Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

могутні держави. Для людини — довгий термін, для історії — одна мить. Але за цю мить Горм устиг із диких лісових племен створити імперію і знищити цивілізацію. Він, народжений в убогій хижці, під старість сидів на золотому престолі, і на золотих же тарелях йому підносили смажене м’ясо оголені рабині — доньки королів і владик земних.

Завоювання і багата здобич не змінили природи піктів. Із руїн цивілізації не відродилася, як фенікс, нова культура. Засмаглі руки, що нищили шедеври підкорених народів, жодного разу не спробували хоча б скопіювати їх. Проживаючи серед рештків минулої розкоші в руїнах палаців і вбираючись у шовки скинутих королів, пікти так і залишилися жалюгідними варварами: їх цікавили тільки ниці потреби, місця в думках дикунів для мистецтва і культури не знайшлося.

Зовсім інакше було з асами, які осіли в Немедії: вони швидко перейняли звичаї цивілізованих союзників і створили дивану, своєрідну і вельми життєздатну культуру.

Певний час гіркацці й пікти вищиряли один на одного ікла над руїнами підкореного світу. І в цей же час почався льодовиковий період — епоха мандрів північних народів. Під натиском льодовиків нордичні племена залишали свої вогнища і йшли на південь. Аси. при цьому стерли з лиця землі стародавню Гіперборею і на її руїнах зустрілися з гірканцями. Немедія ж віддавна вважалася нордичною державою, та й правили нею нащадки асів-найманців.

Північна експансія зірвала з місця й кімерійців. Жодне військо, жодна фортеця не могли протистояти їм. Ураганом пройшли вони, Гандерланд, потім прорубали собі шлях через Аквилонію. Вони розгромили північних немедійців і взяли багато їхніх міст, та не затрималися, а перетнули кордон Бритунії і розбили гірканську армію. Слідом за кімерійцями рушили аси і вани. Немедія впала, і її вже напівцивілізовані мешканці втікали від своїх диких родичів, залишаючи за собою зруйновані й спустошені міста. Сіверяни, рухаючись на південь, забрали з собою і назву давнього королівства. Отже, будемо й надалі іменувати їх немедійцями. Вони дійшли до королівства Котх, вигнали звідти і піктів, і гірканців, а заразом допомогли позбавитися гірканського ярма племенам шемітів.

На всьому Заході влада гірканців і піктів здригалася від ударів більш молодих і більш войовничих народів.

Одне з племен асів вибило. гірканську орду з Бритунії й осіло на цій землі, залишивши їй колишню назву. Сіверяни, які скрутили Гіперборею, досягли таких успіхів у боротьбі з ворогом на сході, що нащадки лемурійців відступили в степи, до внутрішнього моря Вілайєт.

Тим часом кімерійці, які наступали на південний схід, розгромили стародавнє гірканське королівство Туран і оселилися на південно-західному узбережжі моря.

Міць східних загарбників була зламана. Під невпинними ударами народів Нордхейму й кімерійців вони зруйнували міста, перебили полонених, нездатних до далекого переходу, і, женучи перед собою тисячі рабів, порернулися в загадкові землі Сходу, обійшовши північний край моря Вілайєт. Вони зникли з історії Заходу, аби через тисячі років повернутися зі сходу під ім’ям гунів, татар, монголів і тюрків. Разом з ними повернулися змішані нащадки народів Замори і Зингари — нинішні цигани.

У цей же час кочове плем’я ванів з півночі на південь перетнуло прибережні землі піктів і, спустошивши давню Зингару, вторгнулося в межі Стигії. Цю країну вражали удари негритянських племен, мешканці ж її нещадно пригноблювалися місцевою аристократією. Рудоволосі вани збунтували рабів і, поваливши правлячу касту, зайняли її місце. З часом вони підпорядкували собі північні негритянські держави, заснували велику імперію і нарекли її Єгиптом. Від рудих переможців пішла перша династія фараонів.

На Заході панували північні варвари. Пікти, як і раніше, утримували Аквилонію, частину Зингари й західне узбережжя континенту, але на схід від моря Вілайєт і від полярного кола до самої землі Шем єдиними мешканцями були вихідці з Нордхейму. Лише кімерійці оселилися в межах колишнього Турана.

Наступні, одна за одною, хвилі піктів, гірканців, кімерійців і сіверян обернули на порох усі міста — вони збереглися тільки в Стигії і землі Шем. Гіборійці, які дали ім’я епосі, зникли з лиця землі, залишивши пам’ять про себе лише в крові своїх руйнівників.

Тільки невелика кількість назв західних країн, міст чи племен залишилася в наріччі варварів, аби пережити століття в легендах та переказах, і вся історія Гіборійської ери розчинилася в туманних міфах і казках. Так, у мові циган збереглися назви “Зингара” і “Замора”. Аси, які підкорили Немедію і взяли ім’я немедійців, пізніше з’явилися під цим ім’ям в історії Ірландії. Сіверяни, що осіли в Бритунії, звалися бритунцями, бритонцями або — британцями.

Нічого подібного до колишніх імперій не існувало: як у давнину, кожне плем’я мало свого вождя чи короля, і всі вони відчайдушно ворогували між собою.

Яке було призначення цих народів, нам ніколи не дізнатися, бо наступний зсув земної кори, який надав континентам нинішніх контурів, знову занурив світ у хаос. Величезні масиви західного узбережжя зникли під водою. Ванахейм і західна частина Асгарду — безлюдні крижані пустелі — також сховалися під хвилями. Океан розлився навкруги гір західної Кімерії, утворивши Північне море, а самі гори стали островами, названими пізніше Англією, Шотландією та Ірландією. Ліси піктів і Боссонське Прикордоння назавжди залишилися морським дном.

На півночі утворилося Балтійське море, Асгард став півостровом, де виникли потім Норвегія, Швеція і Данія. На далекому ж півдні стигійський континент відділився від решти світу по лінії, що збігається із західною течією річки Стікс, або Нілу. Над Аргосом і західними землями Шем і Котх голубів океан — майбутнє Середземне море. Але якщо одні масиви затонули, то в західних областях Стигії земля, навпаки, піднялася і стала західною частиною континенту, відомого нині під назвою Африки.

Зіткнення материків призвело до утворення великих гірських пасом у центральній частині північного континенту. Цілі племена сіверян зникли, уцілілі ж перебралися на схід. Землі довкола поволі висихаючого моря Вілайєт зазнали не надто великих пошкоджень, і там, на західному узбережжі, зайнялися землеробством народи Півночі. Вони перемішалися з кімерійцями і жили з ними, загалом, мирно.

Решта піктів на заході знову були відкинуті катастрофою на рівень кам’яного століття, але з властивою їхній расі люттю почали захоплювати сусідні землі, доки не були зупинені кімерійцями і сіверянами. Від грізних колись імперій залишилися тільки неясні легенди.

Спогади про так зване велике переселення народів належать да початку класичної історії, тому немає необхідності зупинятися на ньому детально. Викликано воно було тим, що кількісно зросли степовики, що кочували на захід від континентального (пізніше — Каспійського) моря. Степовиків було так багато, що міграція стала економічною необхідністю. Кочівники ринули на північ, на південь і