Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Він знову виправдовувався, причому цього разу перед людьми, які нічого для нього не означали. Але все змінилося. Вони всі – його народ, і він мав їх урятувати.

— Так, я пам'ятаю, що ви зникли на тиждень, весь час йшов дощ…

— Я радий, що ці поля стали в пригоді.

                                                                                 * * *

    У цей день його кабінет відвідали, мабуть, всі мешканці села. Вельможі, які займалися різноманітними галузями та вводили його в курс справ, далекі родичі, які висловлювали свої гарячі вітання, і просто жителі, які бажають особисто переконатися, що король дійсно повернувся. Феліксу вже почало здаватися, що цей день не скінчиться ніколи й хоч король був щиро радий бачити всіх своїх сьогоднішніх відвідувачів, але його сили закінчувалися. Він намагався не подавати вигляду, щоб його люди бачили й відчували, що вони знову в безпеці. Їхній могутній король з ними.

Коли зачинилися двері за останнім відвідувачем, перед його очима виринуло обличчя Епса Фендерсона. За весь день у короля не було й хвилини, щоб подумати про нього. Фелікс не дозволяв собі віддатися тузі, він розумів, що не міг того дня врятувати всіх. Коли тварюки напали, у нього майже не залишилося сил, і ніхто, крім Джейн, не знав про це, добре ще, що, крім Касандри, ніхто не звинувачує його в тому, що сталося. Здається, всі забули про те, що до трагічних подій його не було в селі кілька днів. Фелікс не мав ілюзій про те, що всі жителі Великих Садів вижили. Але він відчув неймовірний біль, дізнавшись про конкретну смерть людини, яка з усіх сил намагалася, замінити йому батьків.

Зараз він би волів поговорити з кимось про Епса Фендерсона. З кимось, кому він міг би сказати, наскільки сильно він любив цього чоловіка. Король завжди тримався з ним офіційно, відсторонено, він лише боявся прив'язатися і знову втратити дорогу людину. Але яким би холодним не був Фелікс до друга батька, він все одно прив'язався і знову втратив.

Погляд Фелікса мимоволі ковзнув на тартулу, що стояла в кутку кімнати. Яка ж бридня! До речі, влучне слово він запозичив зі світу Джейн. Назва чудово підходила для цієї дивної кабіни з пустою рамою. Востаннє він розмовляв в ній у свої десять років. З того часу конструкція служила лише елементом декору. І хоча спілкування в тартулі має бути щоденним ритуалом для кожного айронвудця, король нехтував марною традицією.

Коли батьки були живі, він хвалив себе за звичайний щоденний клопіт, переконував, що завтра, він обов'язково зможе далі кинути сокиру або спис, намалювати яскравіший і точніший малюнок.

Після їхньої смерті він підбадьорював себе. Говорив у порожню раму, що впорається з роботою Батька, буде найкращим королем. Хвалив цього маленького хлопчика за те, що добре справляється без рідних людей. Але щодня у відповідь на його самостійну похвалу, з рами на нього дивилася втомлена і налякана дитина. Здається, у справжньому дзеркалі він мав інакший вигляд, а тут... похмурий і самотній. Справжнє відображення душі. І так його злило і засмучувало це видовище. Портрет, який він хотів стерти з пам'яті. Він перестав заходити до тартули. Коли втрачаєш людей, яких любиш, ніякі підбадьорення та хвалебні пісеньки серед дерев'яної коробки не допоможуть. Він був дитиною. Дитиною, яку підтримували лише подружка і безглуздий стародавній задум.

Фелікс підійшов до скляної шафи, яка займала всю стіну за його робочим столом. За склом він зберігав кілька видів сокир із різьбленими ручками, списи та кілька мечів. Він завжди любив цю шафку, вважав її дуже красивою. Часом він перевішував зброю, міняв її місцями, бажаючи знайти ідеальне розташування. Зараз його улюблена шафа не здавалася Феліксу гарною. Він побачив, ЩО люди у світі Джейн роблять із її вмістом і захотів, щоб в Айронвуді не існувало подібних предметів. Король дістав найбільшу сокиру зі своєї колекції, стрімкими кроками підійшов до своєї тартули й почав нестримно бити стару деревину. Кабіна з тріском розліталася на друзки. У фіналі його дивних неприборканих емоцій цілою залишилася тільки рама. Він замахнувся сокирою, але в останній момент побачив, як з рами на нього дивиться наляканий чоловік. Фелікс опустив сокиру, підняв з підлоги раму і кілька хвилин дивився на своє відображення в ній. Треба ж, якою б дурною не була тартула, вона завжди знала правду. Він різко замахнувся і розбив раму на кілька шматків. Відображення розвіялося. Слава Матері Природи, зате ніхто ніколи не побачить, що там було насправді.

Фелікс підійшов до скляної шафи зі зброєю і зняв усі свої трофеї. Склавши їх у великий лляний мішок і залишивши біля дверей, він знову стомлено опустився в крісло.

Який довгий день! І для нього він справді тривав довше звичайного, адже у світі Джейн вже була ніч коли він відкрив портал, а в Айронвуді лише початок минулого дня. Він усміхнувся, згадавши, як Рассел, здається, цілу вічність тому радив йому довше поспати зранку. Треба було його послухати. Король Айронвуда блаженно заплющив очі.

В його снах виблискували салюти, з неба падав сніг, а зі скляної скриньки багато разів поспіль вискакувала дівчина у блакитній сукні.