Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Обережно, дурню! — вигукнув Вільям і, дмухнувши, загасив полум'я. — Хочеш підпалити бібліотеку?»
Я вибачився і хотів було знов засвітити каганець. «Не треба, — сказав Вільям, — достатньо мого. Візьми його і посвіти мені, бо напис зависоко, і ти не досягнеш. Мерщій».
«А якщо там всередині хтось озброєний?» — спитав я, поки Вільям, майже навпомацки, шукав доленосні літери і мусив, попри свій високий зріст, піднятись навшпиньки, щоб дістати до апокаліптичного стиха.
«Світи, до дідька, і не бійся — Бог з нами!» — відповів він мені дещо нелогічно. Пальці його торкалися літери q слова «quatuor», — а я, стоячи на кілька кроків позаду, краще від нього бачив, що він робить. Я вже казав, що літери написів здавались викарбуваними або висіченими в мурі: очевидно літери слова «quatuor» були зроблені з металевих форм, за якими було вставлено і вмуровано у стіну дивовижний механізм. Бо коли Вільям натиснув на літеру q, почулося немов сухе клацання, і те ж саме сталося при натиску на літеру r. Ціла рама дзеркала немов підстрибнула, а скляна поверхня відскочила до заду. Дзеркало було дверима, які трималися на завісах з лівого боку. Вільям просунув руку в отвір, який утворився між правим краєм і стіною, і потягнув до себе. Двері зі скрипом відчинилися перед нами. Вільям протиснувся в отвір, а я прослизнув за ним, тримаючи каганець високо над головою.
Через дві години після повечер'я, наприкінці шостого дня, глупої ночі, яка народжувала сьомий день, ми проникли у finis Africae.
ДЕНЬ СЬОМИЙ
Сьомого дня НІЧ,
де назва, щоб підсумувати дивовижні одкровення, про які тут мова, мала б бути така ж завдовжки, як сам розділ, а це суперечить звичаям
Ми стояли на порозі кімнати, подібної за формою до інших трьох глухих семикутних кімнат, де панував сильний запах затхлості і книг, поїдених вогкістю. Мій високо піднесений каганець освітив спершу склепіння, тоді я повів рукою долі, праворуч і ліворуч, і полум'я кинуло невиразні відблиски на далекі полиці вздовж стін. Врешті ми побачили посередині стіл, вкритий паперами, а за столом нерухомо сиділа якась постать і, схоже, чекала на нас у темряві — якщо була ще жива. Ще заки відблиск світла впав на обличчя постаті, Вільям заговорив.
«Доброї ночі, превелебний Хорхе, — мовив він. — Ти чекав нас?»
Тепер, коли ми ступили кілька кроків уперед, каганець освітив обличчя старого, який дивився на нас так, ніби й справді бачив.
«Це ти, Вільяме з Баскервіля? — спитав він. — Я чекаю на тебе нині від пополудня, коли ще до вечірні я прийшов, щоб замкнутися тут. Я знав, що ти прийдеш».
«А настоятель? — спитав Вільям. — То він навісніє там, на потайних сходах?»
Хорхе якусь мить вагався: «Він ще живий? — спитав. — Я гадав, він уже задихнувся».
«Ще заки ми почнемо нашу бесіду, — сказав Вільям, — я б хотів урятувати його. Ти можеш відчинити з цього боку».
«Ні, - стомлено мовив Хорхе, — тепер вже не можу. Механізм запускається внизу, натиском на плиту, тоді тут, нагорі, вискакує важіль, який відчиняє двері у глибині, за цією шафою, — і він вказав позад себе. — Біля шафи є колесо з противагами, яке керує механізмом звідси. Але коли я почув, як крутиться колесо — знак, що внизу ввійшов Аббон, я смикнув мотузку, яка тримає гирі, і вона обірвалася. Тепер прохід закрито з обох боків, ти не зумієш знову зв'язати мотузки цього механізму. Абатові кінець».
«Чому ти його вбив?»
«Нині він послав по мене і сказав, що завдяки тобі все зрозумів. Він лиш не знав, що саме я намагаюсь захистити, він ніколи не розумів як слід, що таке скарби бібліотеки і яке її призначення. Він попросив мене пояснити те, чого не знав. Він хотів відкрити finis Africae для загального доступу. Гурт італійців вимагав од нього, щоб він поклав край таємничості, яку, на їхню думку, нагнітав я з моїми попередниками. Їх трусить від жаги пізнання нових речей…»
«І ти, мабуть, пообіцяв йому, що прийдеш сюди і покінчиш з власним життям, як покінчив з життями інших, щоб врятувати честь обителі і щоб ніхто нічого не дізнався. Ти вказав йому цей шлях, щоб він міг прийти сюди пізніше і перевірити, чи ти виконав обіцянку. А сам чекав, щоб вбити його. Ти не думав, що він може ввійти через дзеркало?»
«Ні, Аббон малого зросту, сам він не дотягнувся б до напису. Я вказав йому цей шлях, якого, крім мене, більш ніхто не знає. Саме ним я приходив сюди багато років, бо у темряві ним найпростіше йти. Досить дійти до каплиці, а тоді, орієнтуючись по кістках померлих, легко дістатися аж до кінця».
«І ти заманив його сюди, знаючи, що вб'єш його…»
«Я вже більше не міг довіряти навіть йому. Його здолав страх. Він був знаменитий тим, що у Фоссанові йому вдалося спустити тіло вниз по гвинтових сходах. Незаслужена слава. Тепер він помер, бо не зміг підняти по сходах своє тіло».
«Ти використовував його впродовж сорока років. Коли ти помітив, що сліпнеш і не зможеш далі тримати у своїй владі бібліотеку, ти передбачливо вжив заходів. Ти зробив так, щоб настоятелем обрали чоловіка, на якого ти міг покластися, і щоб бібліотекарем призначили спершу Роберта з Боббіо, яким ти міг крутити, як хотів, а відтак — Малахію, який потребував твоєї помочі і кроку не ступив, не порадившись з тобою. Сорок років ти був господарем цього абатства. Та це зрозумів гурт італійців, про це торочив Алінард, але ніхто його не слухав, бо вважали, що він вже геть втратив глузд, правда? Але ти чекав мене, ти не зміг би заблокувати вхід через дзеркало, бо механізм вмурований у стіну. Чому ти мене чекав, звідки у тебе певність, що я прийду?» Вільям питав, але з тону його можна було зрозуміти, що він здогадується, яка буде відповідь, і очікує її як винагороду за власну кмітливість.
«З першого ж дня я зрозумів, що ти все зрозумієш. З твого голосу, з того, як ти змусив мене говорити про те, про що я не бажав говорити. Ти кмітливіший від інших, ти б однаково до цього дійшов. Адже тут досить лиш подумати й відтворити у своєму умі думки іншого. Зрештою, я чув, як ти розпитував інших ченців, і всі твої запитання були слушні. Але ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім'я Рози, Умберто Еко», після закриття браузера.
