Читати книгу - "Королева Марго, Олександр Дюма"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Хіба ви не знаєте про існування воскової фігурки, знайденої у пана де Ла Моля?
— Знаю, брате.
— Що ця фігурка проколота в серце голкою, і що на тій голці є прапорець з літерою М?
— І це знаю.
— Що в цієї фігурки королівська мантія на плечах і королівська корона на голові?
— Знаю все це.
— Ну, що ви на це скажете?
— Скажу, що ця фігурка в королівській мантії на плечах і королівській короні на голові являє собою жінку, а не чоловіка.
— А! — сказав Карл. — А голка, увіткнута в серце?
— То чари, щоб прихилити собі кохання цієї жінки, а не лиходійство, щоб погубити чоловіка.
— А літера M?
— Вона не означає Mort — Смерть, як каже королева-мати.
— Що ж вона означає? — спитав Карл.
— Вона означає... вона означає ім’я жінки, яку пан де Ла Моль кохав.
— І та жінка зветься?
— Та жінка зветься Маргаритою, брате, — сказала королева Наварська, падаючи на коліна перед ліжком короля, хапаючи обома руками його руку і притуляючи облите слізьми обличчя до цієї руки.
— Тихо, сестро, — сказав Карл, обводячи навколо себе поглядом, що блищав спід насуплених брів, — бо так само, як ви почули, можуть і вас почути.
— О, яке мені діло! — сказала Маргарита, підводячи голову. — Нехай хоч увесь світ чує! Перед усім світом я готова оголосити, що це ганьба — зловжити коханням дворянина, щоб заплямувати його добре ім’я підозрою в убивстві.
— Марго, коли б я сказав тобі, що й сам добре знаю, як і ти, що є і чого нема?
— Брате!
— Коли б я сказав тобі, що пан де Ла Моль не винний?
— Ви знаєте це?
— Коли б я сказав тобі, що знаю справжнього винуватця?
— Справжнього винуватця! — скрикнула Маргарита. — Це був злочин?
— Так. Вільний чи невільний, але був злочин.
— Проти вас?
— Проти мене.
— Це неможливо.
— Неможливо?.. Подивись на мене, Марго.
Молода жінка глянула на брата і здригнулась, побачивши його блідість.
— Марго, я проживу не більше трьох місяців, — сказав Карл.
— Ви, брате! Ти! Карл! — скрикнула вона.
— Марго, мене отруєно.
Маргарита скрикнула.
— Мовчи, — сказав Карл, — треба, щоб думали, що я вмираю від магії.
— І ви знаєте винуватця?
— Знаю.
— Ви сказали, що це не Ла Моль?
— Ні, не він.
— Тим більше не Генріх... Боже великий! Невже?..
— Хто?
— Мій брат... д’Алансон? — пробурмотіла Маргарита.
— Можливо.
— Або, або... — Маргарита аж знизила голос, ніби сама злякавшись того, що має зараз сказати, — або... наша мати?
Карл мовчав.
Маргарита глянула на нього, прочитала в його очах відповідь і, стоячи на колінах, упала, схилившись, на крісло.
— О, боже, боже! — шепотіла вона. — Це неможливо!
— Неможливо! — сказав Карл з скрипучим сміхом. — Шкода, що нема тут Рене, він розказав би тобі мою історію.
— Рене?
— Так. Він розказав би тобі, наприклад, про те, як жінка, якій він не сміє ні в чому відмовити, попросила у нього книгу про мисливство, що була в його бібліотеці; як кожну сторінку тієї книги насичено було тонкою отрутою; як отрута, призначена комусь, — кому, не знаю, — дісталася, з примхи випадку чи з.волі неба, іншій особі, для якої не призначалась. Але, за відсутністю Рене, коли ти хочеш побачити книгу, вона там, у мене в кабінеті, і з напису, зробленого рукою самого флорентійця, дізнаєшся, що книга ця, яка в листах своїх ховає смерть ще для двадцяти осіб, передана була ним власноручно своїй землячці.
— Тихо, Карл, мовчи й ти, — сказала Маргарита.
— Тепер ти бачиш, що треба, щоб думали, ніби я вмираю від магії.
— Але ж це несправедливо, це жахливо! Милосердя! Милосердя! Ви ж знаєте, що він невинний!
— Так, знаю, але треба, щоб думали, що він винний. Помирися з смертю свого коханця; це не велика ціна за врятування честі французького королівського дому. Адже я мирюся з власною смертю, аби тільки таємниця вмерла зо мною разом.
Маргарита поникла головою, розуміючи, що нема чого сподіватись, щоб король зробив щось для врятування Ла Моля, і вийшла вся в сльозах, покладаючись тільки на власні сили.
Тим часом, як і передбачав Карл, Катерина не гаяла часу і написала генеральному прокуророві Лагелю листа, що його історія зберегла до останнього слова, і що кидає на всю цю справу кривавий відсвіт.
„Пане прокурор, сьогодні ввечері мені сказали як певне, що Ла Моль заподіяв тяжкий злочин. В приміщенні в нього, в Парижі, знайдено багато злочинного, книжок і паперів. Прохаю вас звернутись до президента і якнайшвидше влаштувати справу про воскову фігурку з проткнутим серцем, що було спрямовано проти короля.
XXV. Невидимі щити
На другий день після того, як Катерина написала свого листа, комендант з’явився до Коконна з дуже поважним почтом з двох алебардників та чотирьох судовиків у чорному вбранні.
Коконна звеліли спуститися в залу, де його дожидали прокурор Лагель і двоє суддів, щоб допитати його, згідно з наказами Катерини.
За той тиждень, що Коконна пробув у в’язниці, він багато передумав; не кажучи вже про те, що він щодня сходився на хвилину з Ла Молем завдяки послужливості тюремника, який, не попереджаючи їх, робив їм цю несподіванку, мабуть, не з самої лише філантропії; не кажучи про те, що вони умовились відносно свого поводження і вирішили заперечувати абсолютно все, — він був певен, що при деякому вмінні справа могла б повернутись на краще, бо обвинувачення проти них були не тяжчі, ніж проти інших. Генріх з Маргаритою не зробили спроби тікати, отже вони не могли бути скомпрометовані в справі, в якій головні винуватці лишились на волі. Коконна не знав, що Генріх перебуває в тому самому замку, де й він, а послужливість тюремника доводила йому, що над головою його витає заступництво, яке він називав невидимими щитами.
Досі допити торкалися намірів короля Наварського, планів втечі та участі, яку двоє друзів мали взяти в цій втечі. На всіх цих допитах Коконна відповідав щось невиразне і дуже плутав: він наготувався
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Марго, Олександр Дюма», після закриття браузера.
