Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

їхні частини, що містили заяви про лікувальні властивості оргонної енергії, не буде видалено з них (знаючи, що практично в кожному з цих видань посилання містилися майже на кожній сторінці, така передумова продажу не лише позбавляла будь-яку подальшу комерційну діяльність рентабельності, але й залишала тексти без будь-якої суті). Суддя також постановив, що стороні захисту «відтепер і назавжди заборонено… виступати із твердженнями та презентаціями стосовно існування оргонної енергії».

19 березня 1954 року уповноважений комісар УПМ Чарльз Кроуфорд надіслав листи до численних організацій — включно із американськими психоаналітичною, психіатричною та медичною асоціаціями — вихваляючись цією легко здобутою перемогою. Кроуфорд писав:

«Доктор Райх довго відстоював свою позицію, що лише безнадійно темні люди могли не погоджуватися з його теоріями або ж сумніватися в тому, що він дивом зцілював людей за допомогою своїх акумуляторів оргонної енергії. Ба більше, література, яку так активно розповсюджувала Фундація Вільгельма Райха, закликала медичних фізиків не побоятися і провести належні випробовування акумуляторів. УПМ прийняло цей виклик і в ході випробовувань постановило, що такої енергії, як оргонна, немає і що стосується лікування будь-якого захворювання чи то ж хворобливого стану людини, акумулятор оргонної енергії — цілковитий непотріб.

Непоправної шкоди можуть завдати собі люди, які відкидають необхідність або ж зволікають з раціональним медичним лікуванням, сліпо опираючись на нічого не варті прилади, як оцей».

Райх, натомість, розстрілював президента Дж. Едгара Гувера, ЗМІ та видавців своїми телеграмами. «Усталені закони науки та людського знання, — писав він, — не повинні мати право коли-небудь вирішувати, що є НОВИМИ наукою та знанням». Райх погрожував, що доведе правдивість існування оргонної енергії, викликавши своїм ловцем хмар апокаліптичний шторм:

«Згідно з твердженнями Федерального управління продовольства і медикаментів, оргонної енергії не існує. Що ж, із наших станцій, що в Генкоку, штат Мен та Оргононі, що в окрузі Ренджелей, ми поміняємо схід і захід місцями, здіймаючи шторм, який доведе вам, що оргонна енергія існує насправді… Так, як ви висушуєте Південний Захід, так і ми затопимо Схід. Серйозні наукові дослідження природи — це вам не жарти».

* * *

У березні 1954 року на кораловий острів Бікіні скинули 70-тонну водневу бомбу — на маленький острівець у Тихому океані звалилася сила 1200 ядерних бомб, від чого той канув у лету. Ця зброя, як попереджав лауреат Нобелівської премії в галузі фізики Артур Комптон, тим була грізною, що могла опустити останню завісу над виставою під назвою «людство». Один із тих, хто працював над «Супербомбою», як її ще називали, прозвав її «Кемпбелз»[104], адже вона, вважалося, перетворить цю планету на суп.

Одначе Райх не звертав уваги на такі перипетії, бо надто вже занурився у свої персональні баталії. Зневага до його еґо, виражена у формі клопотання УПМ та подальшої судової заборони, завела його ще далі вглиб лісу власної фантазії, що, в результаті, і спотворило способи виказу його неспокою щодо подій на тогочасній політичній арені. Райх набув чіткого переконання, що землю атакують створіння з відкритого космосу: вони ганяють на своїх космічних кораблях, що живляться оргонною енергією, «уздовж енергетичних потоків ОРу цілого Всесвіту». Він вважав, що вихлопи чи то «відходи» з цих машин і були тією чорною порошкоподібною субстанцією, що стрічалася йому по всьому Оргонону, яку він називав «дьогтьовий ОР» чи то «чорна СОЕ». За його версією, космічні прибульці навмисне розвіювали її по землі, намагаючись умертвити та спустошити її. Америка, як вважав Райх, поступово перетворювалася на пустище. У цьому був увесь він — так по-своєму винятково завзято братися протистояти «аварійній ситуації планетарного масштабу», а свої земні протиріччя із УПМ перенести у площини космічні. У серпні 1954 року він написав до Нілла: «Я, як і завжди, далеко від землі».

У ті часи інституція свідків існування НЛО жила не Райхом єдиним. 1952 року численні заяви тих, хто, начебто, бачив їх, змусили Пентагон провести спеціальну, присвячену цій темі, прес-конференцію, а Військово-повітряним силам США доручили проведення відповідного розслідування, відомого під кодовою назвою «Проект “Синя книга”» (Райх засипав ВПС листами, в яких детально звітував про свої останні відкриття у сфері контролю погодних умов та полювання на НЛО). Наприкінці 1953-го Райх прочитав декілька книг про літаючі тарілки, як, наприклад, праця Дональда Кігоу «Літальні тарілки існують» (1950). На думку Кігоу, закликом до прибуття НЛО до нашої планети були ядерні вибухи: автор доповідав, що «кількість випадків їх споглядання різко зросла 1947 року, якраз після серії випробувань ядерних бомб 1945-го». А от після вибуху водневої бомби у небі здійнявся ще більший димовий маяк-заклик.

НЛО прислужилися Райху зручним обґрунтуванням того, що він відкрив, але пояснити до кінця не зміг; тепер провина за все, що він був не в змозі обґрунтувати, і навіть за те, що його німецька вівчарка якимось незрозумілим чином зламала свою задню лапу, спадала на космічних чоловічків. Виходило, що гості з відкритого космосу знали усі оргономічні таємниці всесвіту, які були відомі йому, тому лише він знав те, що давало б змогу