read-books.club » Сучасна проза » Мотря 📚 - Українською

Читати книгу - "Мотря"

149
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мотря" автора Богдан Сильвестрович Лепкий. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 149 150 151 ... 159
Перейти на сторінку:
Діти бувають такі, якими їх виховують батьки.

— Не будемо перечитися, — заявила Любов Федорівна, — хочу, щоб Мотря їхала зі мною.

В очах гетьмана спалахнув вогонь. Але він зараз погасив його. Всміхаючися злегка і обертаючи ісмарагдовий перстень на пальці, відповів:

— Нема такого чоловіка на світі, щоб йому все діялося так, як він схоче. — Любов Федорівна нервово кинула собою на канапі, гетьман і собі поправився на фотелю. — Невигідно вам сидіти? — спитав.

Любов Федорівна злобно глянула на нього.

— Старі меблі не все для нинішніх людей вигідні, — говорив гетьман дальше. — Може, перейдете на іншу канапу? Будь ласка.

— Спасибі. Не треба. Не довго буду гаяти милість вашу. Прошу казати Мотрі, щоб збиралася в дорогу.

— Куди?

— Туди, куди повезе її мати.

— В монастир?

— А хоч би і в монастир.

— Ні, в монастир Мотря не поїде.

— Як же це так?

— А так, що вона туди їхати не хоче, а раз Мотря віддалася під мою протекцію, так я їй кривди вчинити не дозволю.

— А батьківська влада?

— А гетьманська повага?

Чути було, як горів у коминку огонь. Пронизливі очі Мазепи свердлували злобні зіниці Кочубеїхи. Вона болючо відчула цей погляд і спустила повіки.

Мовчанка тривала віки.

Гостя почула перевагу хазяїна хати. Жалувала, що переступила його поріг.

— Як же тоді буде? — спитала, не підносячи повік.

— Як Бог дасть і так, як годиться, щоб кривди ніякої нікому не було.

— Ми вже й без того покривжені сильно.

— Не з моєї вини.

— З чиєї ж тоді?

— Спитайтеся совісті вашої, пані.

— В кожного чоловіка своя совість власна, в декого її зовсім нема.

— Ці слова, будь ласка, заберіть назад, я їх не приймаю.

Кочубеїха закусила зуби. Їй хотілося підняти бучу, кликати старшин, обвинувачувати старого женолюба, називати його насильником і деспотом лукавим, але гетьман своїми очима обезсилював її і приковував до місця. Не знала, що їй робити. Чула, що потерпіла погром. Але тільки нині. Любов Федорівна оружжя не складає і з місця бою соромно не втече.

— Значиться, на Україні, — почала, — вже родителі над своїми дітьми ніякого права не мають,

— І на Україні родителям над дітьми знущатися не вільно.

— Але поривати їх вільно?

Гетьман встав.

— Любов Федорівна. Ви ставите мене в дуже скрутну ситуацію. Як господар хати хочу бути чемним для своєї гості, для матері Мотрі Василівни і для дружини Василя Леонтійовича, а ви приневолюєте мене говорити до вас, як до людини ворожої мені, заганяєте мене в такий кут, у якому я не люблю і не хочу стояти. Дозвольте собі сказати, що на Україні я гетьман, а в свому дворі хазяїн. Всякі напади на нього я готовий відперти рішучо. Ніхто не приневолить мене робити інакше, ніж це мені мій розум і моя совість велить.

Любов Федорівна знов кинула собою на канапі, а гетьман знову спитав її:

— Вам, мабуть, невигідно сидіти, перейдем, може?

Вона змовчала. То поправляла складки свойого вбрання, то очима водила по світлиці. Зрозуміла, що не вдіє нічого. Це не Василь Леонтійович. Мазепа — грець!

— Що ж мені тоді Василеві Леонтійовичу переказати?

— Що хочете, а від мене поздоровіть його і побажайте, щоб він був справжнім головою своєї родини.

— Ще одна така зневага, і в обморок попаду.

— Як ваша ласка. В моїй хаті гостям лишаю волю.

— А чого ж тоді не пускаєте Мотрі?

— Хто вам це сказав? Прошу, підіть, спитайте її, якщо, не зважаючи на своє хибке здоров'я і на заборону лікарську, вона згодиться їхати з вами, я перечити не буду. Її бажання дорожче для мене від мого хотіння. Провести вас у Мотрині кімнати?

— Спасибі. Я їду.

— Як ваша воля. Не спиняю нікого.

Гетьман провів Любов Федорівну до передньої, заждав, поки вона не вдягнула шубу, і розпрощався, начебто між ними нічого злого і зроду не бувало.

Заколисався форес на передніх конях, служки скочили на лавочку за будою саней, коні рушили з місця, і за хвилину Любов Федорівна зникла в довгій алеї перед очима старшин, що крізь шибки вікон пильно стежили за нею.

— Ну, та й баба ж тобі!

— Чортова теща.

— Чорт сім пар постолів сходив, заки їх докупи позводив.

Гетьман до старшин вернув:

— Простіть, що загаявся так довго. Прикру розмову довелось мати.

— З вашою свахою, — повернувся Ломиковський до Апостола, — дійсно, розмовляти не дуже-то приємно. Не знаю, як колись Василь Леонтійович з нею любі розмови провадив.

— Того-то ви не кажіть, — перечив Апостол, — то колись така вам панночка була, як писанка, хоч на серце клади.

— А нині, хоч до боку прикладай замість гірчиці. Певно, спалить.

— Honores mutant mores [60], — відповів Апостол, — а до того не кожне старе вино солодке.

— От таким вином упиться!

— А Василь Леонтійович, як упився за молодих літ, так до старості витверезитися не може.

— На його б раз добре гукнути; так очуняв би. По добру ним нічого не вдієш. Татари до Чінгісхана привикли.

Гетьман не слухав тієї розмови. Його збентежила несподівана гостина. Ось тобі і гостя! Хоч клич Петранівського, щоб стріляв до неї. Ти її слово, а вона тобі два, ти її колючкою, а вона тобі ножем поміж ребра. Ось таку з полком у найгірший вогонь послати. Мабуть, і Петра налякала б.

Гетьман зрозумів, що діло в велике заходить. Любов Федорівна порушила небо і землю... Як воно скінчиться?.. Але до старшин пора.

— Панове-товариші, — почав, — взивали мене, щоб я камінь двигнув. А отеє бачили, які каменюки підкочує мені доля під ноги. Ані перейти, ні перескочити через них.

— Розбити, — радив Кожухівський, — щоб і сліду не осталось. Доволі того лиха. Оці інтриги, як стоголова гидра, одну відрубаєш, то друга наросте.

— Не

1 ... 149 150 151 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мотря», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мотря"