Читати книгу - "Темний ліс"

своєму статусі рядового члена екіпажу. Старий лише заповзятливо брався до суто технічної роботи виконувача обов'язків капітана «Природного добору». Він акцептував накази Дунфан Яньсюй у системі управління корабля. Решту часу його можна було побачити в різних частинах «Природного добору», де він невтомно розпитував офіцерів і солдатів усіх рангів про будову, функціонування та призначення різних систем, щоразу зацікавлено слухав та висловлював свій захват інженерним генієм. Крім того, він залишався бадьорим, невразливим до колективного психозу, що загрозливою тінню навис над кораблями. Звичайно, це могло пояснюватися його відстороненістю від загальних справ, проте Лань Сі знав ще одну причину: пробуджені психологічно значно менш вразливі за сучасних людей. І за нинішніх умов така незворушність є значною перевагою з огляду на здатність до виживання.

Як і багато чоловіків екіпажу «Природного добору», Лань Сі завжди відчував на собі вплив чарів вродливої жінки — капітана корабля. І серце стиснулося в його грудях, коли він побачив, що знайомий вогник згас і в очах Дунфан Яньсюй, відкрив вразливу тендітність її жіночої натури.

— Капітане, принаймні натякніть, що з вами коїться, — попросив Лань Сі.

— Підполковнику, це я від вас чекаю пояснень, що відбувається довкола.

— Тобто ви нічого не знаєте про свій нинішній стан?

В очах Дунфан Яньсюй зяяла бездонна туга.

— Я знаю лише те, що ми — перші люди, які полетіли в далекий космос.

— Про що ви говорите?

— Уперше людина зробила справжній крок у Всесвіт.

— А-а-а, тепер я розумію: в минулому, незалежно від того, як далеко люди мандрували космосом, це більше нагадувало запуск повітряного змія над Землею: духовний зв'язок був вервечкою, за яку трималися люди. А тепер цей зв'язок обірвався.

— Саме так, вервечка обірвана. Але найбільша відмінність у тому, що зникла рука, яка зазвичай тримала її. Земля, якою ми її знали, прямує до загибелі. А в наших думках вона вже мертва. Наші п'ять космічних кораблів не прив'язані до жодного зі світів у цілому Всесвіті. Навколо нас немає нічого, крім безодні космічного простору.

— Це правда. Ще жодна людина ніколи не стикалася з подібними випробуваннями.

— Так. І за цих умов людська психіка неминуче зазнає трансформацій. Люди стають… — Дунфан Яньсюй раптово замовкла, ніби в неї почалися вияви афазії. Туга зникла з очей, залишилося непроникне, чорнильне дощове небо.

— Ви натякаєте, що за нових умов люди перетворяться на Homo novus?

— Нову людину? Ні, підполковнику, люди стануть… нелюдами.

Від останніх слів Дунфан Яньсюй Лань Сі мовби інеєм обсипало. Він уважно подивився на неї — жінка не ховала очей, але дзеркало душі було порожнє, закрите від зовнішнього світу.

— Я маю на увазі, що люди не залишаться людьми у звичному для нас розумінні… Підполковнику, це все, що я можу вам сказати. Зробіть свою роботу якнайкраще й… — Наступні слова Дунфан Яньсюй прозвучали як лихе пророцтво: — Незабаром прийде й ваша черга.

Ситуація погіршувалася, й на другий день після розмови Лань Сі з Дунфан Яньсюй на борту «Природного добору» пролилася перша кров: підполковник із навігаційної команди поранив із табельної зброї іншого офіцера, який ділив із ним каюту. За свідченнями пораненого, підполковник раптом прокинувся серед ночі, побачив, що сусід також не спить, звинуватив того в підслуховуванні його сонного бурмотіння. Зав'язалася емоційна суперечка, що закінчилася стріляниною. Лань Сі негайно подався до затриманого підполковника.

— Ви справді боялися підслуховування того, що ви кажете вві сні?

— То він чув, що я казав?! — запитав стрілець із неприхований жахом.

— Він сказав, що ви вві сні не розмовляли, — похитав головою Лань Сі.

— А навіть якби й розмовляв, то що?! Хіба можна цьому вірити?! Чи ви гадаєте, я насправді так думаю? Я не потраплю в пекло через дурню, яку молов уві сні!

Лань Сі не допитувався в нападника, що він міг говорити вві сні. Натомість запропонував пройти сеанси гіпнотерапії — реакція виявилася неочікуваною. Настрій нападника різко змінився: він кинувся до Лань Сі, схопив того за горло й почав душити. Розтягти їх вдалося лише охоронцям, які вчасно наспіли. Офіцер охорони, який чув розмову в камері, порадив Лань Сі:

— Підполковнику, навіть не згадуйте про гіпноз. Друге управління й так не надто популярне серед особового складу, а після цього воно перетвориться на зачумлений барак. І скільки ви залишатиметеся живими — ніхто не скаже.

Лань Сі зв'язався з полковником Скоттом, який обіймав ту саму посаду на кораблі «Ентерпрайз» та, крім того, виконував роль військового капелана. На більшості кораблів Азійського флоту така посада не передбачалася штатним розкладом. Як і раніше, «Ентерпрайз» разом з іншими трьома кораблями переслідування перебував на відстані 200 000 кілометрів від «Природного добору».

— Чому так темно у вас? — запитав Лань Сі, намагаючись хоча б щось розгледіти на зображенні, що передавалося з «Ентерпрайз». Стіни сферичної каюти Скотта ледь світилися тьмяно-жовтим та ще із зовнішніх камер проектувалося зображення зоряного неба. Скотт, здавалося, плавав у Всесвіті, сповненому тьмяного смогу. Його обличчя приховувала тінь, але Лань Сі відчув, що чоловік ховає очі від погляду з іншого боку екрану.

— Едемський сад накриває темрява, що поглинає все довкола, — стомлено мовив Скотт.

Лань Сі хотів поговорити зі Скоттом, бо той, як капелан «Ентерпрайз», під час сповіді міг чути багато цікаво-

го й важливого. І навіть не порушуючи таємниці, міг би дати кілька слушних порад. Але почувши його слова й побачивши, як він ховає очі в тінь, Лань Сі зрозумів, що годі чекати відвертих відповідей на запитання. Натомість, неочікувано навіть для себе, Лань Сі запитав про інше:

— Чи спіткає другий Едем доля першого?

— Не знаю, але гадюка вже підняла голову. Отруйний змій другого Едему впевнено заповзає до людських сердець.

— Отже, ви надкусили заборонений плід із дерева пізнання добра й зла?

Скотт повільно кивнув, опустив голову й більше не піднімав її, ніби намагаючись приховати погляд, аби не виказати власних думок:

— Можна сказати й так.

— Кого цього разу виженуть із Едемського саду? — запитав Лань Сі, відчуваючи, що починає тремтіти, а долоні вкриваються холодним потом.

— Багато кого, але, на відміну від першої історії, цього разу може хтось і залишиться.

— Хто? Хто залишиться?

Скотт важко зітхнув:

— Підполковнику Лань, я сказав достатньо. Чому б вам самому не відкусити від плоду пізнання? Так чи інакше, кожен має зробити цей крок, хіба ні?