Читати книгу - "Трістрам Шенді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Усі слуги в домі, від першого до останнього, побажали Тому успіху; я, з дозволу вашої милості, як зараз бачу: Том весело йде по вулиці в білому каніфасовому камзолі й у білих штанях, зсунувши капелюх набік, помахуючи тростиною і знаходячи для кожного зустрічного усмішку та дружні слова. – Але, на жаль, Томе, ти більше не всміхнешся, – вигукнув капрал, опустивши очі, немовби він звертався до брата, що знемагав у підземеллі.
– Бідолашний хлопець! – сказав зворушений дядько Тобі.
– О, це був, з дозволу вашої милості, чесний, найбезтурботніший хлопець, у жилах якого текла коли-небудь гаряча кров. —
– Значить, він схожий був на тебе, Тріме, – із жвавістю сказав дядько Тобі. Капрал почервонів до кінчиків пальців – сльоза соромливості – сльоза вдячності дядькові Тобі – та сльоза жалю за нещастями брата виступили в нього на очах і тихенько покотилися по щоках; очі дядька Тобі спалахнули, як свічка спалахує від іншої свічки; взявшись за вилогу Трімового каптана (що колись належав Лефевру) наче для того, щоб дати відпочинок кульгавій нозі своїй, а насправді щоб задовольнити делікатніше почуття, – він мовчки простояв півтори хвилини, після закінчення яких відняв свою руку, а капрал, уклонившись, продовжував розповідь про Тома і вдову єврея.
Розділ VІ
– Коли Том, з дозволу вашої милості, підійшов до крамниці, там нікого не було, крім бідної дівчини-негритянки[404] з пучком білого пір’я, прив’язаного до кінця довгої палиці, яким вона відганяла мух – не вбиваючи їх. – Чарівна картина! – сказав дядько Тобі, – вона натерпілася переслідувань, Тріме, і навчилася милосердю. —
– Вона була добра, з дозволу вашої милості, й від природи, й від суворого життя; у історії цієї бідної покинутої дівчинки є обставини, здатні зворушити й кам’яне серце, – сказав Трім; – як-небудь у непогідний зимовий вечір, коли у вашої милості буде охота послухати, я вам їх розповім разом із іншою частиною історії Тома, тому що вони з нею пов’язані. —
– Гляди ж, не забудь, Тріме, – сказав дядько Тобі.
– Є у негрів душа? смію запитати вашу милість, – мовив капрал (із сумнівом у голосі).
– Я не дуже досвідчений, капрале, в цих речах, – сказав дядько Тобі, – але мені здається, Бог не залишив би їх без душі, так само як тебе або мене. —
– Адже це означало б занадто звеличити одних над іншими, – мовив капрал.
– Атож, – сказав дядько Тобі. – Чому ж тоді, з дозволу вашої милості, поводитися з чорною дівчиною гірше, ніж з білою?
– Я не бачу для цього ніяких підстав, – сказав дядько Тобі. —
– Тільки тому, – вигукнув капрал, похитавши головою, – що за неї нікому вступатися. —
– Саме тому, Тріме, – сказав дядько Тобі, – ми і мусимо робити заступництво їй – і її братам також: зараз військове щастя вручило хлист нам – у кого він може опинитися в майбутньому, Господь відає! – але хоч би в чиїх руках він був, люди хоробрі, Тріме, не скористаються ним безсердечно.
– Боронь Боже! – сказав капрал.
– Амінь, – відповів дядько Тобі, поклавши руку на серце.
Капрал повернувся до своєї розповіді й вів далі – але з деяким замішанням, природа якого для інших читачів, можливо, незрозуміла: річ у тому, що, завдяки численним раптовим переходам від одного доброго і сердечного почуття до іншого, він утратив, дійшовши до цього місця, жартівливий тон, який надавав його розповіді осмисленість і одухотворення; двічі спробував він узяти його знову, але не досяг бажаних результатів. Нарешті, голосно кашлянувши, щоб зупинити духів веселого жарту, що втекли, і в той же час підсобивши Природі з одного боку лівою рукою, якою він уперся в бік, і підтримавши її з іншого боку правою, яку він трохи витягнув уперед, – капрал якось напав на колишній тон; у цій позі він і продовжував свою розповідь.
Розділ VІІ
– Оскільки у Тома, з дозволу вашої милості, не було в той час ніякої справи до мавританки, то він перейшов у сусідню кімнату поговорити із вдовою єврея про любов – і про фунт ковбаси; як я сказав вашій милості, будучи чоловіком відкритої душі та веселої вдачі, всі помисли якого були написані на обличчі його і в кожному русі, він узяв стілець без довгих церемоній, але в той же час із великою чемністю, присунув його до столу і сів біля вдови.
– Немає нічого скрутнішого, як залицятися до жінки, з дозволу вашої милості, коли вона начиняє ковбаси. – Том завів про них розмову; спершу серйозно: – «як вони начиняються – яким м’ясом, якими травами та прянощами», – потім із деякою жартівливістю: – «Які для них беруться кишки – чи не буває, що вони лопаються. – Чи правда, що найтовщі завжди найкращі», – і так далі – прагнучи тільки скоріше недосолити, ніж пересолити те, що він говорив про ковбаси, – щоб зберегти за собою свободу дій. —
– Знехтувавши саме цю обережність, – сказав дядько Тобі, поклавши руку на плече Тріма, – граф де ла Мот програв битву під Віннендалем; він занадто поспішно кинувся в ліс; коли б не зробив він цього, Лілль не потрапив би в наші руки, так само як Гент і Брюгге, що наслідували його приклад; насувалася зима, – вів далі дядько Тобі, – і погода настільки зіпсувалася, що коли б не такий поворот подій, наші війська напевно загинули б у відкритому полі. —
– Після цього хіба не можна сказати, з дозволу вашої милості, що битви, подібно до шлюбів, здійснюються на небесах? – Дядько Тобі замислився. —
Релігія схиляла його сказати одне, високе уявлення про військове мистецтво спонукало сказати інше; не будучи в змозі вигадати відповідь, яка в точності висловлювала б його думку, – дядько Тобі нічого не відповів; тоді капрал закінчив свою розповідь.
– Помітивши, з дозволу вашої милості, що він
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.