Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

Взагалі для курганних споруд характерна чіткість геометричних форм, що дає змогу М. О. Чмихову та Ю. О. Шилову вбачати у них не лише поховальні, культові, архітектурні, а й астрономічні споруди — обсерваторії. Отже, курган — споруда поліфункціональна. Функція кургану як поховальної споруди є головною, але не єдиною. Адже відомі курганні споруди, під якими зовсім не було поховання. Їх будували для здійснення певних ритуалів, і тут не можна виключати можливість використання курганних споруд для астрономічних спостережень.

Від початку 1970-х років Ю. О. Шилов висунув і обстоює гіпотезу, що частина курганів будувалася цілеспрямовано, як велетенські земляні скульптури людей, зміїв, тварин, птахів, адресовані небу. Адже споглядати їх можна було лише з висоти пташиного польоту. Антропо-, зоо- та теріоморфні форми мали окремі кромлехи, ровики, досипки насипів[411]. Ця гіпотеза лишається гостродискусійною. Позитивність її у посиленні інтересу до вивчення конструктивних особливостей курганних споруд.

Унікальну щодо курганної архітектури споруду у вигляді багатопроменевої зірки досліджено у кургані 3, названому місцевими жителями “Кінський Брід”, біля с. Виноградне на правому березі р. Молочної в Запорізькій області. Всього простежено 11 “променів”, викладених на схилах кургану доби ранньої бронзи з великих блоків глини. Іще один чи два “промені” були знищені кар’єром. Отже, споруда мала вигляд дванадцяти- чи тринадцятипроменевої зірки, з вівтарем у центрі, на верхівці кургану. Вівтар також був вибудуваний із глиняних блоків і оточений по колу доріжкою, притрушеною травою[412].

Кургани залишаються окрасою степового ландшафту — пам’ятками монументального мистецтва найкращого стану збереженості, приступними для візуального сприйняття.

Монументальна кам'яна скульптура бронзової доби упродовж тривалого часу була майже невідома, бо більшість виявлених зображень відносили до енеолітичної доби чи до ямної культури. Практично лише у 1980-ті роки відкрито нечисленні кам’яні фігури в ареалі поширення індоіранських племен у степовій зоні та фракійських у Карпатах. Отже, традиція монументального різьблення по каменю широко представлена скульптурою III та І тис. до н. е., не переривалася і у II тис. до н. е.

Величне антропоморфне зображення “голови-Сонця” відкрите в урочищі Камінь, біля с. Урич у північних передгір’ях Українських Карпат. Округле обличчя розмірами 2,5 х 1,5 м було витесане над входом до невеликого навісу та орієнтоване точно на південь. “Очі” та “рот” передані місяцеподібними заглибленнями, а “ніс” — рельєфом[413]. Близьке до цього зображення виявлено разом із комплексом фракійських наскельних малюнків у Родопах у Болгарії.

Індоіранські племена Південної України практикували виготовлення круглої скульптури. Виділено три класи скульптур: стели у вигляді плоских гарно оброблених брил без елементів зображення, антропоморфні стели, фалоїдні камні або ж менгіри.

Найбільш ранні в межах доби бронзи антропоморфні скульптури катакомбної культури. Виявлені 15 тяжіють до пізньоямних, але відрізняються від них значно меншими розмірами. Стели катакомбної культури завжди перекривають вхід до катакомби, що й пояснює їхні відносно невеликі параметри. Найвиразнішою є стела з Первомаївки на Херсонщині, яка передає поясне зображення бородатого чоловіка із складеними на грудях руками. Аналогічні скульптури вирізьблювали, напевне, і з дерева. Так, у похованні катакомбної культури біля с. Виноградне на Запоріжжі вхід до підземної усипальниці був закритий фалоїдним зображенням із дерева.

Н. О. Ніколаєва та В. О. Сафронов опубліковали два антропоморфні барельєфи, зафіксовані на стінах катакомби у кургані біля Горська на Луганщині. Це зображення бороданів із підкресленими бровами, западинами очей, носом та широко відкритим ротом, що кричить[414]. На жаль, рівень документованості цього відкриття та його вірогідність не можна перевірити, бо звіт за ці дослідження так і не був зданий до Наукового архіву Інституту археології НАН України.

Із пам’яток культури багатоваликової кераміки відомі лише дві антропоморфні фігури: кам’яна та дерев’яна. За розмірами вони близькі до катакомбних.

Ширше коло кам’яних фігур зрубної належності. Їх вже відомо понад десять у Нижньому Подніпров’ї та на Донбасі. Відносяться вони до тих же трьох класів, що й кам’яна скульптура інших індоіранських племен бронзової доби. Найвиразніша з антропоморфних стел цього періоду виявлена у ровику кургану 10 біля с. Велика Білозерка на Запоріжжі. Боковими виїмками виділена округла голова, а очі, ніс та рот намічені неглибокими борозенками.

Окремі антропоморфні та фалоїдні зображення виявлено також на пам’ятках сабатинівської та білозерської культур. За формою вони подібні до кам’яних фігур зрубної культури. Підкреслюючи безперервність індоіранської традиції виготовлення антропоморфних скульптур, слід зазначити, що скульптура бронзової доби виконана більш грубо та примітивно порівняно з шедеврами монументальної антропоморфної пластики племен ямної та кемі-обинської культур III тис. до н. е.

Антропоморфна та зооморфна пластика малих форм відрізняється від монументальної скульптури не лише розмірами, а й сферою обігу. Вироби малих форм призначалися для домашнього ужитку, супроводили людей у повсякденному побуті і готувалися ними до урочистих подій.

Від середини III тис. до н. е. в ареалі розселення індоіранських племен на півдні України, а особливо серед носіїв інгульської катакомбної культури набуло поширення виготовлення так званих модельованих черепів, тобто відтворення рис обличчя померлої людини на її ж черепі за допомогою спеціально підготовленої глиняної суміші. Технологія моделювання обличчя на черепі досить складна. З відтятої голови небіжчика видалялися усі м’які тканини. На лицеву частину очищеного таким чином черепа накладався тонкий шар пластичної маси (суміш глини, землі, подрібнених вуглинок, вохри та кісток на жировій основі). При цьому ретельно замазувалися порожнини очей, носа, вух, а далі моделювалися стулені повіки, ніс, щільно стиснуті губи. Пластичною масою вкривалася лише передня частина обличчя, від надбровних дуг до підборіддя. Змодельоване таким чином обличчя та вільна від глини тім’яна частина черепа додатково розфарбовувалися вохрою. Вже відкрито близько ста оброблених таких чином черепів. Усі зразки найліпшої збереженості позначені рисами індивідуальності, що дає змогу вбачати в них портрети людей доби бронзи. Більшість знахідок зосереджена у курганах, розташованих уздовж правого берега р. Молочної у межах Запорізької області.

Л. А. Новикова простежує традицію виготовлення модельованих черепів від VII—VI тис. до н. е. у Палестині до сучасних народів Океанії. На її думку, це та “лінія портрета” у мистецтві, що бере початок від натурального макету палеолітичної доби — одного з різновидів маски. Підмічено, що частина черепів з глиняними накладками є безобразною, коли процес моделювання обмежений лише замазуванням отворів лицевої частини черепа, тобто зняттям образу. Отже, другий етап моделювання — створення антропоморфного образу —