Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Тут одружилися добра половина іменитих і не дуже сицилійців, – зупинившись біля входу, чоловік зацікавлено розглядав статую Святої Катерини, розташовану над ним, – говорять, тут сам Ален Делон вінчався.

Ритка, притулившись до плеча Чернишевського, переплітаючи свої пальці з чоловічими, простежила, що він надумав, роздивляючись церкву. Їй подобалося місто. Їй подобалася прогулянка. Їй подобався Олег. Але фантазувати  про щось серйозне, раніше незрозуміле, побоювалася. Вважала за краще провести відведені в Таорміні дні в комфортній безтурботності, з якої почали.

Тільки Чернишевський не поспішав іти звідси. Після хвилин напруженого мовчання остаточно приголомшив запитанням:

– Ти хотіла б повінчатися? – грайлива посмішка та лукавий погляд, як ознака спроби приховати серйозність сказаного.

– Я... Я не знаю, – серце пропустило лункий удар, потім ще один. – Не замислювалася про це.

– А я хочу, – не кривлячи душею зізнався, – Не для того, щоб віддати данину моді – останнім часом молодь частенько йде на такий рішучий крок, не представляючи до кінця ступеня відповідальності, звідси незліченні розлучення. Я ж впевнений у собі й без роздумів готовий підтвердити серйозність намірів перед Господом Богом.

– Олеже, я... – від раптової заяви Маргарита напружилася, передаючи свій стан чоловікові, – Навряд чи готова відповісти тим самим. Ти маєш рацію, це дуже серйозний крок.

– Рито, не подумай, я нічого не вимагаю від тебе, – поспішив виправдатися Чернишевський. – У жодному разі не кваплю. Сказав до речі, щоби ти знала. Взагалі я готовий чекати скільки завгодно, навіть якщо для прийняття рішення тобі знадобиться ціла вічність.

– Олеже, боюся, як би на це справді не пішла вічність, – скрушно зітхнула, втикаючись обличчям у груди чоловіка.

– Не має значення, Ритуле, – цілуючи у скроню, озвався: – Все неважливо. Головне, ти поряд. Мені вистачить цього.

– Олегу... – підбираючи потрібні слова.

– Ритко, йдемо, га? – перебив, звільняючи від зобов'язання щось говорити.

Чернишевський відчув її як ніхто інший. Навіть незручність відчував і, як істинний чоловік, вводячи в цей стан, також майстерно рятував.

– Перед поверненням в готель необхідно зазирнути в ресторанчик, де ми бачили трубочки каннолі. Якщо є така можливість, чому б не уявити себе головними персонажами «Хрещеного батька»?

– Ти маєш рацію, цю вдачу упускати не можна. Хоча... – реготнувши, знизу вгору дивилася на Олега, – Я більше хочу тірамісу.

– Точно тірамісу? Чи все-таки каннолі?

– Ні-ні, – скривившись, закапризувала, – Все-таки тірамісу.

– Що ж, тірамісу, то тірамісу, – Чернишевський урочисто проголосив: - Бажання дами закон, – коротко цмокнувши Маргариту в губи, потягнув до поміченого ресторану.

У міру того, як темніло, а місто запалювалося численними вогнями, наплив туристів збільшувався. Покуштувавши знаменитих десертів, повертаючись до готелю, ледве виїхали з Таорміни, настільки були переповнені вулиці.

Екскурсія містом завершилася, але Рита не бажала, щоб день на цьому закінчувався. Персональна казка мала тривати далі, чого б собі не задумав Олег. У невимушеній розмові про пам'ятки Сицилії, раптом здогадалася, що сьогодні ввечері щось станеться. Дещо важливе для обох. Нехай Чернишевський всіляко намагався жартувати, атмосфера надто загострювалася, щоб проігнорувати знаки, дані згори.

Маргарита чудово усвідомлювала, що в такому романтичному місці, проживаючи вдвох із чоловіком, якого тягне до неї й до якого тягне її, в одному номері довго зберігати дистанцію неможливо. І чи потрібно? Чаша терезів сильніше схилялася до колись непередбачуваної сторони.

Олег щось говорив та говорив. Пропонував, куди можна поїхати завтра, відзначаючи, що непогано виділити час для походу на пляж. Рита слухала напіввуха, вивчаючи добре відточений профіль, сподіваючись зловити серйозний погляд, спрямований на круту дорогу, що стелилася серпантином біля підніжжя гори.

– Щось не так? – загальмувавши біля готелю, Чернишевський нарешті побачив підвищену увагу Маргарити до власної персони.

Олег, він часом такий... роззява, не вдається в саму суть. Але водночас завжди уважний та зацікавлений, стурбований та наполегливий, терплячий, справжній. Стосовно неї настільки трепетний і ніжний, що змушував забувати про все у світі. Про минуле життя, проблеми, турботи... Навчивши відчувати себе по-справжньому живим.

Невже він завжди був такий? Ймовірно. Чому раніше не помічала? Чи не хотіла помічати? Якби схаменулась вчасно, задумалася та зрозуміла найважливіше, багато чого з пережитих кошмарів вдалося б уникнути. Майже всього. Вони втратили стільки часу через її непереборну дурість, надуману любов до іншої людини, якої не було. Як жахливо було усвідомлювати це лише тепер, коли... Хоча якась різниця? Колишнього не повернути. Натомість є сьогодення та є майбутнє, яке повністю в їхніх руках. І від них з Олегом, навіть більшою мірою від неї самої, залежить, яким воно буде.

– Все так, – кусаючи губи, спіймала допитливий погляд. Перевела подих і зі словами: – Ідемо скоріше в номер. Потрібно ще перенести ці величезні пакети, – вискочила з джипа.

Здивовано звівши плечима, Чернишевський наслідував її приклад і молоді люди, навантажившись покупками, попрямували до готелю. На рецепції їх зустріла адміністратор та приставила вже знайомого Чезаре допомогти Риті з речами. Олег залишився, щоб залагодити формальності із прокатом автомобіля та повернути ключі.