read-books.club » Сучасна проза » Природа всіх речей 📚 - Українською

Читати книгу - "Природа всіх речей"

306
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Природа всіх речей" автора Елізабет Гілберт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 149 150 151 ... 158
Перейти на сторінку:
Людину. Тут Дарвін обережно зіграв свої карти. Він писав про еволюцію зябликів, голубів, італійських хортів, скакунів і вусоногих раків — але жодного разу не згадав про людей. Він писав: «Сильні, здорові й щасливі виживають і множаться», але при цьому не додавав: «І ми також є частиною цієї системи». Читачі з науковим стилем мислення самі дійдуть до такого висновку — і Дарвін чудово про це знав. Релігійні читачі теж дійдуть до такого висновку й назвуть його обурливим блюзнірством — але ж Дарвін насправді такого не казав. Так він захистив себе. Міг тепер сидіти в своєму затишному заміському будиночку в Кенті, безневинний перед обличчям обурених громадян: що поганого в звичайному обговоренні зябликів і вусоногих раків?

Алма гадала, що ця стратегія стала найяскравішим проявом Дарвінової геніальності: він розглянув лише частину проблеми. Може, решту він розгляне пізніше, але не тепер і не тут, не в своєму першому виваженому трактаті про еволюцію. Цей здогад так приголомшив Алму, що вона, зачудована, ледь не вдарила себе по чолі; вона ніколи й подумати не могла, що справжній учений не конче мусить братися відразу за ціле питання — байдуже, що він досліджує! По суті, Дарвін зробив точнісінько те саме, до чого дядько Діс роками намагався схилити Алму: він опублікував прекрасну теорію еволюції, яка стосувалася тільки царин ботаніки й зоології, полишивши людям змогу самим дискутувати про власне походження.

Їй страшенно захотілося поговорити з Дарвіном. Помчати через Ла-Манш до Англії, сісти в потяг до Кента, постукати в двері його будинку й запитати: «А як ви поясните поведінку моєї сестри Пруденс і явище самопожертви, маючи переконливі докази невпинної біологічної боротьби?». Але в ту пору з Дарвіном хотів порозмовляти кожен, а Алма не мала такого авторитету, щоб домовитися про зустріч з найпопулярнішим науковцем того часу.

Пізніше вона краще зрозуміла, хто такий Чарльз Дарвін, і їй стало очевидно, що він не з тих джентльменів, які люблять посперечатись. Він, мабуть, не дуже зрадів би нагоді подискутувати з нікому не відомим американським бріологом. Всміхнувся б до неї лагідно й сказав: «А що ви про це думаєте, мадам?» — і зачинив би перед нею двері.

Доки весь освічений світ силкувався скласти свою думку про Дарвіна, той, як не дивно, мовчки стояв осторонь. Коли Чарльз Годж із богословської семінарії у Принстоні звинуватив Дарвіна в атеїзмі, той і не пробував захищатися. Коли лорд Кельвін відмовився прийняти цю теорію (шкода, подумала Алма, бо його підтримка була б дуже вагома), Дарвін не заперечував. Прихильників він теж не намагався здобути. Коли Джордж Серл — знаний астроном-католик — написав, що теорія природного добору видається йому досить логічною і не загрожує католицькій церкві, Дарвін ніяк не відреагував на його слова. Коли англіканський пастор і письменник Чарльз Кінґслі проголосив, що йому теж подобається думка про те, що Бог «створив примітивні форми, здатні до саморозвитку», Дарвін ні словом не висловив своєї згоди. Коли богослов Генрі Драммонд спробував відшукати докази еволюції у Біблії, Дарвін узагалі тримався подалі від дискусії. Алма стежила за тим, як ліберально налаштовані священики прикривалися метафорами (мовляв, сім днів творіння, про які згадує Біблія, не що інше, як сім геологічних епох), тоді як конвервативні палеонтологи, як от Луї Аґассіс, з почервонілими від злості очима називали Дарвіна та його прибічників ницими віровідступниками.

Замість Дарвіна в цих баталіях воювали інші: знаменитий Томас Гакслі в Англії; красномовний Ейса Ґрей в Америці. Сам же Дарвін тримався від цих суперечок подалі, як і годиться англійському джентльменові. Натомість Алма всяку критику теорії природного добору сприймала на свою адресу, так само, як у душі тішилася кожній похвалі — бо ж тут розглядали не тільки Дарвінову ідею, а й її власну. Деколи їй здавалося, що ці дискусії засмучують і хвилюють її більше, ніж самого Дарвіна (мабуть, іще одна причина, чому йому вдалося представити цю теорію краще, ніж їй). З іншого боку, Дарвінова стриманість її розчаровувала. Їй хотілось струсонути його й підштовхнути до бою. На його місці вона б кинулась у бій, розмахуючи кулаками, як Генрі Віттекер. Їй би, звісно, дісталось по носі, але й суперники її теж ходили б із розквашеними носами. Вона билась би до останнього, щоб захистити їхню теорію (тепер Алма подумки називала його теорію «їхньою»)… Якби, звісно, взагалі її опублікувала. Чого вона не зробила. А отже, права воювати не мала. І тому мовчала.

Все це її дратувало, заворожувало, бентежило.

А найголовніше, як відразу зауважила Алма, ніхто так і не розв’язав проблеми Пруденс, яка її турбувала.

У теорії досі зяяла прогалина.

Вона досі була недосконала.

Та невдовзі увагу Алми спочатку відволікло, а потім міцно прикувало до себе щось інше.

У розпалі суперечки довкола Дарвінової теорії вона помітила, що на її тінистому узбіччі поволі вимальовується невиразна постать. Колись — коли Алма була молода — вона не раз помічала краєм ока, як у куточку предметного скельця щось рухається, і пробувала навести туди фокус (підозрюючи, що то може бути щось важливе) — так само й тепер вона зауважила у закутку щось незвичайне і, мабуть, значуще. Щось тут було не так. В історії Чарльза Дарвіна й теорії природного добору існувало щось, чого існувати не мало б. Вона покрутила ґвинт, підняла важіль й скерувала всю свою увагу на таємницю — і дізналася про чоловіка на ім’я Альфред Рассел Воллес.

Вперше Алма почула про Воллеса, зацікавившись, коли ж уперше згадали про природний добір, — а це відбулося 1 липня 1858 року на зібранні Ліннеївського товариства в Лондоні. Через траур Алма пропустила момент, коли наукові записки були опубліковані, але тепер повернулася до тодішньої публікації й пильно її перечитала. І тут же помітила одну незвичну річ: того дня, відразу після виступу Дарвіна, була представлена ще одна праця. Та друга стаття мала назву «Схильність різновидів невпинно віддалятися від оригінального виду», а її автором був такий собі А. Р. Воллес.

Алма відшукала й перечитала його статтю. У ній ішлося точнісінько про те саме, що висловив Дарвін у своїй теорії природного добору. По суті, там було написано точно те саме, що висловила Алма в своїй теорії суперницьких змін. Містер Воллес стверджував, що життя є невпинною боротьбою за існування: що бракує ресурсів для всіх; що розвиток популяції стримують хижаки, хвороби й нестача харчів; і що першими завжди гинуть найслабші. Далі в Воллесовій статті йшлося про те, що всяка видозміна виду, яка допомагає йому вижити,

1 ... 149 150 151 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Природа всіх речей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Природа всіх речей"