Читати книгу - "Вибрані твори"

«Антон Павлович спитав:

— Ну що, як вам оповідання?

Я знітився, та вирішив висловитися відверто:

— Антон Павлович, не так дівчата ідуть в революцію. І такі дівиці, як ваша Надя, в революцію не йдуть.

Очі його стали суворо-настороженими.

— Туди різні бувають шляхи» (А. П. Чехов в воспоминаниях современников. М., Гослитиздат, 1960, с. 675).

Проте через півтора місяця Вересаєв одержав від Чехова листа (від 5 червня): «Оповідання «Наречена» покреслив і переробив у коректурі». Художник до кінця чесний, Чехов ані найменшою мірою не хотів грішити проти правди і логіки в розвитку подій. Однак, хоч він і зняв прямі натяки на зв’язок героїв оповідання з революційним рухом, ця правка не змінила ні змісту оповідання, ні його оптимістичного звучання.

Спати хочеться. — Матеріальна необхідність примусила Чехова написати це оповідання під час його роботи над «Степом»: «Через те, що наближається лерше число з його платежами, я не витримав і сів за термінову роботу. Та це не біда. На оповідання витратив не більше як півдня, тепер же я можу продовжувати свій «Степ» (О. М. Плещеєву, 23 січня 1888 p.).

Л. М. Толстой зараховував оповідання до кращих творів Чехова і називав його «справжньою перлиною» (А. Б. Гольденвейзер. Вблизи Толстого. М., Гослитиздат, 1959, с. 68).

Степ. — Перший твір, написаний на замовлення «товстого» журналу «Северный вестник» (надруковано в № 3 за 1888 p.).

В основу повісті лягли спогади дитинства, пов’язані з Таганрогом, з Донським краєм. Навесні 1887 р. Чехов приїздив на батьківщину, оживив старі враження, збагатився новим матеріалом. Про деякі автобіографічні моменти в повісті пише М. П… Чехов (М. П. Чехов. Вокруг Чехова. М., 1964, с. 66; і Мих. П. Чехов. Антон Чехов и его сюжеты. М., 1923, с. 22).

На початку лютого повість була закінчена і відправлена в «Северный вестник».

Закінчивши повість, Чехов мав намір, «якщо вона буде мати хоч невеличкий успіх», покласти «її в основу величезної повісті і… продовжувати» (О. М. Плещеєву, 3 лютого), і невдовзі він навіть визначив долі героїв майбутньої «величезної повісті». Проте ця повість, як і роман його, не були написані. Пізніше, коли Чехову говорили: «Киньте писати оповіданнячка. Ми чекаємо від вас великого», — він поправляв пенсне, пригладжував волосся, невиразно покректував і жалівся друзям: «Під «великим» вони розуміють довге. Вони всі звикли вимірювати погонними сажнями» (П. П. Гнедич. Книга жизни. «Прибой», 1929, с. 178–179).

Могила Петро Симеонович (1596–1647) — український церковно-політичний і культурний діяч, київський і галицький митрополит.

Саул — перший цар Ізраїльсько-Іудейського царства (XI в. до н. е.), що, як стверджує біблійна легенда, вів із жерцями довгу боротьбу за владу. За біблійною легендою, дух отця Самуїла провістив Саулу кінець його царювання.

Василій Великий (бл. 320–379) — християнський церковний діяч.

Нестор (1056 — бл. 1114) ~ давньоруський письменник, монах Києво-Печерського монастиря. Гадають, що Нестор уклав «Повість временних літ» — видатну пам’ятку давньоруського літописання.

Палата № 6. «Пишу повість… — повідомляв Чехов 31 березня 1892 р. О. С. Суворіну. — В повісті багато роздумів і відсутній елемент кохання. Є фабула, зав’язка і розв’язка. Напрямок ліберальний». Це була «Палата № 6». Через місяць, 29 квітня, в одному 8 листів до знайомої він пише, що «кінчає повість». У книжці «Русской мысли» за листопад повість було надруковано.

Нещадна критика російського безладдя, розвінчування філософії пасивності в «Палаті № 6», її гостра соціальна спрямованість привернули до повісті увагу передової громадськості.

Пирогов Микола Іванович — основоположник воєнно-польової хірургії та хірургічної анатомії. З 1847 р. академік.

Пастер Луї (1822–1855) — французький бактеріолог, засновник сучасної мікробіології і вчення про інфекційні хвороби.

Кох Роберт (1843–1910) — німецький бактеріолог. Відкрив бактерії туберкульозу, холери, сибірської язви.

У Достоєвського чи у Вольтера хтось каже, що якби не було бога, то його вигадали б люди. — «Якби не існувало бога, його, слід було б вигадати», — цей. вираз французького письменника і філософа Ф. Вольтера з «Послання до автора нової книги про трьох самозванців» (1769) використано Ф. М. Достоєвським в «Братах Карамазових».

Діоген (бл. 404–323 pp. до н. е.) — давньогрецький філософ. За легендами, будучи аскетом, жив у бочці, вдень він ходив з ліхтарем у пошуках людини, яка була б гідна цього звання.

Марк Аврелій (121–180) — римський імператор. Цитується вираз із книги «Роздуми імператора Марка Аврелія Антоніиа про те, що важливо для самого себе».

Переклад Л. Урусової (Тула, 1882). В особистому чеховському фонді бібліотеки Таганрога зберігається ця книжка з помітками письменника.

Мужики. — Перші згадки про повість ми знаходимо в одному з листів Чехова від 1 січня 1897 p.: «… я зайнятий, зайнятий по горло: пишу й закреслюю, пишу й закреслюю…» У квітневій книжці «Русской мысли» «Мужиків» було надруковано.

Письменник боявся, що цензура не пропустить повість. 1 березня він повідомляв О. С. Суворіну: «Я написав повість із селянського життя, але кажуть, що вона не цензурна і що доведеться скоротити її наполовину». Остерігаючись цензури, Чехов зняв розділ, де мужики розмовляють «про релігію і власті» (з листа Ф. Д. Батюшкову 24 січня 1900 p.).

Та виконуючий обов’язки цензора С. Соколов все ж доповідав Московському цензурному комітету: «У першій половині квітневої книжки «Русской мысли» з погляду цензури особливої уваги заслуговує стаття Чехова «Мужики». У ній занадто похмурими фарбами малюється становище селян…»

За рішенням Московського цензурного комітету зі сторінки 193 було вилучено 27 рядків (Центральний Державний історичний архів в Ленінграді). «Із «Мужиків» цензура вихопила добрий шматок», — писав Чехов М. О. Меншикову 16 квітня 1897 р. Проте, випускаючи «Мужиків» у тому ж році окремим виданням, письменник зумів відновити зроблену тоді купюру.

… полювали… з псковичами… — тобто з псковськими єгерями, у яких був особливий метод полювання: виганяти звіра на мисливця.

Баттенберг Олександр — князь, що в 1879–1886 pp. правив Болгарією.

Вишневий сад. —