Читати книгу - "Твори в двох томах. Том 2"

інших систем, бо вони ніколи не чули ні про Шекспіра, ні про Гомера, але на нашій маленькій Землі, якби там про таке дізналися, виникла б, напевно, сенсація. Шкода, що в цьому жалюгідному спіритизмові нема нічого путнього, а то ми могли б послати їм звістку. Односельці поставили б Біллінгсу пам’ятника, а його автограф оцінювали б дорожче за автограф сатани. Еге ж, погуляли-таки на тому прийомі — мені про нього все розповів один знайомий дрібний дворянин із Гобокена, баронет сер Річард Даффер.

— Та що ти кажеш, Сенді, — дворянин із Гобокена? Та чи це можливо?

— Звичайно. Даффер держав ковбасну і не зібрав за ціле життя ані цента, бо все зайве м’ясо нишком роздавав біднякам. Не волоцюгам, — ні, зовсім іншим, — того сорту людям, які радше помруть, а не стануть жебрати, — тобто чесним безробітним. Дік вистежував голодних на вигляд чоловіків, жінок і дітей, непомітно проводжав їх додому, розпитував про них у сусідів, а потім підгодовував їх і підшукував їм роботу. І ніхто ніколи не бачив, щоб він комусь щось давав; він мав славу скнари і помер з нею, і всі казали: «Туди йому й дорога!» Але як тільки він причалив сюди, його сподобили звання баронета, і перше, що Дік-ковбасник із Гобокена почув, ступивши на небесний берег, було: «Ласкаво просимо, сер Річардс Даффер!» Це трохи здивувало його, бо він думав, що його чекає клімат значно гарячіший за тутешній!..

Зненацька вся місцевість навколо задвигтіла від грому: то випалила тисяча сто одна гармата. Сенді пояснив:

— Чуєш? Це на честь шинкаря!

Я схопився.

— Тоді рушаймо, — кажу, — Сенді, мерщій, а то ще прогавимо що-небудь!

— Сиди, — каже він, — це тільки вістка про нього, та й годі!

— Тобто як?

— Постріл означає, що шинкаря помітили з сигнальної станції. Він поминув Сенді-Хук[85]. Зараз назустріч йому полетять різні комісії, щоб ескортувати його сюди. Почнуться всілякі церемонії та зволікання, отож до гавані вони доберуться ще дуже не скоро. В усякому разі до неї ще кілька мільярдів миль.

— Я теж міг би шинкарювати, — промовив я, згадавши своє самотнє прибуття сюди і те, що мене не зустрічали ніякі комісії.

— Я чую жаль у твоєму голосі, — каже Сенді, — і це досить природно, але хто давнє пом’яне, той лиха не мине. Ти прибув сюди власним маршрутом, і тепер уже пізно виправляти помилку.

— Гаразд, Сенді, я не нарікаю. Але хіба у вас тут теж є Сенді-Хук?

— Тут усе влаштовано достоту так само, як і на Землі. Усі штати й території Америки, всі царства й морські острови, великі й маленькі, розташовані тут точнісінько так само, як на земній кулі, і мають таку саму форму, як там, тільки тут вони всі в багато мільярдів разів більші, ніж на Землі. А ось і другий постріл!

— А це з якого приводу?

— Другий форт відповідає першому. Кожен з них дає залп з тисяча сто однієї гармати — це звичайний салют для тих, хто спасся в останню хвилину, причому тисяча сто перша гармата — додатково для чоловіка. Коли зустрічають жінку, ми дізнаємося про це з того, що тисяча сто перша гармата мовчить.

— Сенді, а як ми довідуємося, що їх тисяча сто й одна, якщо вони всі випалюють разом?

— Бачиш, тут наш розум в деяких відношеннях дуже розвивається, і це тобі один із прикладів. Тут числа, розміри й відстані такі величезні, що ми повинні вміти відчувати їх, — наші колишні прийоми ліку й виміру не дали б нам про них ніякою уявлення, а тільки викликали б плутанину, сум і головний біль!

Ми погомоніли з ним ще трохи на цю тему, а тоді я сказав:

— Сенді, я тут майже не бачу білих ангелів; на кожного білого припадає добрих сто мільйонів червоношкірих, які не вміють говорити по-англійському. Чим це пояснити?

— Таке ти можеш спостерігати в будь-якому штаті, на будь-якій території американського закутка раю. Якось я летів цілий тиждень, пролетів мільйони миль крізь величезні юрми ангелів і не зустрів ніде жодного білого, не почув жодного зрозумілого мені слова! Бачиш, Америку мільярд років, а то й більше — до того, як там з’явилися білі, — населяли індіанці, ацтеки і всякі такі інші народи. У перші три сотні років після відкриття Колумба в усій Америці білих було стільки, що їх можна було б розмістити в одному лекційному залі, — я маю на увазі і британські володіння. На початку нашого століття їх було тільки шість-сім мільйонів — ну, нехай сім; у тисяча вісімсот двадцять п’ятому році — дванадцять чи чотирнадцять мільйонів, у тисяча вісімсот п’ятдесятому, скажімо, двадцять три мільйони, у тисяча вісімсот сімдесят п’ятому — сорок мільйонів. Наша смертність становила пересічно двадцять на тисячу чоловік на рік. Отже, в перший рік століття померло сто сорок тисяч, у двадцять п’ятому році — двісті вісімдесят тисяч, у п’ятдесятому році — п’ятсот тисяч, і близько мільйона в сімдесят п’ятому році. Я буду щедрий і припущу, що від самого початку до сьогодні в Америці померло п’ятдесят мільйонів білих — нехай навіть шістдесят, якщо хочеш; нехай хоч би й сто мільйонів, — кілька мільйонів туди-сюди — то не велика різниця. Тепер ти сам розумієш, що коли розкидати таку краплю людей по простору в сотні мільярдів миль американської території на Небесах, це буде все одно, що розтрусити по пустелі Сахарі десятицентову коробочку гомеопатичних пілюль, а опісля мати надію зібрати їх! Годі сподіватися, щоб ми мали якусь вагу на небі, — і ми її таки не маємо, це факт, з яким мусимо примиритися. Учені з інших планет і з інших астрономічних систем, роз’їжджаючи по царству небесному, інколи заглядають і до нас. Вони проводять тут деякий час, потім повертаються до себе й описують свої подорожі у книжках, де Америці приділяють п’ять рядків. І що ж вони про нас пишуть? Пишуть, що Америка — малонаселена країна з кількома сотнями тисяч мільярдів червоних ангелів, серед яких зрідка трапляються хворі з дивним кольором шкіри. Розумієш, їм здається, ніби ми, білі, і негри, які також інколи трапляються, — це індіанці, що побіліли чи почорніли від якоїсь хвороби, прокази абощо, за якийсь особливо мерзенний гріх, зауваж собі! Це для всіх нас дуже гірке відкриття, друже мій, навіть для найскромніших, не кажучи вже про тих, котрі уявляють, ніби їх тут приймуть як давно загублену державну облігацію і на додачу дадуть ще й облапити Авраама. Я не