Читати книгу - "Житія Святих - Листопад, Данило Туптало"

Й урізали дев'ятого пальця. Святий же рече: "Утверди мене в терпінні, Боже істинний, на Якого уповає душа моя, Який утвердив у благодаті Своїй і в незогрішенні дев'ять чинів ангельських; з ними-бо сподоби мене стояння перед Тобою, який вистраждав відрізання цих пальців дев'яти із ніг".

Й урізали десятого пальця із ноги. Святитель заволав і рече: "Це тобі, Ісусе Христе, досконалий Боже і досконала Людино, приношу подвійну десятицю пальців своїх у жертву". І знову рече: "Суди мене, Боже, і розсуди прю з народом неправедним. Це ж бо нечестиві не пожаліли творіння Твого, але, наче вовки немилостиві, розтерзали всі вуди мої".

Стояла ж там людей велика кількість: чоловіки й жінки, старі й молоді, дивилися на видовище те й дивувалися такому терпінню святого.

Страждалець же Христовий, зирнувши на мучителів, рече до них: "Чого стоїте, бездільні, січіть дерево, гілки якого відсікли!" Мучителі ж, приступивши, відсікли праву його ногу. Святий же мовить: "Тепер приношу Царю Небесному дар стояння мого перед Ним, Якого люблячи, це терплю, щоб нога ота відсічена права стояла в Царстві Його із тілом своїм на правоті".

Тоді відсікли ліву його ногу. Він-бо, зирнувши на небо, рече: "Почуй мене, Господи, бо добра милість Твоя. Ти ж бо є Бог, Який творить чудеса, учини зі мною знамення на добро, збав мене від стояння лівого".

По тому відсікли праву його руку, він-бо заволав, кажучи: "Милість Твою, Господи, навіки оспіваю, з роду в рід звіщу істину Твою, бо сповнюєш на мені явно оте слово Своє таке: "І коли [права] рука твоя спокушує тебе, — відтіни її" і відкинь од себе".

І відсікли ліву його руку. Він же рече: "Не мертві восхваляють Тебе, Господи, ані всі, що сходять у пекло, тримаючись лівиці діл неправедних, але ми, живі, котрі відкидають лівицю, благословимо Тебе, Господи, відтепер довіку".

І відсікли рамено його праве, він же рече: "Хвали, душе моя, Господа, восхваляю Господа в житті моїм, співаю Богові моєму, доки я є, Котрий, поклавши на рам'я своє знайдену загинулу вівцю і на правий бік Себе поставивши, згадає й моє це рамено праве, і погублене віднайде, і також праворуч Себе поставить".

І відсікли ліве його рамено, а святий говорить: "Ті, що обходять, обійшли мене, але Помічник мій і хвала моя Господь є мені на спасіння, Йому ж бо влада була на рам'ї Його. Той мене, постраждалого на усічення цього лівого рамена, не попустить ухилитися наліво до темної влади".

Тоді почали різати голінку його аж до колін; святий же, вельми відчувши біль, заволав: "Господи Боже мій, не людські голінки подобаються Тобі, але подобаються Тобі ті, що бояться Тебе, і ті, що уповають на милість Твою; допоможи мені, рабу Твойому, бо охопили мене болісті смертні".

Мучителі ж сказали до нього: "Чи ж не говорили ми тобі, що тяжкі муки й люті болісті обіймуть тебе, ти ж не вірив був нам". Відповів доблесний страждалець: "Чи ж не знаєте, пощо болію? Через те, щоб явлено було, який я плотський є: досі-бо зневажав муки, як безплотний задля Бога, Який укріплював мене. Тепер же, єством болячи, являюся як плотський, одначе вдягне мене Господь у плоть нову, якої знаряддя ваше мучительське обрізувати й роздробляти не зможе ніколи".

Трудилися мучителі, відсікаючи вуди його від ранку до години дев'ятої, і проздовж усього того часу, як від кипариса, так від мученої його плоті добропашність велика відходила. І перестали різати його мучителі — Христовий же воїн своїми болями диявола переміг і закликав до Бога, волаючи: "Свят, свят, свят Ти, Боже Вседержителю, Отче, і Сине, і Святий Душе, хвалений від херувимів і славлений од серафимів, і прославлений од усіх небесних воїнів, і від кожного дихання поклоняльний, доглянь мене, живих та мертвих Боже, і почуй мене ледве живого. Це ж бо обрізані вже всі вуди мої, і лежить тіло моє одне мертве, а друге ще ледве живе, і не маю ніг, на яких би стояв перед Тобою, Господи, не маю рук, щоб піднести в молитві до Тебе, Владико; не маю колін, на які б припав, поклоняючись Тобі, Творцеві моєму: руки, і ноги, і рамена, і голінки відсічені є; я ж кинутий є перед Тобою, Всевидче, ніби хоромина впала і ніби дерево без віття, — молю-бо Тебе, Людинолюбче, не покинь мене до кінця, але виведи із темниці душу мою!"

Коли так він молився, один із наближених узяв ножа й відрізав чесну його голову — і так закінчив святий подвига мучення, віддав у руки Божі святу свою душу. Чесне ж його тіло, роздроблене й кинуте, на землі лежало до ночі; вночі ж благовірні люди зібрали всі частки і з іншим тілом укупі поховали, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Паладія, якого не раз згадувано у Лимонарі.

І преподобного отця нашого Романа, який поза містом Антіохією в малій келії зачинив себе і до старості боговгодно жив. Той ніколи не користувався вогнем ані світлом в усі дні життя свого, а харч йому був: хліб, сіль та вода, та й того стільки вживав, аби лиш із голоду не померти. Одежу мав волосяну, гостру, всередині ж важкими обкладена залізами; мав же благодать цілити хвороби й багатьом користь давав; та й до Господа відійшов.

І святих преподобномучеників сімнадцятьох отців, котрі в пустелі Сенаридській були схоплені від Арахіївоєводи і постраждали від Авеніра, царя індійського. Про них дивись у житії преподобних отців Варлаама та Йоасафа індійських, цього ж місяця, 19-го дня.

У цей-таки день спогад знамень та чудес, що були від ікони Пречистої Владичиці нашої Богородиці у Великому Новгороді, про що дивись у житії святого Івана, архиєпископа Новгородського, вересня-місяця в 7-ий день, на сторінці 505а.

І пам'ять того, що між святих, отця нашого Якова, єпископа Ростовського.

І віднайдення чесних мощів святого благовірного князя Всеволода, названого в святому хрещенні Гавриїлом, псковсього чудотворця.

Місяця листопада в 28-ий день

Житіє і страждання святого преподобномученика та ісповідника Стефана Нового, який за святі ікони постраждав

Вітчизна преподобного Стефана була місто Константинополь,