read-books.club » Сучасна проза » Фараон 📚 - Українською

Читати книгу - "Фараон"

122
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Фараон" автора Болеслав Прус. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 150 151 152 ... 198
Перейти на сторінку:
class="p1">Що жерці його ненавидять, він більше не сумнівався. Це були ті самі засліплені пихою сановники, які торік не дали йому корпусу Менфі й зробили намісником лише тоді, коли здалося їм, що він виявив покору, залишивши палац. Ті самі, що стежили за кожним його рухом, писали на нього доноси, але йому, наступникові трону, не сказали навіть про угоду з Ассірією. Ті самі, що дурили його в храмі Гатор, а над Содовими озерами перебили полонених, яким він обіцяв помилування.

Фараон пригадав собі поклони Гергора, погляди Мефреса і тон того й другого. З-за удаваної ввічливості весь час проглядала пиха й зневага до нього… Йому потрібні гроші, а вони обіцяють йому молитви, ба навіть насмілюються казати, що він не єдиний володар Єгипту.

Молодий володар мимоволі усміхнувся: йому спали на думку наймані пастухи, які кажуть власникові череди, що він не має права робити з нею те, що хоче!..

Але, з другого боку, йому було не до сміху. В скарбниці ледве тисяча талантів, якої, з огляду на дотеперішні розміри витрат, могло вистачити на сім чи аж на десять днів. А що далі?.. Що скажуть урядовці, слуги й насамперед воїни, які не тільки не одержуватимуть платні, а просто голодуватимуть?..

Верховні жерці знали таке становище фараона, і якщо вони не поспішають йому допомогти, значить, хочуть його погубити… і то погубити за ці кілька днів, навіть до поховання батька.

Рамзес пригадав один випадок із свого дитинства. Він ще був у жрецькій школі, коли на свято богині Мут серед інших розваг показали найславетнішого в Єгипті блазня. Цей артист вдавав невдаху велетня. Коли він наказував, його не слухали, на його гнів відповідали сміхом, а коли він, щоб покарати напасників, схопився за сокиру, вона поламалася у нього в руках.

Нарешті, на нього нацькували лева, а коли беззбройний велетень почав тікати, виявилося, що за ним женеться не лев, а свиня в лев’ячій шкурі.

Учні й учителі реготали до сліз із цих пригод; але малий царевич сидів смутний: йому жаль було чоловіка, який поривався до великих вчинків, але падав, осміяний.

Та сцена й почуття, яких він зазнав тоді, зараз ожили в пам’яті фараона.

— Такими вони хочуть зробити й мене, — сказав він сам до себе.

Його охопив розпач, бо він відчув, що разом з тим, як буде видано останній талант, скінчиться його влада, а з нею й життя.

Та враз його думки звернулися в інший бік. Фараон зупинився посеред кімнати, міркуючи:

«Що може мене спіткати?.. Тільки смерть… Я одійду до моїх славних предків, до Рамзеса Великого… Але ж я не зможу їм сказати, що загинув, не захищаючись… Бо після всіх нещасть земного життя мене вкрила б вічна ганьба…»

Як це він, переможець під Содовими озерами, мав би поступитися перед купкою облудників, з якими впорався б один азіатський полк!.. Виходить, через те що Мефрес і Гергор хочуть правити Єгиптом і фараоном, його воїни мусять голодувати, а мільйон селян — працювати без відпочинку?.. Хіба ж не його предки збудували ці храми?.. Хіба не вони наповнили їх здобиччю? А хто вигравав битви: жерці чи воїни?.. Отже, хто має право на ці скарби: жерці чи фараон і його військо?

Молодий фараон знизав плечима й покликав до себе Тутмоса. Незважаючи на пізню пору, царський улюбленець з’явився відразу.

— Ти знаєш, — сказав йому фараон, — жерці відмовилися позичити мені гроші, а тим часом скарбниця порожня.

Тутмос випростався.

— Накажеш, святий володарю, кинути їх до в’язниці?.. — спитав він.

— А ти б зробив це?..

— Немає в Єгипті офіцера, який завагався б виконати наказ нашого володаря і полководця.

— В такому разі… — мовив поволі фараон, — в такому разі… не треба нікого ув’язнювати. Надто я могутній для цього і надто зневажаю їх. Падло, яке людині трапиться на дорозі, вона не стане ховати в ковану скриню, а обійде його.

— Але гієну саджають у клітку, — шепнув Тутмос.

— Ще рано, — відповів Рамзес. — Я мушу бути ласкавим до цих людей, принаймні до поховання мого батька, бо вони могли б зробити щось його достойній мумії і порушити спокій його душі… А тепер піди завтра до Гірама і скажи, щоб він прислав до мене того жерця, про якого ми з ним говорили.

— Я зроблю це. Однак мушу сповістити тобі, володарю, що сьогодні люди громили будинки мемфіських фінікійців…

— Ого!.. Цього не треба було робити.

— І ще мені здається, — вів далі Тутмос, — що, відколи ти, володарю, наказав Пентуерові вивчити становище селян і робітників, жерці підбурюють номархів і знать. Вони кажуть, володарю, що ти хочеш розорити знать на користь селян.

— І знать цьому вірить?

— Є такі, що вірять. Але є й такі, які прямо кажуть, що це інтриги жерців проти тебе, святий володарю.

— А якби я й справді хотів поліпшити долю селян?.. — запитав Рамзес.

— Ти зробиш, володарю, те, що тобі схочеться, — відповів Тутмос.

— Отака відповідь мені подобається! — радісно вигукнув Рамзес XIII. — Будь спокійний і скажи знаті, що вони не тільки не втратять нічого, виконуючи мої накази, а, навпаки, ще збагатіють і значення їхнє зросте. Багатства Єгипту треба нарешті видерти з рук негідників і віддати вірним слугам.

Фараон попрощався з улюбленцем і, задоволений, пішов спочити. Його хвилинний розпач здавався йому тепер просто смішним.

На другий день, близько полудня, його святості доповіли, що прийшла депутація фінікійських купців.

— Може, вони хочуть поскаржитися за напад на їхні будинки? — спитав фараон.

— Ні, — відповів ад’ютант, — вони хочуть піднести тобі дари.

І справді, кільканадцять фінікійців, на чолі з Рабсуном, прийшли з дарами. Коли фараон вийшов до них, вони впали ниць, після чого Рабсун пояснив, що вони, за давнім звичаєм, осмілюються покласти свої нікчемні дари до ніг фараона, який дає їм життя, а їхнім маєткам безпеку.

Потім вони почали викладати на столи золоті чаші, ланцюги, келихи, наповнені коштовними каменями. Сам Рабсун поклав на приступку трону тацю з папірусом, у якому фінікійці зобов’язувались постачити війську всякого спорядження на дві тисячі талантів.

Це був щедрий дарунок: усе, що принесли фінікійці, складало в сумі три тисячі талантів.

Фараон дуже ласкаво подякував відданим купцям, пообіцявши їм своє заступництво. Вони попрощалися з ним ощасливлені.

Рамзес XIII легко зітхнув. Банкрутство скарбниці, а отже, необхідність застосування насильницьких заходів проти жерців відсунулися ще на десять днів.

Увечері, знову в супроводі Тутмоса, до кабінету його святості заявився достойний Гірам. Цього разу він не скаржився на втому, а, впавши ниць, плаксивим

1 ... 150 151 152 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фараон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фараон"