Зауваження (чи доречніш назвати б його втручанням?) містера С. Дедала (Скеп. Богосл.) у тому плані, що така всежерна істота{729}, здатна з найдовершенішою незворушністю розжувати, проковтнути, перетравити й вивести через звичайний канал настільки різнорідні харчові продукти, як виснажені пологами канкренозні жінки, гладкі чоловіки вільних професій, не кажучи вже про жовтушних політиків і малокровних черниць, зазнала б, можливо, шлункового полегшення, невинно закушуючи хитким телям, що засвідчує як не треба ясніш, і то в найнеґативнішому світлі, ту тенденцію, натякнути на яку ми дозволили собі вище. До відома ж тих, хто ще не встиг завести з побутом міської різниці ближчого знайомства, ніж те, яким хвалиться цей ембріональний філософ і болісно чутливий естет, повен марнославної самовпевнености у справах наукових, але навряд чи здатний відрізнити кислоту від лугу, слід, можливо, пояснити, що на грубому наріччі господарів наших харчівень щонайнижчого ґатунку хитким телям іменують придатне для куховарства м’ясо теляти, яке допіру вийшло з черева матері-корови. У нещодавньому публічному диспуті з містером Л. Блумом (Рекл. Аг.), що відбувся у великій залі Центрального Пологового Будинку, Голлс-стрит, 29, 30 і 31, котрий очолює, як відомо, наш талановитий і знаменитий лікар А. Горн (Лік.-Ак., К. В.-П. К. Т. І. Л.[290]), згідно зі свідченнями очевидців, він стверджував, що коли жінка впустила кота в торбу (як можна здогадатися, натяк нашого естета на один із найскладніших і найдивовижніших природних процесів, акт статевого поєднання), то вона повинна його й випустити звідтіль, або ж дати йому життя, аби, як він висловився, урятувати своє власне. Із ризиком для свого власного життя, співрозмовник зробив доречну тут репліку, якій надавав ще більшої ваги його стриманий і гідний тон.

Тим часом мистецтво й терпіння лікаря привели до щасливого звільнення від тягаря. Тяжким, ой яким тяжким виявилося воно і для стражденної, і для її акушера. Зроблено було все, до чого тільки спроможне вдатися акушерське мистецтво, а одважна жінка сприяла цим зусиллям із рішучістю, що не поступалася чоловічій. І вона перемогла. Здобула звитягу в тяжкій битві й