Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

розлючене бурмотіння та ворожі погляди. Коли поліцейський повернувся знову до Елліота Фрімантла, заляскали спалахи камер фотографів. Прожектори телевізійників, які перед тим вимкнули, знову загорілися, коли телекамери повернулися на двох чоловіків. Нарешті, подумав Елліот Фрімантл, все відбудеться саме так, як він цього хоче.

Збоку від натовпу Мел Бейкерсфелд розмовляв з одним із телевізійників і Томлінсоном із «Триб’юн». Репортер звірявся зі своїми нотатками й зачитував якийсь уривок. Мелове обличчя хмурніло.

— Лейтенанте, — сказав Елліот Фрімантл Недові Орд­вею, — я глибоко поважаю вас та вашу уніформу. Так само я хотів би зазначити, що ми вже провели сьогодні зустріч в одному місці — в Медоувуді, — але через шум з цього аеропорту ми не могли почути одне одного.

Ордвей відгаркнув йому у відповідь:

— У нас тут не дебати, містере Фрімантл. Якщо не будете робити так, як я кажу, доведеться вас заарештувати. Наказую вам вивести свою групу звідси.

Хтось із натовпу вигукнув:

— А якщо ми не підемо?

Інший голос підтримав:

— Стоїмо тут! Усіх не заарештують.

— Ні! — Елліот Фрімантл самовдоволено підняв руку. — Будь ласка, послухайте мене! Не має бути ані заворушень, ані непослуху. Мої друзі та клієнти, цей поліцейський наказав нам припинити свою діяльність і піти. Ми виконаємо цей наказ. Можемо вважати це серйозним обмеженням свободи слова… — у відповідь пролунали підбадьорливі та незадоволені вигуки, — але ніхто не зможе сказати, ніби ми хоч у якусь мить не поважали закон. — Уже твердіше він додав: — Я продовжу свою розмову з пресою на вулиці.

— Хвилиночку! — Голос Мела Бейкерсфелда різко пролунав над головами інших. Він проштовхнувся уперед. — Фрімантле, мені цікаво, що це ви зібралися розповісти пресі. Ще більше спотворених фактів? Ще одну порцію викривлених судових рішень, щоби ввести в оману людей, які на цьому не розуміються? Чи просту, давню добру фаб­рикацію, якою ви так вправно маніпулюєте?

Мел говорив голосно, щоб усі навколо чули. У натовпі почувся гул. Люди, які перед тим уже збиралися йти, зупинилися.

Елліот Фрімантл відреагував ніби на автоматі.

— Це підступна, наклепницька заява! — У наступну ж мить, відчувши небезпеку, він знизав плечима. — А врешті я втримаюся від коментарів.

— Чому ж? Якщо я справді зводжу наклепи, то ви мусите знати, як з цим впоратися. — Мел не зводив очей з адвоката. — Чи ви, можливо, боїтеся, що це виявиться правдою?

— Я нічого не боюся, містере Бейкерсфелд. Річ у тому, що цей поліцейський нам сказав, що все, вечірка закінчилася. А тепер, якщо дозволите…

— Я сказав, що це для вас вона закінчилася, — зауважив Нед Ордвей. — Містера Бейкерсфелда це не стосується. Він тут начальник. — Ордвей став ближче до Мела; разом вони перекрили адвокатові шлях.

— Якби ви були справжнім поліцейським, — заперечив Фрімантл, — то ставилися б до нас обох однаково.

Мел несподівано промовив:

— Думаю, він має рацію. — Ордвей з цікавістю глянув на нього. — Тобі варто ставитися до нас однаково. Й замість того, щоби припинити цю акцію, думаю, тобі варто дозволити мені скористатися такою ж нагодою, щоб я звернувся до цих людей, як це тільки-но зробив містер Фрімантл. Звісно, якщо хочеш бути справжнім поліцейським.

— Думаю, хочу. — Кремезний темношкірий лейтенант поліції, що височів над двома чоловіками, розплився в усмішці. — Я починаю розуміти твою позицію — як і позицію містера Фрімантла.

Мел спокійно спостерігав за Елліотом Фрімантлом.

— Бачите, він передумав. Отже, оскільки ми всі вже тут зібралися, можемо дещо прояснити. — Він простягнув руку. — Дайте мені той мікрофон.

Гнів, який охоплював Мела хвилину-дві тому, зараз був не настільки помітний. Коли репортер «Триб’юн» перед тим зі своїх нотаток зачитав Мелові суть слів, з якими Елліот Фрімантл виступив у інтерв’ю для телебачення, Мел гаряче на це відреагував. І Томлінсон, і телепродюсер попросили Мела прокоментувати сказане. Він запевнив, що так і зробить.

— О, ні! — Фрімантл рішуче похитав головою. Небезпека, яку він зачув кількома секундами раніше, раптом стала реальною та чітко окресленою. Одного разу сьогодні він уже недооцінив цього Бейкерсфелда і не мав наміру повторювати цю помилку. Сам Фрімантл зараз повністю контролював присутніх тут мешканців Медоувуда; для досягнення його мети було важливо, щоби все так і залишилося. Зараз він тільки хотів, аби всі швидко розійшлися.

Він гордовито проголосив:

— Уже було сказано й так забагато. — Ігноруючи Мела, він передав мікрофон одному з медоувудців та кивнув на устаткування для гучного зв’язку: — Розберіть усе це, і ми поїхали.

— Я візьму. — Нед Ордвей простягнув руку і перехопив мікрофон. — І нічого поки що не чіпайте. — Він кивнув кільком іншим поліцейським, які з’явилися по краях натовпу. Вони протиснулися всередину. Поки Фрімантл міг тільки безпорадно спостерігати, Ордвей передав мікрофон Мелові.

— Дякую.

Мел повернувся обличчям до натовпу медоувудців — багато хто дивився на нього вороже — та інших людей, які, проходячи терміналом, зупинилися, щоби послухати. Хоча було вже двадцять хвилин після півночі, ніч суботи, щільний рух всередині головного залу і не збирався зменшуватися. Через велику кількість скасованих рейсів, ускладнення в роботі аеропорту, скоріш за все, триватимуть до самого ранку та переллються в підвищену активність на вихідних, аж поки графік не повернеться до норми. Якщо однією з цілей медоувудців було створити неприємності, подумав Мел, то цього вони досягли. Додаткова тисяча чи десь так людей окупували вільний простір у залі, через що пасажири, які прибували й відлітали, мусили пробивати собі шлях, ніби приплив, що наштовхується на піщаний нанос. Очевидно, що таку ситуацію потрібно припинити протягом наступних кількох хвилин.