Читати книгу - "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"

Ширські назви місяців наведено в Календарі. Проте слід зазначити, що назву сонцень вони зазвичай вимовляли, а часом і писали, як сонень; триміст часто писали як триміх (архаїчна форма — тримміх); хляпень вимовляли як вляпень або й ляпень. У Брі назви місяців відрізнялися від ширських: вогневик, сонцень, поворотень, лукавець, триміст, літень, літодні, медень, шлюбень, жнивець, зимень, плутень і різдвян. Назви вогневик, плутень і різдвян побутували й у Східній Чверті[66].

Своє поняття тижня гобіти запозичили в дунедайнів, тож за назви днів гобітам правили переклади тих назв, які були звичними у стародавньому північному королівстві та водночас походили від назв ельдарських. У шестиденному ельдарському тижні дні було присвячено чи названо на честь зірок, Сонця, Місяця, Двох Дерев, небес і валарів або ж Сил у такому порядку, що останній день був найважливішим у тижні. Ось ці назви мовою квенья: еленья, анар’я, ісилья, алдуя, менелья, валанья (чи таріон); і синдарською: орґіліон, оранор, орітіл, орґаладад, орменел, орбелайн (або родин).

Нуменорці зберегли присвяти і порядок, але змінили назву четвертого дня на альдеа (орґалад), згадуючи лише одне Біле Дерево — те, нащадком якого вважався Німлот — дерево, що росло у Дворі Короля. До того ж, тому що їм був потрібен сьомий день і вони були вправні мореплавці, нуменорці запровадили «морський день» — еаренья (ораерон) — після дня небес.

Гобіти і собі перейняли таку структуру тижня, проте значення перекладених назв незабаром було забуто або ж на них перестали звертати увагу, тож гобітські форми значно спростились, особливо в повсякденному мовленні. Перший переклад нуменорських назв було здійснено, ймовірно, більш як за дві тисячі років до кінця Третьої Епохи, коли тиждень дунедайнів (цю властивість їхнього літочислення найперше пристосовували до своїх потреб чужинські народи) перейняли люди на Півночі. Як і з назвами місяців, серед гобітів прижилися їхні переклади, хоч усюди, де був поширений вестрон, населення послуговувалося квенійськими назвами.

У Ширі збереглося небагато старовинних документів. Наприкінці Третьої Епохи найвидатнішою з уцілілих речей була «Жовта Палітурка», або ж «Річник Туківців»[67]. Найраніші записи в ній стосуються того, що відбувалося приблизно за дев’ятсот років до часу Фродо, й чимало з них цитовано в анналах і генеалогіях «Червоної книги». Там дні тижня подано в архаїчних формах, з яких найстарішими є такі: (1) зореднина, (2) сонцеднина, (3) місяцеднина, (4) древоднина, (5) небоднина, (6) мореднина, (7) святоднина. Мовою, що була поширена за часів Війни за Перстень, вони вже звучали так: зірдень, сонцедень, місяцедень, древодень, небодень (небдень), моредень, святдень.

Тут ці назви перетворено на звичні нам: почато з неділі та понеділка й так переназвано решту за порядком. Слід, одначе, зазначити, що асоціації з назвами днів тижня в Ширі були цілком відмінні від наших. Останній день тамтешнього тижня, п’ятниця (святдень), був головним — днем святкувань (пополудні) та вечірніх бенкетів. Відтак субота радше відповідає нашому понеділку, а четвер — нашій суботі[68].

Варто також згадати ще кілька понять, які мають стосунок до часу, хоч і не до самого літочислення. Найчастіше вживаними назвами пір року були туїле — весна, лайре — літо, явіє — осінь (або врожай), гріве — зима, та вони не мали чіткого визначення, тому, скажімо, на позначення пізньої осені та початку зими вживали назву квелле (чи ласселанта).

Ельдари особливого значення надавали «сутінкам» (у північних регіонах) як часу згасання та появи зірок, тому вони мали багато назв на позначення цього часу доби, найпоширенішими серед яких були тіндоме й ундоме; першу найчастіше вживали на означення часу раннього світанку, а ундоме — вечора. Синдарська назва сутінків — уял — охоплювала водночас і мінуял, і адуял. У Ширі їх часто називали ранньосутінь і пізньосутінь. Порівн.: Озеро Вечірніх Сутінків як переклад назви Ненуял.

Літочислення Ширу та дати згідно з ним є єдино можливими для часового оформлення розповіді про Війну за Перстень. Усі дні, місяці та дати з «Червоної книги» переведено в ширську систему або узгоджено з нею в заувагах. Відтак усюди у «Володарі перснів» місяці та дні мають стосунок до Ширського календаря. Небагатьма моментами, коли різниця між цим і нашим календарем є суттєвою для найважливішої частини розповіді — тобто стосовно кінця 3018 та початку 3019 року (Ш. Л. 1418, 1419), — є такі: жовтень 1418 року має лише 30 днів, 1 січня є другим днем 1419 року, лютий має 30 днів, отож 25 березня — дата зруйнування Барад-дŷра — відповідала би нашому 27 березня, якби наш рік починався за тим самим відліком. Але ця подія відбулася саме 25 березня: і за Королівським, і за Намісницьким літочисленнями.

Нове літочислення розпочали у відновленому Королівстві 3019 року Т. Е. Воно знаменувало повернення до Королівського літочислення, яке було припасовано так, аби рік починався навесні, як в ельдарському лоа[69].

За Новим літочисленням, рік почався 25 березня за старим стилем на згадку про Сауронову загибель і про подвиги персненосців. Місяці зберегли свої колишні назви, та їхній перелік починали тепер із віресе (квітня), і кожен із них охоплював період, що починався загалом на п’ять днів раніше, ніж колись. Усі місяці мали по 30 днів. Існували 3 ендери, або середдні (другий із них називався лоенде), між яванніе (вереснем) і нарквеліе (жовтнем), і ці дні відповідали 23, 24 та 25 вересня за старим стилем. Але на честь Фродо 30 яванніе, що відповідало колишньому 22 вересня — дню його народження, — стало святом, і високосний рік утворився шляхом подвоєння дня цього свята, яке називалося Кормаре, або ж День Персня.

Вважають, що Четверта Епоха розпочалася після відплиття Повелителя Ельронда у вересні 3021 року; та з літописною метою в Королівстві 1-й рік Четвертої Епохи почався, згідно з Новим літочисленням, 25 березня 3021 року за старим стилем.

За час правління Короля Елессара цю систему літочислення було впроваджено в усіх його землях, окрім Ширу, де продовжували дотримуватися старого календаря та Ширського літочислення. Відтак 1-м роком Четвертої Епохи було названо 1422-й, а тому що гобіти не вельми переймалися зміною Епох, він розпочався 2 різдвяна 1422 року, а не попереднього місяця — березня.

Немає письмових згадок про те, що ширці вшановували дати 25 березня чи 22 вересня; проте в Західній Чверті, особливо на теренах довкола Пагорба в Гобітові, виникла традиція влаштовувати свято й танці на Полі