Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Він хотів сказати, що це його Батько привів дану субстанцію до Айронвуда. Він, правда, хотів, але в останній момент не зміг. Усі бачили у його Батьку героя, рятівника. І Фелікс просто не міг зіпсувати цей образ.

— Я знайшов дані, які свідчать про те, що у світі Джейн сталася виробнича катастрофа, внаслідок якої дуже токсична, тобто небезпечна рідина, прорвалася назовні й таємниче зникла. Але така сама "зелена вода" з'явилася у нас. Ця рідина здатна викликати мутації у тілі людини. Матері “людей зеленої води” їли їжу, вирощену на землі, що поглинула цю воду, внаслідок цього – у жінок народилися діти з різними відхиленнями у фізичному тілі. Мешканці сірого будинку такі самі, як і ми з вами, вони діти Матері Природи, просто “зелена вода” з іншого світу зіпсувала їм життя більше, ніж решті. І це ми також виправимо.

За подібне пояснення вчені зі світу Джейн його засміяли б, але для жителів Айронвуда, інформація медичної тематики й так була складна для усвідомлення. Він і сам важко розумів подібні речі, в Айронвуді взагалі мало знали про людський організм, швидше за все, саме тому, що тут не існувало хвороб.

— Як ви встигли помітити, Храм Матері Природи демонтовано, ми збудуємо новий храм просто неба. Туди зможуть зайти всі охочі, в будь-який час дня і ночі, в будь-якому одязі. Наш верховний Діян з радістю погодився допомогти облаштувати новий храм.

Фелікс махнув рукою у бік Діяна, той діловито розкланявся присутнім із самовдоволеним обличчям. Мабуть, його обурення від того, що відбувається, вляглося і на його місце прийшла гордість за те, що тепер він причетний до облаштування чогось нового, того чиїм прабатьком він зможе стати.

— Нас усіх торкнуться ще деякі зміни - найближчим часом ми налагодимо вихід в море, — всі миттєво ахнули. — Не хвилюйтеся, гігантський кракен давно мертвий. Ми можемо спокійно ловити рибу.

— Але ж раптом подібне морське чудовисько з'явитися знову? — крикнув хтось із натовпу.

— Як ми вже знаємо, подібна істота може з'явитися будь-де і будь-коли. Сподіваюся, ми зможемо вирішити невдовзі і цю проблему.

Зусібіч на короля посипалося безліч запитань, кожен з селян хотів дізнатися, як саме ця проблема вирішитися. Але він не готовий був зараз сказати щось більше, Фелікс і сам не знав, чи здатний він захистити свій світ від нападів істот.

— Наш світ практично ідеальний, я вже говорив про це, нам залишилося лише об'єднати свої сили та разом довести його до досконалості. А потім – прожити щасливо у створеному нами ж досконалому світі.

Мешканці Великих Садів зааплодували. Серед людей стояло пожвавлення і гомін розмов, поки Фелікс сходив з помосту вниз сходами. Він почував себе щасливим. Нарешті він все пояснив і не доведеться бодай відвертати свою увагу на спростування всіляких чуток. Нарешті він став королем, якому щиро аплодують, якого підтримують.

На шляху до парку, короля перехоплював не один вельможа, показуючи численні папери з розрахунками будівництва храму, звітами про вміст у складах та інше. Він уже встиг відвикнути від такого темпу життя, від темпу, де він усім терміново необхідний.

Вивчивши всі матеріали, запропоновані йому вельможами, давши свою згоду на десятки справ, король пішов до будинку вітражника. Йому потрібно було провести час зі склом. У світі Джейн він міг займатися вітражами скільки хотів, і тепер йому не вистачало цього заняття. Село виглядало пустельним, всі жителі зібралися послухати його промову і більшість ще не встигла повернутися.

Дахи різноколірних будинків вицвіли та зблідли. Прикрашати їх було однією з безневинних розваг короля. Він виходив на свою веранду і прямо звідти розфарбовував. Він завжди дивувався, як жителі Великих Садів навіть не замислювалися, чому їхні будинки завжди такі яскраві, ніби вони самі по собі оновлювалися. Він знову зітхнув. Фелікс так зневажав свій народ за неробство, але навіть не підозрював, що сам своїми руками зробив їх безпорадними, сам звалив на себе дуже багато. Навіть фарбування будинків. Адже його ніхто не просив цього робити, але він робив і не тільки це, багато чого ще. А люди тим часом розучилися працювати.

Фелікс пройшов у двір вітражника, Жозеф якраз виходив із майстерні. Добре, господарі вже вдома.

— Ваша Величність, прийшли попрацювати?

— Так, на нас з вами чекає велика робота. Як ви чули, я вирішив перебудувати храм Матері Природи, точніше, це не зовсім буде храм. Майданчик просто неба, оточений вітражними картинами і скляними кулями, які звисатимуть з неба.

Вітражник трохи здивувався новині про те, як саме виглядатиме храм, але видно було, що загалом задум йому до душі.

— Звичайно, я радий розпочати роботу в будь-який час. Тільки... Я не вмію робити скляні кулі.

— У селі Гонза живуть два склодуви, вони колись робили скляні лампи для палацу. Вони допоможуть нам, тим більше у світі Джейн я і сам цим займався.

Раптом повз Фелікса прошмигнув син вітражника. Він поводився так, ніби короля зовсім тут не було. Не вклонившись і не привітавши його, він так і пройшов повз. Фелікс тільки зараз зрозумів, що того дня, коли Жозеф і його дружина приходили до палацу з рештою мешканців села, щоб привітати його, сина з ними не було.

— Вибачте ваша Величносте за поведінку Рона. Я благаю вас не відправляти його до в'язниці, з вашим поверненням пов'язано так багато чуток... Він просто тяжко переживає втрату своєї нареченої. Мабуть, вважає, що ви мали всіх врятувати... Він не був на сьогоднішніх зборах, я намагатимусь йому все пояснити. Будь ласка, не відправляйте його до в'язниці. Усім довелося непросто за останні місяці.