Читати книгу - "100 чарівних казок світу"

– Тоді нам треба негайно тікати! – Вона кинулася йому на груди. – Мати уб'є тебе, коли побачить, і тоді я помру з горя.

– Не хвилюйся, – сказав він, розімкнувши обійми. – Де мені знайти відьму?

– Біснується в ступі, куди ти її замкнув, намагається перегризти кайдани.

Фет-Фрумос хотів одразу ж кинутися на ворога, але красуня зупинила його:

– Спочатку, Фет-Фрумосе, я розкажу, як перемогти матір. Подивись на оці дві бочки: одна – з водою, друга – із силою. Поміняймо їх місцями. Втомившись від поєдинку, мати зазвичай кричить: «Почекай, треба води попити!» Вона звикла пити силу, коли ворог просто вгамовує спрагу, але цього разу буде навпаки.

На тому й порішили. А тоді Фет-Фрумос прикрикнув:

– Гей, чаклунко, як твої справи?

Відьма так забилася в ступі, що кайдани злетіли з неї.

– Ну, Фет-Фрумосе, начувайся! Зараз поміряємося силами.

Підкинула його відьма до хмар з такою силою, що він, падаючи, по кісточки в землю вгруз.

Фет-Фрумос у боргу не залишився і її увігнав у землю аж по коліна.

– Почекай, треба води попити! – запропонувала лісова відьма. І мерщій до бочок.

Відьма ковтала воду, а Фет-Фрумос – сили.

З іще більшим завзяттям узявся він духопелити відьму й увігнав її в землю по шию. Небо затягло сірими хмарами, завив вогкий вітер. Терем трясло, ніби в лихоманці. Яскраво-червоні змії пронизували хмари, почався шторм, лунали розкоти грому – все це нічого доброго не провіщало. У непроглядній темряві Фет-Фрумос розрізнив милу серцю тінь з розмаяним золотим волоссям і простертими вгору руками. Ледве жива від страху, дівчина пригорнулася до нього. Він підхопив красуню на руки і помчав крізь бурю.

– Ось моя наречена! – сказав Фет-Фрумос царю, і очі його побратима наповнилися сльозами.

– Чому твої очі вологі, о царю? – запитав юнак.

– Фет-Фрумосе, – мовив цар, – навіть життя мого буде замало, щоб віддячити тобі за те, що ти вже зробив, але я наважуся попросити ще більше.

– Що саме?

– Моє серце належить дівчині із задумливим поглядом, ніжній, як тиха заводь. Вона дочка мисливця Дженара, такого жорстокого, як вона прекрасна! Я не раз пробував її викрасти, але все марно. Раптом тобі пощастить?

Осідлав Фет-Фрумос прудконогих коней, а наречена його залишилася чекати і плакати.

Довго чи недовго він їхав, перш ніж на обрії забовванів замок Дженара. Помилки бути не могло: у розчиненому вікні Фет-Фрумос побачив миле дівоче личко із задумливим поглядом.

– Вітаю тебе, Фет-Фрумосе, – гукнула вона і кинулася відчиняти ворота величного замку, в якому жила зовсім одна. – Вночі мені було видіння, що ти з'явишся від мого коханого.

Замок охороняв кіт із сімома головами. Коли нявкала тривогу одна голова, чути було на відстані одного дня шляху, коли всі сім голів – на відстані тижня шляху.

Дженар полював неподалік, усього за день шляху від замку.

Підхопив Фет-Фрумос красуню на руки, посадив на коня, далі вони не скакали, а летіли над морем.

А в Дженара був чарівний кінь з двома серцями. Занявкала одна голова замкового вартового, і цей кінь голосно заіржав, сповіщаючи про викрадення дівчини. Дженар одразу наздогнав утікачів.

– Фет-Фрумосе, – мовив Дженар, – ти мені подобаєшся, і для першого разу я тобі прощаю, але вдруге не пожалію!.. – І зник з очей разом з дочкою.

Але Фет-Фрумос повернувся по дівчину знову.

Дженар полював за два дні шляху, коли Фет-Фрумос і його дочка втекли верхи на конях під протяжне нявкання двох котячих голів. Скоро вони вже ковтали пил з-під копит Дженарового коня.

Обличчя Дженара прибрало жорстокого виразу. Він підняв Фет-Фру-моса і шпурнув його в темні грозові хмари, а сам зник з очей разом з дочкою.

Жменька попелу – все, що лишилося від Фет-Фрумоса, – змішалася з розпеченими пісками пустелі. Попіл перетворився на джерело і струмочком побіг по піску. У дзюрчанні струмка можна було вловити сумну пісню про світлокосу наречену Фет-Фрумоса. Але хто міг почути цей голос у пустелі, де не ступала нога людини?

А тим часом пустелею мандрували двоє чоловіків. Убрання й обличчя першого сяяли яскравим світлом, другий нагадував лише тінь першого. Ступні Христа і святого Петра (а це були вони), обпалені пустельним піском, торкнулися освіжаючої поверхні струмка, і вони пройшли водою аж до джерела.

Там Христос угамував спрагу, обмив лице і руки. Відпочиваючи в затінку під самотнім деревом, Христос піднісся думками до свого небесного отця, а святий Петро обернувся на слух і вловив сумну пісню джерела. Він попросив:

– Господи, хай джерело стане тим, ким було раніше.

– Амінь, – підняв руку Господь, і вони пішли далі.

Фет-Фрумос немов прокинувся від сну і почав розглядатися. Упізнавши мандрівників, що йшли все далі по водній гладіні, він зрозумів, кому зобов'язаний своїм воскресінням, і став молитися.

Йому згадалася його обіцянка викрасти дочку Дженара. Увечері Фет-Фрумос уже був на підступах до замку. Дочка Дженара втерла сльози, побачивши його цілим і здоровим.

– Тобі мене не викрасти, – сказала вона, – якщо не дістанеш такого ж коня, як у мого батечка, з двома серцями. Біля синього моря живе стара, яка тримає сім кобил. Тому, хто пропасе їх три дні і не загубить жодної, вона дозволить вибрати собі лоша. Горе-пастухів чекає смерть, а удачливих обман: стара відьма виймає у всіх коней серця і вкладає їх в одного. А кінь без серця, сам розумієш, ні на що не придатний.

Осідлавши коня, він поїхав здобувати іншого.

Сонце палило немилосердно, коли Фет-Фрумос помітив комара, що борсався з останніх сил у гарячому піску.

– Фет-Фрумосе, – покликав комар, – віднеси мене до лісу, я, цар комарів, у боргу не залишуся!

Фет-Фрумос послухався.

Виїхавши з лісу, він побачив знесиленого рака із слідами сонячних опіків.

– Фет-Фрумосе, – покликав рак, – кинь мене в море, я, цар раків, тобі відплачу!

Фет-Фрумос кинув раки в море і поїхав далі.

Сутінки застали його біля брудної хатки, огородженої частоколом з насадженими на кілки людськими головами. На призьбі, на колінах у молодої рабині, що ськала у неї в голові, лежала зморщена сива стара баба.

Фет-Фрумос привітався.

– Здоров був, юначе, – підвелася стара. – Чи не моїх кобил прийшов пасти?

– Їх.

– Мої кобили скубуть траву лише вночі… Можеш братися до роботи хоч зараз. Гей, рабине! Нагодуй хлопця моєю стравою і проведи його.

За цілий день він не мав у роті й ріски, тож не відмовився від запропонованої їжі, а потім, скочивши на одну з кобил, погнав решту на пасовище. Там його зморив